"03" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/45886/12
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши у порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві про перерахунок пенсії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року, постановлених за заявою ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення,
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 31 березня 2011 року, зобов'язано управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 50 та частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», провівши обчислення пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з положень частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати недоплаченої пенсії за минулий період за результатами даного перерахунку.
9 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення у даній справі.
Заяву обґрунтовував тим, що по справі виданий виконавчий лист, на підставі якого постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області 27 липня 2011 року відкрито виконавче провадження.
Зазначав, що на виконання судового рішення управлінням Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві проведено перерахунок пенсії в сумі 116096,53 грн. Проте дана сума заборгованості не виплачена, оскільки відсутні бюджетні призначення на дані видатки.
З таких підстав позивач просив змінити спосіб виконання судового рішення суду першої інстанції із зобов'язання управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену пенсію в сумі 116096,53 грн.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2011 року заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення задоволено. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 травня 2010 року. Зобов'язання управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві провести відповідні виплати недоплаченої пенсії за минулий період за результатами даного перерахунку змінено на стягнення з управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві на користь ОСОБА_1 недоплачену пенсію в сумі 116096,53 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві залишено без задоволення, а ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2011 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Тобто для відстрочення або розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення необхідно встановити конкретні обставини, які ускладнюють виконання судового рішення.
У даному випадку, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, такими обставинами є відсутність коштів на рахунку боржника через відсутність відповідного бюджетного фінансування.
За наявності такої обставини як відсутність коштів на рахунку боржника за правилами частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати наступні заходи: відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Застосування кожного із зазначених заходів повинно бути судом у постановленому судовому рішенні відповідно мотивовано, тобто суд повинен обґрунтувати, чому у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника підлягає застосуванню саме цей конкретний захід.
Проте у судових рішеннях судів попередніх інстанцій жодних обґрунтувань чи мотивів необхідності застосування такого заходу як зміна способу виконання судового рішення не приведено.
Суди зазначили, що зміни у правовому регулюванні порядку виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, яким не передбачено виконання рішень зобов'язального характеру, унеможливлюють їх виконання.
При цьому суди послались на приписи Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, якими передбачено безспірне списання коштів та накладення арешту на реєстраційні і спеціальні реєстраційні рахунки боржника у разі надходження відповідних виконавчих документів.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.
Відповідно до положень частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI (набрав чинності з 1 січня 2013 року) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган, тобто зазначеною нормою Закону передбачено виконання судових рішень і зобов'язального характеру.
У зазначеному Законі немає заборони виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, у резолютивній частині яких замість слів «стягнути» записано «зобов'язати виплатити». При наявності такої заборони законодавець в обов'язковому порядку у прикінцевих та перехідних положеннях Закону мав би передбачити рекомендацію судам привести свої рішення у відповідність з цим Законом шляхом зміни способу виконання судових рішень. Проте цього зроблено не було, а тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що зміни у правовому регулюванні порядку виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, якими не передбачено виконання рішень зобов'язального характеру, унеможливлюють їх виконання, не можна визнати обґрунтованим.
Отже, виконання зазначеної постанови суду можливе, хоча й за певних умов, а тому підстави для зміни способу виконання рішення суду першої інстанції відсутні.
Зміна на підставі статті 263 КАС України способу та порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС України способу відновлення порушеного права. Отже зміна способу та порядку виконання судового рішення про зобов'язання органу ПФУ здійснити виплату на стягнення такої виплати є незаконною.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України Київського району в м. Полтаві задовольнити.
Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення відмовити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.