22 грудня 2014 року м. Київ К/9991/14/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Вербицька О.В.
Ланченко Л.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2011 р.
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р.
у справі №2а-4169/11/1470
за позовом Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Державне підприємство «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.05.2011 р. №0000563600.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Комплект Трейд Сервіс» за період квітня, грудня 2009 року, липня 2010 року, про що складено акт від 21.04.2011 р. №486/36/09794409, яким встановлено порушення позивачем вимог:
п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5.10 ст.5 Порядку заповнення та подачі податкової декларації по податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за серпень 2010 року на 42 500,00 грн.;
п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, абз. «в» п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації) у загальній сумі 128 762,00 грн.;
п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.6.1.1 п.6.1, п.6.5 ст.6, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту на 171 262,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2011 р. №0000563600, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 132 748,00 грн., з яких 75 856,00 грн. за основним платежем та 56 892,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів, отриманих від ТОВ «Комплект Трейд Сервіс» за нікчемним правочином.
Податковий орган в акті перевірки вказав, що позивач не має права на формування податкового кредиту перевіряємого періоду за результатом виконання господарських відносин з ТОВ «Комлект Трейд Сервіс», оскільки останній не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання послуг у ТОВ «Комлект Трейд Сервіс».
Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2008 р. позивач уклав з ТОВ «Комплект Трейд Сервіс» договір №317-08 поставки запасних частин до літаків ІЛ-78.
За результатом виконання договору контрагентом поставлено позивачу гальма для літака, домкрат, чохли, наконечники шланга для злиття палива, заглушки на повітря забірник радіатора, систему рятувальну, систему парашутну гальмівну та інше, про що були видані відповідні податкові накладні.
Позивачем протягом 2009 року перераховано на користь ТОВ «Комплект Трейд Сервіс» 1 027 569,76 грн. за отриманий товар, з яких 171 261,63 грн. - податок на додану вартість.
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними, а також документами, що підтверджують встановлення придбаних запасних частин на літаки.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Комплект Трейд Сервіс».
Крім того, висновок податкового органу про те, що недекларування контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 13.05.2011 р. №0000563600 та наявність підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишити без задоволення.
2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р. у справі №2а-4169/11/1470 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Вербицька О.В.
Ланченко Л.В.