24 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Ступак О.В.,
Коротуна В.М., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення заборгованості по індексації, компенсації втрати частини заробітку, стягнення середнього заробітку за час затримки вплати та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі його представника ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі - ПАТ «МК «Азовсталь») про стягнення заборгованості по індексації, компенсації втрати частини заробітку, стягнення середнього заробітку за час затримки вплати та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 21 липня 1998 року по 04 листопада 2009 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. При звільненні заробітна плата була виплачена йому не в повному обсязі, а саме не була виплачена сума індексації заробітної плати, що передбачена чинним законодавством, унаслідок чого було порушено його права на оплату праці, у зв'язку із чим він був змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь індексацію з компенсацією заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 30 вересня 2005 року в розмірі 116 грн 81 коп., заборгованість за компенсацією заробітної плати за період з 01 жовтня 2005 року по 31 жовтня 2007 року в розмірі 50 грн 73 коп., середній заробіток за час затримки виплати всіх належних сум у розмірі 1 тис. грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 1 тис. грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Маріупольський комбінат «Азовсталь» на користь ОСОБА_3 суму індексації заробітної плати з компенсацією витрати її частини за період з 01 березня 2003 року по 31 жовтня 2007 року, в розмірі 167 грн 54 коп., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 071 грн 99 коп., 200 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 липня 2014 року в частині відмови в задоволенні вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким указану вимогу задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Маріупольський комбінат «Азовсталь» на користь ОСОБА_3 на відшкодування витрат на правову допомогу 7 грн 70 коп.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_3 в особі його представника ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року.
22 грудня 2014 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 про залишення його касаційної скарги без руху з підстав, передбачених ст. 334 ЦПК України.
Відповідно до ст. 334 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.
Норми ст. 334 ЦПК України не передбачають можливості залишити касаційну скаргу без руху.
За таких обставин указане клопотання ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 просить змінити судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг.
Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (норма статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 Закону України «Про оплату праці», входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (частина 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці»).
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.
В аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини 2 статті 233 КЗпП України Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначив, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Установлено, що з 21 липня 1998 року по 04 листопада 2009 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із ПАТ «Маріупольський комбінат «Азовсталь».
Відповідно до розрахунку, наданого відповідачем на момент звільнення позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а саме залишилася не виплаченою сума індексації заробітної плати в розмірі 47 грн 83 коп. та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з затримкою її виплати в розмірі 119 грн 71 коп., нарахованих за період з 01 березня 2003 року по 31 жовтня 2007 року.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Крім того, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 1 ст. 88 ЦПК України).
Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, що позивачу при звільненні не була виплачена сума індексації заробітної плати та сума компенсації при втраті частини заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 31 жовтня 2007 року, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно враховувати, яку частку вона становить по відношенню до нарахованої позивачу заробітної плати за період, що підлягав індексації.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд обґрунтовано вказував на те, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком судів по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 в особі його представника ОСОБА_4 про залишення його касаційної скарги без руху.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі його представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 липня 2014 року, що не скасовано рішенням суду апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
В.М. Коротун
О.В. Ступак
С.П. Штелик