м. Вінниця
25 грудня 2014 р. Справа № 802/4263/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Слободонюка Михайла Васильовича,
за участю:
секретаря судового засідання: Франчук А.О.
представника позивача: Гнатюка М.А., Кузьмінця В.М.
представника відповідача: Хоменка В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
до: Липовецької центральної районної лікарні
про: стягнення коштів
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Липовецької центральної районної лікарні про стягнення коштів в сумі 2529,31 грн.
В ході судового розгляду представником відповідача заявлено клопотання про закриття провадження у справі в зв'язку із тим, що вказану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Клопотання мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем виникли не публічно-правові відносини, а спірні відносини у зв'язку із завданням збитків, які повинні вирішуватися в порядку цивільного чи господарського судочинства.
Представники позивача проти задоволення поданого клопотання заперечили, вважаючи його безпідставним, а тому просили здійснювати розгляд справи по суті.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача та вивчивши матеріали справи приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення з огляду на наступне.
За змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Як зазначено у пункту 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом даного адміністративного позову є відшкодування на користь виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності матеріальної шкоди, заподіяної необґрунтованою видачею та необґрунтованим продовженням листків непрацездатності лікарями Липовецької ЦРЛ на суму 2529,31 грн., яку позивач просить стягнути на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України (щодо відшкодування юридичною особою шкоди, завданої їхнім працівником під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків) (а.с. 51).
На переконання суду, вказаний спір стосується питань, що, в свою чергу, виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.
До такого висновку суд дійшов з огляду на положення пункту 3 частини 2 статті 11 та статті 22 ЦК України, згідно яких завдання збитків або шкоди призводить до виникнення цивільних відносин.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Натомість, відповідно до ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18.01.2001 р. № 2240, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.
Частиною 1 ст. 28 Закону № 2240 передбачено, що страховик, яким виступає Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, має повноваження здійснювати перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, проте діючим законодавством не передбачено складення будь-якого управлінського рішення за наслідками проведеної перевірки.
Крім того, статтею 27 названого Закону встановлено, що надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону зобов'язаний страхувальник.
Положеннями статті 50 Закону № 2240 передбачено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків (крім видів матеріального забезпечення, передбачених пунктами 1, 2 статті 34 цього Закону, яке надається за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України). Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону № 2240 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з Фондом.
Згідно п. 8.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001р. № 455, за порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, лікарі несуть відповідальність згідно з законодавством України. Пунктом 8.5 вказаної Інструкції передбачено, що у разі виявлення порушень правил видачі, зберігання, обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, незадовільного стану експертизи тимчасової непрацездатності, лікувально-профілактичний заклад може бути позбавлений права видавати документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, у встановленому порядку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що лікувальна установа, яка видає листок непрацездатності, не є суб'єктом правовідносин по виплаті коштів Фонду у порядку надання допомоги по тимчасовій непрацездатності. Тобто, у спірних відносинах між Фондом та лікувальною установою відсутній публічний характер, як ознака публічно-правового спору, так як звертаючись до суду про стягнення шкоди виконавча дирекція Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не реалізовує своїх владних управлінських функцій по відношенню до Липовецької центральної районної лікарні.
У даному випадку має місце реалізація позивачем своїх прав на відшкодування шкоди в порядку ст.ст. 1166, 1172 ЦК України, що є цивільно-правовим способом захисту порушеного права.
Як зазначено у ч. 2 ст. 21 КАС України вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, вимога про стягнення шкоди може бути предметом розгляду в адміністративному суді лише за умови, що ця вимога заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Проте, як з'ясовано судом, такої вимоги у даній справі не заявлено. Публічно-правового характеру спірних відносин між сторонами не виявлено.
У зв'язку із цим заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому суд зазначає, що виходячи із суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин, позивач не позбавлений права захищати свої права та інтереси в господарському суді в порядку господарського судочинства.
Керуючись статтями 17, 21, 157, 165, 186, 254 КАС України, суд -
Провадження у справі за позовом виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Липовецької центральної районної лікарні про стягнення коштів, - закрити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович