Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"22" грудня 2014 р. Справа № 911/4630/14
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма»
про стягнення 133107,94 грн.
секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.
за участю представників:
від позивача: Братищенко Ю.О., довір. б/н від 07.11.2014 р.
від відповідача: Артеменко Н.М., довір. № 509 від 05.11.2014 р.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сорс» (далі - ТОВ «Сорс», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» (далі - ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма», відповідач) про стягнення 133107,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору поставки № 82 від 29.07.2014 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 133107,94 грн. основного боргу, а також судові витрати.
Розгляд справи відкладався.
13.11.2014 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» було подано відзив на позов б/н від 12.11.2014 р., відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначивши при цьому наступне.
За твердженням відповідача, постачальник, на свій власний розсуд та на неузгоджених з покупцем умовах (ціна, кількість товару, місце поставки) 25.09.2014 р. поставив товар на склад покупця за видатковою накладною № 272 від 25.09.2014 р. з одночасною передачею покупцеві рахунку на оплату від 24.09.2014 р. Про невідповідність ціни товару, вказаної у видатковій накладній, постачальника було повідомлено відповідачем одразу після поставки товару на склад покупця листом, в якому останній також просив позивача протягом 7 днів забрати поставлений товар зі складу покупця. Однак, позивач відмовився забрати зазначений товар, вимагаючи його оплати.
На переконання відповідача, посилання позивача на видаткову накладну № 272 від 25.09.2014 р. як на підтвердження узгодження покупцем кількості, асортименту та ціни товару не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, оскільки у ній відсутні обов'язкові реквізити. Крім того, покупцем не було взагалі видано довіреності на отримання товару від постачальника.
18.12.2014 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» було подано доповнення до відзиву б/н від 18.12.2014 р., відповідно до яких відповідач зазначив, що твердження позивача про те, що договір поставки є укладеним, а ціна - узгодженою, оскільки відповідач підписав видаткову накладну № 272 від 25.09.2014 р., чим узгодив ціну, а договір поставки таким чином був укладений у спрощений спосіб відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України та ч. 1 ст. 181 ГК України, не відповідає дійсності, оскільки видаткова накладна № 272 від 25.09.2014 р. підписана завідуючим складом сировини та матеріалів Усиком О.М., який не мав повноважень на її підписання, оскільки довіреності на одержання ТМЦ на Усика О.М. не було видано; посадовою інструкцією та установчими документами відповідача не передбачено право Усика О.М. на підписання документів без довіреності від імені товариства; жодний нормативно-правовий акт не наділяє правом підпису від імені товариства таку посадову особу як завідуючий складом сировини та матеріалів без довіреності.
Відповідач наголошував, що з урахуванням фактичних взаємовідносин позивача та відповідача, узгодження істотних умов договору поставки не мало місця, договір поставки не є укладеним в спрощений спосіб шляхом підписання видаткової накладної № 272 від 25.09.2014 p., а відтак у відповідача відсутній обов'язок щодо оплати поставленого товару, а у позивача - право вимагати його оплати.
Представник позивача у судових засіданнях 13.11.2014 р., 27.11.2014 р., 15.12.2014 р. та 22.12.2014 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судових засіданнях 13.11.2014 р., 27.11.2014 р., 15.12.2014 р. та 22.12.2014 р. проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві.
У судовому засіданні 22.12.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на укладення 29.07.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сорс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» (покупець) договору поставки № 82, відповідно до п. 1.1 якого на умовах даного договору продавець здійснює для покупця поставку субстанції борної кислоти (фармакопейної якості) (товар) в обсязі 400 кг, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар частинами до кінця поточного року на умовах цього договору.
У відповідності з п. 1.2 договору товар, що поставляється на замовлення покупця - хімічні реактиви або субстанції. Покупець замовляє товар за кількістю та ціною, вказаною у специфікаціях, наданих покупцю.
Згідно з п. 2.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється у строгій відповідності до замовленої покупцем партії товару, яка по змісту відповідає п. 1.2 цього договору.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах EXW (згідно Інкотермс 2010) - м. Київ, вул. Плодова, 1, або за домовленістю сторін, на склад покупця.
Ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривні та вказується в рахунках-фактурах, або в специфікаціях (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору загальна сума договору становить суму всіх видаткових накладних до даного договору.
У відповідності з п. 3.4 договору покупець зобов'язаний здійснити повну оплату товару на протязі 14 днів з моменту поставки товару покупцю.
Згідно з п. 3.5 договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця, а п. 3.6 договору передбачено, що остаточний розрахунок за товар здійснюється покупцем протягом 5 банківських днів з моменту отримання від продавця видаткової накладної на товар. Одночасно з повідомленням продавець виставляє покупцю рахунок-фактуру на залишок суми за договором.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 6.1 договору).
Як встановлено судом, текст зазначеного договору підписаний сторонами та скріплений їх печатками. Зазначена обставина сторонами не заперечується.
За твердженням позивача, саме на виконання умов договору поставки № 82 від 29.07.2014 р., ТОВ «Сорс» було поставлено ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» товар на суму 133107,94 грн. за видатковою накладною № 272 від 25.09.2014 р., а також виставлено рахунок від 24.09.2014 р. на оплату по замовленню № 22370.
ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» було направлено на адресу ТОВ «Сорс» лист № 449 від 30.09.2014 р., відповідно до якого відповідач зазначив, що відповідно до умов договору поставки № 82 від 29.07.2014 р. товар повинен поставлятись за кількістю та ціною, вказаних у специфікаціях до договору. Проте, всупереч умовам договору до моменту поставки товару такі специфікації не були надані та підписані. Також відповідач зазначив, що попередньо під час узгодження поставки ТОВ «Сорс» пропонувалась ціна в розмірі 60 грн./кг товару, натомість ціна товару, зазначена у видатковій накладній, складає 665,54 грн./кг. Отже, вказана ціна не відповідає домовленостям та значно перевищує звичайну ціну такого товару на ринку, у зв'язку з чим відповідач просив позивача протягом 7 днів забрати поставлений товар зі складу товариства.
ТОВ «Сорс» було направлено на адресу ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» претензію № 25 від 16.10.2014 р. на суму 133107,94 грн., відповідно до якої позивач вимагав, щоб відповідач у строк до 23.10.2014 р. сплатив вартість товару, поставленого за видатковою накладною № 272 від 25.09.2014 р.
Відповідь на претензію позивачем отримано не було, вказану суму коштів відповідачем не сплачено, у зв'язку з чим ТОВ «Сорс» і звернулося до суду з даним позовом.
Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за вказаний вище товар, останній і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Поряд з цим слід зазначити, що відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо: 1) сторонами дотриманий порядок укладання господарського договору, передбачений законом; 2) дотримана форма господарського договору, передбачена законом; 3) було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними умовами господарського договору є умови про предмет договору; умови про ціну договору; умови про термін договору; умови, визнані істотними за законом чи необхідні для договорів даного виду; умови, у відношенні яких за вимогою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди (ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГК України).
Виходячи з аналізу наведених норм, для визнання договору укладеним необхідно у встановлених порядку та формі дійти згоди щодо істотних умов незалежно від виду договору; щодо істотних умов, характерних для визначеного виду договору; щодо істотних умов, про які заявляє одна зі сторін.
Як зазначено у ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами частини 8 статті 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду того факту, що поставка 25 кг Р010 Борної кислоти фарм, Карл Ротт у кількості 8 упаковок на загальну суму 133107,94 грн. за видатковою накладною № 272 від 25.09.2014 р. була здійснена в межах договору поставки № 82 від 29.07.2014 р., оскільки специфікації та відповідного замовлення, передбачених п.п. 1.2, 2.1 договору, у даному випадку не складалося.
Як слідує з матеріалів справи, з договору поставки № 82 від 29.07.2014 р. не вбачається визначення ціни товару, який мав бути поставленим позивачем відповідачеві. Водночас, жодних документів, якими б узгоджувалася ціна товару, що мав би поставлятися позивачем відповідачеві, сторонами не складалося.
Відповідно, до матеріалів справи сторонами не було надано будь-яких двосторонніх документів, що могли б розглядатися в якості доказів узгодження сторонами ціни товару.
Поряд з цим, статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені ними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Звертаючись до суду, позивач наполягає на тому, що обов'язок відповідача оплатити спірну партію товару виникає з факту прийняття товару відповідачем.
Розглянувши позиції сторін, суд дійшов висновку щодо недоведення матеріалами справи факту прийняття у встановленому порядку відповідачем спірної партії товару з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до п. 2.4 Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Згідно з абз. 1 п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, зокрема, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
У відповідності з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
Згідно з п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, у разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Як встановлено судом, у видатковій накладній № 272 від 25.09.2014 р. не зазначено відомостей про посаду і прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця. Крім того, в графі «Отримав (ла)» видаткової накладної № 272 від 25.09.2014 р. також відсутні дані щодо довіреності (не вказано номер довіреності та дату її видачі), на підставі якої діє особа з боку покупця.
За таких обставин, видаткова накладна № 272 від 25.09.2014 р. не відповідає вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не може розцінюватись належним доказом передачі товару та прийняття його відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, головний бухгалтер покупця, перевіривши видаткову накладну № 272 від 25.09.2014 р., та з'ясувавши, що вона оформлена з порушенням вимог законодавства, повідомив про це Генерального директора ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» доповідною запискою від 25.09.2014 p., копію якої долучено до матеріалів справи.
У свою чергу, Генеральним директором ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма», за наслідками розгляду доповідної записки головного бухгалтера від 25.09.2014 p., було видано наказ № 186 від 25.09.2014 р., відповідно до якого головному бухгалтеру Коцюбі С.С. не дозволено приймати до виконання товаросупровідні документи на зазначений товар (видаткову накладну № 272 від 25.09.2014 р., податкову накладну № 23 від 25.09.2014 р.), а директору з фінансів Коваленку С.І. наказано вжити заходів щодо врегулювання відносин з постачальником та повернення йому зазначеного товару.
У подальшому, як зазначалось вище, ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» було надіслано на адресу ТОВ «Сорс» лист № 449 від 30.09.2014 р., відповідно до якого відповідач просив позивача протягом 7 днів забрати поставлений товар зі складу товариства.
Також необхідно зазначити, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-6 від 15.06.1965 р., приймання товарів мають право здійснювати працівники отримувача (покупця), уповноважені на це керівництвом підприємства - отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).
Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України від 16.05.1996 р. № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей». Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Як вбачається з пояснень відповідача, спірна видаткова накладна № 272 від 25.09.2014 р. зі сторони покупця підписана завідуючим складом сировини та матеріалів Усиком О.М.
Проте, Статутом ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» не передбачено право завідуючого складом сировини та матеріалів підписувати від імені товариства будь-які документи без довіреності, таким правом наділений лише виконавчий орган товариства (Генеральний директор).
Крім того, посадова інструкція завідуючого складом сировини та матеріалів Усика О.М. також не передбачає його повноважень на підписання від імені ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» правочинів або інших документів без довіреності.
Відтак, для підписання, зокрема, видаткових накладних вказаній особі необхідна довіреність від керівника підприємства згідно з п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р.
З урахуванням викладеного, завідуючий складом сировини та матеріалів Усик О.М., підписуючи видаткову накладну № 272 від 25.09.2014 р., не мав повноважень на її підписання та прийняття на її підставі товару.
Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Схвалення відповідачем операції з поставки товару за видатковою накладною № 272 від 25.09.2014 р. не було здійснено, що підтверджується зазначеними вище наказом керівника відповідача № 186 від 25.09.2014 р. та листом відповідача № 449 від 30.09.2014 р. до позивача з вимогою забрати товар.
Крім того, як зазначалося вище, Усик О.М. взагалі не був уповноваженим на вчинення дій з отримання товару за спірною видатковою накладною.
У свою чергу, виставлений ТОВ «Сорс» ТОВ «Німецько-українська науково-виробнича фірма «Бровафарма» рахунок на оплату «по замовленню № 22370» від 24.09.2014 р., попри посилання позивача на п. 3.1 договору, згідно з яким ціна на продукцію вказується в рахунках-фактурах або в специфікаціях, не може розглядатись як належний та допустимий доказ погодження ціни товару, оскільки рахунок-фактура - це односторонній документ позивача. Поряд з цим, ціну спірної партії товару у передбачений договором чи законом спосіб сторонами погоджено не було, як не було підтверджено позивачем і факту складання відповідачем замовлення № 22370, проти якого останній заперечує.
Що стосується посилання позивача на ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, слід зауважити, що вказаний обов'язок зі сплати за поставлений товар виникає, коли видаткова накладна оформлена належним чином згідно з приписами чинного законодавства.
Як зазначено у ч. 4 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10).
Отже, видаткова накладна може бути підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар лише у разі, якщо вона оформлена у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Між тим, як встановлено вище судом, видаткова накладна № 272 від 25.09.2014 р. наведеним вимогам не відповідає, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати товар отриманим відповідачем у встановленому порядку, як відсутні і підстави для виникнення обов'язку у останнього оплатити даний товар.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорс» про стягнення коштів за видатковою накладною № 272 від 25.09.2014 р.
Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повне рішення підписане 29.12.2014 р.
Суддя В.М. Бабкіна