10 листопада 2014 року м. Київ К/9991/5475/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.07.2009 р.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р.
у справі №2-а-2578/08/1770
за позовом Підприємства споживчої кооперації «Корецький хлібокомбінат «Корецької райспоживспілки»
до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області
про визнання нечинним рішення,
Підприємство споживчої кооперації «Корецький хлібокомбінат «Корецької райспоживспілки» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області (далі-відповідач) про визнання нечинним рішення.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.07.2009 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р., позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинними рішення від 11.01.2008 р. №00020923-52/1, податкові повідомлення-рішення від 05.05.2008 р. №0002122350/3, №0002112350/3 повністю та №0002101736/3 у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 22,75 грн. за основним платежем та 45,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. А також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,00 грн. судового збору та 7 500,00 грн. витрат, пов'язаних з проведенням судово-економічної експертизи.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2007 р., про що складено акт від 17.10.2007 р. №б/н, яким встановлено порушення позивачем вимог:
п.1.6, п.1.8, п.1.23 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.9 ст.5, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2006 рік на 53 169,00 грн., у т. ч. за ІІ квартал 2006 року на 30 558,00 грн. та ІV квартал 2006 року на 22 611,00 грн.;
п.п.3.1.1 п.3.1, п.п.3.2.8 п.3.2 ст.3, п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість за 2006 рік на 49 078,00 грн., у т.ч. за липень 2006 року на 34 803,00 грн. та за жовтень 2006 року на 14 275,00 грн.;
п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, що виразилося у несвоєчасному оприбуткуванні готівкових коштів у повній сумі їх фактичного надходження у книзі обліку розрахункових операцій (КОРО) на підставі фіскальних звітних чеків на загальну суму 1 180,00 грн.;
п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6, абз. «е» п.п.6.3.3 п.6.3 ст.6, п.6.4 ст.6, абз. «а» п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 685,41 грн., з яких 293,21 грн. за 2006 рік, 392,20 грн. за 2007 рік.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2007 р. №0002122350/0, №0002112350/0, №0002101736/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №00020923-52/0.
У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.05.2008 р.:
№0002112350/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 77 492,40 грн., з яких 53 169,00 грн. за основним платежем та 24 323,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№0002122350/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 73 617,00 грн., з яких 49 078,00 грн. за основним платежем та 24 539,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№0002101736/3, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 2 056,23 грн., з яких 685,41 грн. за основним платежем та 1 370,82 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Крім того, прийнято рішення від 11.01.2008 р. №00020923-52/1, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5 900,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За висновками контролюючого органу, позивач передав ПСК «Корець хліб» та Корецькому споживчому товариству товарно-матеріально цінності (активи) у липні та жовтні 2006 року та не отримав ніякої компенсації за них, що позбавляє позивача права на пільгу згідно з п.п.3.2.8 п.3.8 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статуту, зареєстрованого державним реєстратором 05.11.2004 р., позивач є підприємством Корецької районної спілки споживчих товариств. Вищим органом його управління є правління Корецької райспоживспілки споживчих товариств.
Постановами правління Корецької районної спілки споживчих товариств від 19.05.2006 р. №10 та від 18.09.2006 р. №21 вирішено передати частину сукупних валових активів та зобов'язань позивача правлінню Корецького споживчого товариства та ПСК «Корець хліб».
Крім того, правлінням Корецької районної спілки споживчих товариств прийнято постанови від 25.05.2006 р. №8 та від 22.09.2006 р. №22/1, відповідно до яких прийнято рішення про включення за компенсацію частини сукупних валових активів позивача до складу активів: Корецького споживчого товариства на загальну суму 149 419,86 грн.; ПСК «Корець хліб» на загальну суму 71 376,07 грн. та створено комісію з такої передачі.
При цьому, обумовленими постановами визначено, що включення частини сукупних валових активів позивача до складу активів названих осіб здійснюється за компенсацію, що полягає в передачі позивачем на таку ж суму пасивів (зобов'язань) названим суб'єктам господарювання. Постановами також встановлено, що в частині переданих активів та пасивів позивача Корецьке споживче товариство та ПСК «Корець хліб» є правонаступниками.
На виконання вказаних постанов, позивачем 25.05.2006 р. укладено договір із Корецьким споживчим товариством та 22.09.2006 р. укладено договір з ПСК «Корець хліб». Предметом вказаних договорів є включення частини сукупних валових активів позивача до складу активів Корецького споживчого товариства та відповідно ПСК «Корець хліб» за компенсацію, що полягає в передачі позивачем на таку ж суму пасивів (зобов'язань) названим суб'єктам господарювання та набуття названими особами статусу правонаступників позивача у частині переданих їм сукупних валових активів та пасивів.
Передачу частини сукупних валових активів та пасивів балансу позивач та названі суб'єкти господарювання здійснили 01.07.2006 р. та відповідно 30.09.2006 р., що підтверджується актами приймання-передачі. Постановами Корецької районної спілки споживчих товариств від 05.06.2009 р. №14, №12 затверджено передавальні акти активів та пасивів позивача Корецькому споживчому товариству та відповідно ПСК «Корець хліб».
Податковий орган вважає, що передача частини сукупних валових активів та пасивів балансу позивача є поставкою товарів у розмінні п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки Корецьке споживче товариство та ПСК «Корець хліб» у даному випадку не є правонаступниками позивача, з огляду на те, що будь-якої реорганізації підприємства не здійснювали.
За приписами п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Об'єктом оподаткування, згідно п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 вказаного Закону, є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця.
Відповідно до п.п.3.2.8 п. 3.2 ст.3 Закону «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.
Під поставкою сукупних валових активів розуміють поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.
Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладені позивачем правочини, відповідають загальним засадам цивільного та господарського законодавства, вказане законодавство не містить обмежень щодо укладення названих вище договорів.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що законодавець не обмежує здійснення вказаного правочину, таким поняттям, як наявність ознак обов'язкової реорганізації платника податку. Отже, такий правочин може не містити всіх обов'язкових ознак, які включає поняття «реорганізація».
Крім того, до статутів Корецького споживчого товариства та ПСК «Корець хліб» у 2009 році включено положення, що стосуються правонаступництва позивача у частині отриманих ними активів та пасивів, а Закон України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» не містить положень щодо строків внесення змін до статутних документів підприємств споживчої кооперації, що стосуються правонаступництва іншої сторони.
З огляду на викладене, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що господарські операції позивача з передачі за компенсацію частини сукупних валових активів позивача Корецькому споживчому товариству та ПСК «Корець хліб», у розумінні п.п.3.2.8. п. 3.2 Закону України «Про податок на додану вартість», не відносяться до переліку операцій, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, а відтак у відповідача не було правових підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість спірним рішенням № 0002122350/3.
Також, за висновками податкового органу, позивач отримав кошти (активи), які є безповоротною фінансовою допомогою та підлягають включенню до вкладу валового доходу згідно п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими доводами податкового органу з огляду на наступне.
Відповідно до п.1.1 Статуту, позивач є підприємством Корецької районної спілки споживчих товариств (Засновник).
Підпункт 4.2.5 п.4.2 ст. 4 «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.
Відповідно до п.1.8 вказаного Закону, корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Водночас, п.п.1.28.2 п.1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, засновником позивача - Корецькою районною спілкою споживчих товариств було здійснено поповнення статутного фонду позивача, а не отримання безповоротної фінансової допомоги, як зазначає відповідач.
Посилання податкового органу на п.п.4-6 ст.9 Закону України «Про споживчу кооперацію», якими передбачена обов'язковість визначення у статутах підприємства споживчої кооперації часток засновників, обґрунтовано не взято до уваги судами, оскільки вказані норми регулюють питання власності споживчої кооперації, а не статутного фонду підприємства споживчої кооперації.
Крім того, податковим органом не надано доказів відображення в даних бухгалтерського та податкового обліку позивача операцій з отримання поворотної фінансової допомоги, не зазначено первинних документів, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (не наведена кореспонденція рахунків) та не зазначено інших доказів, що достовірно підтверджують факт такого порушення, крім того, що стосується і отримання позивачем такої поворотної допомоги від неплатників податку на прибуток та не включення такої допомоги до складу валового доходу.
Висновком судово-економічної експертизи №3246 також документально не підтверджено правомірність донарахування відповідачем валового доходу по названим операціям.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач безпідставно визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток та відповідно штрафні (фінансові) санкції, внаслідок включення до складу валового доходу коштів, отриманих, як інвестиція у корпоративні права у ІV кварталі 2006 року та у І півріччі 2007 року.
Крім того, згідно висновків податкового органу, викладених у акті перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 6.3.2, п.п. 6.3.3 п. 6.3, п. 6.4 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» зменшено оподатковуваний дохід самозайнятої особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6 на розмір податкової соціальної пільги, одночасно при отриманні нею доходів від підприємницької діяльності, у зв'язку з чим не утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 22,75 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірного застосування соціальної пільги до ОСОБА_6, так як подання відомостей позивачу (про реєстрацію її як суб'єкта підприємницької діяльності) не передбачено діючим законодавством України, а відтак позивач не міг знати, що працівник, який подав заяву про застосування соціальної пільги, є суб'єктом підприємницької діяльності, а тому не утримав і не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до п.п.6.3.5. п. 6.3 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким платником податку вимог підпункту 6.3.1 цього пункту, за винятком, коли такий працедавець і такий платник податку є пов'язаними особами або коли суд встановлює факт змови між таким працедавцем і таким платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування цим податком.
При цьому, податковий орган не надав судам доказів, що працівник позивача - самозайнята особа, до якої застосовано соціальну пільгу, є пов'язаною особою.
Судами не встановлено факту змови між таким працедавцем і платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування податком, а тому правомірним є висновок про неправомірність нарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 22,75 грн. спірним рішення №0002101736/3.
Що стосується встановлених перевіркою порушень позивачем вимог п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, на підставі якого органом застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5 900,00 грн., суди попередніх інстанцій правильно визначилися із наступним.
Відповідно до 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) або використанням розрахункових книжок оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книжки).
Абзацом п'ятим п. 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України встановлено, що суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
Судами попередніх інстанцій встановлено ведення позивачем обліку готівкових коштів у кожному випадку у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО, відтак факт неповного або несвоєчасного оприбуткування готівки відсутній.
Крім того, висновком судово-економічної експертизи з питань, що стосуються документального підтвердження висновків зазначених в акті перевірки позивача від 17.10.2007 р., не встановлено несвоєчасного оприбуткування позивачем готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків, зазначених відповідачем в акті перевірки.
Враховуючи викладене, спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за вказане порушення обґрунтовано скасовано судами попередніх інстанцій.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на недоведення податковим органом правомірності прийнятих рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 11.01.2008 р. №00020923-52/1, податкових повідомлень-рішень від 05.05.2008 р. №0002122350/3, №0002112350/3 та №0002101736/3 у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 22,75 грн. за основним платежем та 45,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтовано висновку щодо наявності правових підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.07.2009 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. у справі №2-а-2578/08/1770 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.