Копія
25 грудня 2014 р. 10:32 Справа №818/3569/14
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кравченка Є.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Терехової О.Ю.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Бакланової Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.11.2014 № Ф 1021-18 про сплату недоїмки у розмірі 6 216, 55 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, взята на облік як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. При цьому, позивач отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Позивач посилається на ч. 1 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до якої право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника. Пунктом «б» ч. 2 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, окрім інших, дружина, яка досягла пенсійного віку.
Отже, позивач просив суд врахувати, що на час призначення пенсії їй виповнилося 55 років, тому у неї виникло право на призначення пенсії за віком.
Позивач звертає увагу на те, що згідно статті 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення», обирати вид пенсії за власним бажанням є правом особи, проте це право не позбавляє дану особу права вважатися пенсіонером за віком.
Крім того, положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містять застережень щодо її незастосування до осіб, які при настанні пенсійного віку обрали пенсію у зв'язку з втратою годувальника (а не пенсію за віком), а тому, на переконання позивача, вона не повинна сплачувати за себе єдиний внесок.
Враховуючи зазначене, позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні з урахуванням обставин, викладених в письмовому запереченні (а.с. 26). Зокрема, відповідач зазначає, що фізичні особи, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», не звільняються від сплати єдиного внеску. Дане твердження відповідача ґрунтується на тому, що пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсії, які призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є окремими видами пенсійного забезпечення, правові засади призначення та виплат яких регулюються окремим законодавством.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 06.07.1999 (а.с. 10), перебуває на обліку у позивача як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та перебуває на спрощеній системі оподаткування, що не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні.
Як отримувач пенсії позивач перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с. 9).
13.11.2014 Сумською ОДПІ було сформовано та надіслано позивачу вимогу № 1021-18 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 6 216, 55 грн. (а.с. 6).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно із ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Стаття 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону.
Згідно із ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено умови призначення пенсії за віком. Так, згідно абз.1 даної норми передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Згідно із абз. 2 - «До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; …».
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією паспорту (а.с. 7) та копією пенсійного посвідчення (а.с. 9). Отже, пенсійний вік ОСОБА_3 становить 55 років.
Судом встановлено, що позивачка отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до положень «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» і на момент її призначення - 14.03.2012 (дата видачі пенсійного посвідчення) їй виповнилося 56 років, що надає їй право на пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника.
Пунктом «б» ч. 2 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, окрім інших, дружина, яка досягла пенсійного віку.
Статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено право вибору пенсії, зокрема: «… Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія зі їх вибором, за винятком пенсії інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або виконання інтернаціонального обов'язку».
Таким чином, обирати вид пенсії за власним бажанням є правом особи, проте це право не позбавляє дану особу права вважатися пенсіонером за віком.
Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсії, які призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є окремими видами пенсійного забезпечення, правові засади призначення та виплат яких регулюються окремим законодавством, оскільки згідно із ч. 4 ст. 4 вищезазначеного Закону особи, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є, зокрема, пенсіонерами за віком.
Отже, в даному випадку, основним критерієм за яким суд визначає наявність у позивача права на звільнення від сплати єдиного внеску є факт досягнення пенсіонером відповідного пенсійного віку (при обранні певного виду пенсії), який передбачено нормами ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Крім того, положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містять застережень щодо її незастосування до осіб, які при настанні пенсійного віку обрали пенсію у зв'язку з втратою годувальника (а не пенсію за віком).
Виходячи з системного аналізу зазначених положень чинного законодавства України, суд вважає, що позивач, як фізична особа-підприємець, що є пенсіонером у зв'язку з втратою годувальника, який зареєстрований платником єдиного внеску, з серпня 2011 року не повинен сплачувати єдиний внесок.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність своєї правової позиції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо визнання протиправною та скасування вимоги Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 13.11.2014 № Ф 1021-18 про сплату недоїмки у розмірі 6 216, 55 грн. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 13.11.2014 № Ф 1021-18 про сплату недоїмки у розмірі 6 216, 55 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (42200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір, сплачений згідно квитанції від 15.12.2014 № 0.0.326487215.1 у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) Є.Д. Кравченко
З оригіналом згідно
Суддя Є.Д. Кравченко
Повний текст постанови складений та підписаний 29.12.2014.