"10" грудня 2014 р. м. Київ К-24384/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Кобилянського М.Г.,
Тракало В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 10 лютого 2010 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4 до територіального управління Державної судової адміністрації в місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи: Севастопольський апеляційний господарський суд, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України про стягнення грошового утримання,
У грудні 2009 року позивач звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначала, що в порушення вимог законодавства їй як судді Севастопольського апеляційного господарського суду не в повному обсязі виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим просила суд зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» в сумі 79 504 грн. для виплати на користь судді ОСОБА_4, стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_4 заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року в розмірі 79 504 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 10 лютого 2010 року позов задоволено частково: стягнуто з Державної судової адміністрації України заборгованість (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів) по заробітній платі у розмірі 79 504 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано і ухвалено нову, якою позов задоволено частково: зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» у сумі 79 504 грн. для виплати ОСОБА_4; стягнуто з Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів за бюджетною програмою «Виконання рішень суддів на користь суддів» несплачену частину щомісячного грошового забезпечення за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року в розмірі 79 504 грн. (без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування).
У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу обґрунтовувала, зокрема тим, що при розгляді справи судами не враховано те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» кошти на перерахунок зарплат, щомісячного грошового утримання та вихідної допомоги суддям передбачені не були.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 20 серпня 2001 року № 688/2001 призначена на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду, згідно з постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22 травня 2003 року №881-IV її обрано на посаду судді вказаного суду безстроково.
Заробітна плата позивача до 01 січня 2006 року виплачувалася згідно із Законом України «Про статус суддів» з урахуванням відповідних постанов Кабінету Міністрів України.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що права позивача на оплату праці протягом червня - грудня 2005 року були порушені, а тому підлягають поновленню шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів заборгованості по заробітній платі в розмірі, що просила позивач.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове погодився з тим, що права позивача на оплату праці протягом червня - грудня 2005 року були порушені. Однак, виходив з того, що здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» повинна Державна судова адміністрація України, яка згідно з частиною другою статті 120 Закону України «Про судоустрій України» є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності суддів. Між тим, відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року №662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлені бюджетні видатки за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» на 9500 тис. грн. За таких повноважень відповідачів права позивача можуть бути поновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів» в сумі 79504 грн. для виплати позивачу та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача несплаченої суми з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у зазначеному розмірі.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України. Постановою Кабінету Міністрів України 30 червня 2005 року №514 установлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.
Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 чинності не з 01 червня 2005 року, а з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).
Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання даної постанови Кабінету Міністрів України, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.
Проте, застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 в частині приведення посадового окладу позивача з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року у відповідність до положень по-станови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514, суди попередніх інстанцій помилково застосували зазначені постанови частково, лише в частині розміру посадового окладу позивача, і не врахували при визначенні розміру заробітку позивача інші положення цих постанов.
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514, крім розмірів посадових окладів, встановлено, що преміювання Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України здійснюється щомісяця в розмірі до 10 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час; зазначеним посадовим особам надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288, не встановлюється, преміювання відповідно до зазначеної постанови не здійснюється.
Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 пункт 5 постанови №865 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».
Зазначеними Указами Президента України встановлювались суддям різного роду надбавки за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи тощо, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначені Укази Президента України втратили чинність з 1 січня 2006 року.
Таким чином, Кабінет Міністрів України з 01 червня 2005 року Голові та заступникам Голови Верховного Суду України, а з 01 січня 2006 року усім іншим суддям судів загальної юрисдикції не просто підвищив посадові оклади, а змінив систему і порядок оплати праці суддів, зазначивши, зокрема, у пункті 3 постанови №865, що у разі зменшення розміру заробітної плати окремих працівників у зв'язку з набранням чинності цієї постанови відповідним працівникам здійснюється виплата різниці між діючим на момент прийняття постанови та новим розміром заробітної плати. Тобто нові посадові оклади суддям можуть бути застосовані лише з одночасною втратою чинності зазначених Указів Президента України в частині оплати праці суддів.
Враховуючи викладене, заробітна плата суддів з 01 червня 2005 року повинна обчислюватись відповідно до положень нормативно-правових актів про оплату праці суддів, чинних з 01 січня 2006 року, а розміри заробітної плати суддів з 01 червня 2005 року - відповідати розмірам заробітної плати суддів, встановлених з 1 січня 2006 року, а тому підстав для перерахунку заробітної плати позивача немає.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до помилкового висновку про порушення права позивача на належну заробітну плату.
Обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і ухвалення нового судового рішення.
Керуючись статтями 160, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 10 лютого 2010 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2010 року скасувати, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ В.В. Тракало /підпис/