24 листопада 2014 року м. Київ К/9991/61926/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби
на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 р.
у справі №2а/2370/2444/2012
за позовом Приватного виробничого підприємства «Черкаське шляхове ремонтно-будівельне управління»
до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне виробниче підприємство «Черкаське шляхове ремонтно-будівельне управління» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.05.2012 р. №0002412301, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 2 150,00 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 01.08.2011 року позивачем в електронному вигляді на адресу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби надіслано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за листопад, грудень 2008 року, квітень, травень, червень 2009 року, липень, вересень та жовтень 2010 року у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.
Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у зв'язку з поданням органу державної податкової служби уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2011 р., про що складено акт від 26.04.2011 р. № 30/22-11/03333363, яким встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит у період з 01.04.2008 р. по 31.03.2011 р. на 236 166,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2012 р. №0002412301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 295 207,00 грн., з яких 236 166,00 грн. за основним платежем та 59 041,00 грн. штрафних (фінансових) санкції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу, відповідно до якого уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за листопад, грудень 2008 року, квітень, травень, червень, листопад 2009 року та липень 2010 року поданий позивачем до податкового органу після спливу 365 календарних днів з дати складання відповідних податкових накладних, що спричинило, на думку відповідача, недоплату податку до бюджету у розмірі 236 166,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач своєчасно скористався встановленим законодавством правом на подання уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.
Судами попередніх інстанцій у ході розгляду справи було встановлено, що податкові накладні № 68 від 28.11.2008 року, № 69 від 28.11.2008 року, № 82 від 30.12.2008 року, № 39 від 30.04.2009 року, № 63 від 27.05.2009 року, № 65 від 29.05.2009 року, № 82 від 29.07.2011 року, № 180 від 20.11.2009 року, № 190 від 28.11.2009 року, № 159 від 30.07.2010 року, №204 від 30.09.2010 року, № 206 від 30.09.2010 року, № 232 від 29.10.2010 року від приватного підприємства «Полєм-опт» позивач отримав лише 29.07.2011 р., про що свідчать дані реєстру податкових накладних за липень 2011 року.
Так, відповідно до п. 198.6 ст. 198.6 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Отже за даною нормою, яка почала діяти з січня 2011 року, встановлюється строк, протягом якого платник податку має право на включення сум податку на додану вартість, які з певних причин не були включені у відповідному звітному періоді до податкового кредиту, а саме - 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
У той же час, на момент виникнення у позивача права на податковий кредит, порядок та строки включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту регулювались Законом України «Про податок на додану вартість».
Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
До цього набрання чинності Податкового кодексу України законодавцем не було встановлено обмежень щодо строку, протягом якого платник податків має право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбувались господарські операції, а відтак суми податку на додану вартість, які зазначені у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в тому податковому періоді, в якому, зокрема, здійснюється уточнення податкових зобов'язань шляхом подання уточнюючих розрахунків.
Отже, застосування відповідачем до правовідносин, що виникли у даному випадку, положень Податкового кодексу України, є неправомірним, оскільки на момент їх виникнення, законом, який регулював відносини у цій сфері був Закон України «Про податок на додану вартість».
А відтак, зважаючи на той факт, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, що передбачено ст. 58 Конституції України, висновок відповідача про порушень позивачем вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є безпідставним.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 р. у справі №2а/2370/2444/2012 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.