08 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Амеліна В.І., Савченко В.О.,Дербенцевої Т.П., Попович О.В.,
розглянувши у судовому засіданні заяву ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики; за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_6 797 тис. грн. переданих нею в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1, 6 383 грн 20 коп. інфляційних збитків, 36 003 грн 87 коп. 3 % річних та 50 тис. грн моральної шкоди, посилаючись на ті обставини, що відповідачка продала житловий будинок іншій особі, тому повинна повернути кошти.
ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_7 47 958 грн боргу за договором позики, 6 597 грн 74 коп. процентів за користування грошовими коштами та 1 446 грн 62 коп. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання.
ОСОБА_6, як третя особа із самостійними вимогами, звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_7 1 982 500 грн вартості житлового будинку та земельної ділянки, а також 707 450 грн вартості меблів, які вона не сплатила за договором купівлі-продажу, та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2013 року в задоволенні основного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на її користь 101 тис. дол. США, що становить 1 008 990 грн, 8 071 грн 92 коп. індексу інфляції за весь час прострочення, 45 528 грн 95 коп. 3 % річних та 3 326 грн 30 судового збору.
У решті рішення суду залишено без змін.
09 липня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційна скарга ОСОБА_6, до якої приєднався ОСОБА_6, відхилена, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
13 листопада 2014 року ОСОБА_6 подала заяву про перегляд цієї ухвали з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (ст. ст. 625, 1212 ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та просить поновити строк на її подання, посилаючись на поважність причин його пропуску.
Клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини його пропуску є поважними.
Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник зазначає:
- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року у справі про повернення безпідставно набутого майна, якою скасовано рішення апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, який ухвалюючи рішення, виходив з того, що відповідачка набула грошові кошти за існування достатніх правових підстав у спосіб, що не суперечить чинному законодавству з метою майбутнього виходу зі складу засновників товариства, тому підстав для повернення цих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України немає;
- ухвалу від 26 лютого 2014 року у справі про стягнення коштів, якою рішення апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав неповного з'ясування судом усіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та порушення судом норм процесуального права;
- ухвалу від 21 березня 2012 року у справі про стягнення боргу та витребування майна з чужого незаконного володіння, якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неповного з'ясування судом усіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та порушення судами норм процесуального права;
- ухвалу від 27 червня 2012 року у справі про стягнення коштів, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову;
- ухвалу від 13 червня 2012 року у справі про стягнення матеріальної та моральної шкоди, якою скасовано рішення апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, який ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат виходив з того, що спірні правовідносини виникли із зобов'язань щодо укладення договору купівлі-продажу і вони не є грошовим зобов'язанням, тому підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України відсутні, оскільки договір купівлі-продажу не був укладений, то передана відповідачу сума коштів підлягає поверненню зі сплатою штрафу, як визначено умовами договору та ст. ст. 526, 571 ЦК України;
- рішення від 25 січня 2012 року у справі про стягнення коштів та процентів за користування коштами, яким рішення апеляційного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову про стягнення процентів за користування збереженими без достатньої правової підстави коштами відмовлено з тих підстав, що договір купівлі-продажу, в якості платежів за яким передавався аванс, укладеним не був, тому передані грошові кошти збережені відповідачем без достатньої правової підстави і підлягають поверненню, разом із тим, проценти за користування ними на підставі ч. 2 ст. 1214 ЦК України не підлягають стягненню, оскільки їх розмір не визначений договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).
- рішення від 23 травня 2012 року у справі про стягнення збитків та моральної шкоди, яким рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду скасовані в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період користування грошима та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволені частково з тих підстав, що відповідач повинен повернути позивачу аванс переданий в рахунок майбутніх платежів за договором купівлі-продажу, як безпідставно набуте майно, та сплатити інфляційні витрати за весь час користування грошима позивачки та 3 % річних від простроченої суми;
- постанову Вищого господарського суду України від 21 листопада 2013 року у справі про стягнення безпідставно отриманих коштів, якою постанову апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову залишено без змін, який вирішуючи спір виходив з того, що перераховані відповідачу спірні кошти як оплата за дольову участі у будівництві за відсутності договірних відносин між сторонами не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах, тому підлягають стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно, водночас до позадоговірних зобов'язань не застосовуються положення ст. 625 ЦК України щодо відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних немає.
- постанову Вищого господарського суду України від 27 грудня 2011 року у справі про стягнення коштів, якою судові рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову залишені без змін, який погоджуючись з судовими рішеннями про часткове задоволення позову виходив з того, що відповідач неналежно виконав свої зобов'язання з поставки товару, тому повинен повернути безпідставно отримані кошти (ст. 1212 ЦК України), разом із тим оскільки сторони не визначили строк виконання зобов'язання щодо поставки товару, а неповернення попередньої оплати не є простроченим грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, а є лише правовим наслідком порушення умов зобов'язання, підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних немає.
Перевіривши доводи заяви, зміст судових рішень, на які посилається заявник, та судового рішення, про перегляд якого подана заява, колегія суддів дійшла висновку, що справу потрібно допустити до провадження Верховного Суду України на таких підставах.
Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Зі змісту ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подана заява, вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який задовольняючи позов, виходив із того, що відповідачка повинна повернути позивачці грошові кошти, які вона отримала в рахунок оплати за майбутніми договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, як набуті без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України), оскільки нерухоме майно було продане іншій особі, та сплатити 3 % річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення на підставі ст. 625 ЦК України.
Тоді як зі змісту судових рішень суду касаційної інстанції, на які посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, вбачається, що при їх ухваленні судами встановлені різні фактичні обставини справ та надана їм відповідна оцінка, тому неоднакового застосування ст. ст. 625, 1212 ЦК України не відбулось.
За таких обставин наведені заявником доводи не містять ознаки, які згідно з вимогами статті 355 ЦПК України є підставою для перегляду судових рішень суду касаційної інстанції, а тому у допуску справи до провадження Верховного Суду України потрібно відмовити.
Керуючись ст. ст. 73, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів,
Клопотання ОСОБА_6 задовольнити та поновити строк на подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2014 року.
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики; за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2014 року - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.П. Касьян
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
В.О. Савченко
О.В. Попович