Ухвала
іменем україни
17 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,
Попович О.В., Штелик С.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейського застереження, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2013 року,
У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання недійсним п. 6.2 кредитного договору від 19 лютого 2008 року № 831/3/27/31/8-104, укладеного між ним та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк». Вказаний пункт містить третейське застереження про передачу спорів за кредитним договором на розгляд Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться по вул. М. Раскової, 15 у м. Києві. Вимоги обґрунтовував тим, що представник банку, який від імені кредитодавця діяв на підставі довіреності від 18 грудня 2007 року № 4550, вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки права на укладення третейської угоди виданою довіреністю не передбачено. Керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 12 Закону України «Про третейські суди», позивач просив позов задовольнити.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсною третейську угоду, що міститься в п. 6.2 кредитного договору від 19 лютого 2008 року № 831/3/27/31/8-104, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ СБ «Укрсоцбанк».
У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 213-214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону висновки судів не відповідають.
Встановлено, що 19 лютого 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено договір № 831/3/27/31/8-104, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 46 800 доларів США зі сплатою 11,9 % річних з кінцевим терміном погашення до 10 лютого 2015 року.
У ст. 6 кредитного договору сторони погодили порядок врегулювання спорів, які можуть виникнути у зв'язку з укладенням та виконанням положень договору.
Підпункт 6.2 кредитного договору містить третейське застереження, у якому сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», дійшли згоди про те, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спір розглядається одноособовим третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться по вул. М. Раскової, 15 у м. Києві. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, указаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Кредитний договір від імені ПАТ «Укрсоцбанк» підписано начальником Благовіщенського відділення Харківської обласної філії АКБ СР «Укрсоцбанк» ОСОБА_10, яка діяла на підставі статуту та довіреності від 18 грудня 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованої за № 4550.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що видана ОСОБА_10 довіреність не передбачає повноваження на укладення третейської угоди від імені банку. Крім того, суд вважав, що укладення третейської угоди в кредитному договорі не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди», який не передбачає передачу на вирішення третейського суду невизначеної або необмеженої кількості договорів, які можуть виникнути між сторонами в майбутньому, без зазначення суті спору, оскільки така домовленість звужує право осіб на судовий захист тільки в третейському суді.
Погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
За змістом ч. ч. 1, 4 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна зі сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про третейські суди» не містив заборони на укладення третейської угоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року в справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу сьомого, одинадцятого ст. ст. 2, 3, п. 9 ст. 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом способами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що укладення сторонами третейської угоди про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі № 6-75цс11.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Цивільна дієздатність юридичної особи визначається ст. 92 ЦК України, згідно з ч. ч. 1, 3 якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
За положеннями ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Вбачається, що кредитний договір від 19 лютого 2008 року укладений у письмовій формі, скріплений особистим підписом позичальника, від імені банку підписаний з відтиском печатки банку начальником Благовіщенського відділення Харківської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_10, яка діяла на підставі статуту та довіреності від 18 грудня 2007 року № 4550, виданої керуючим Харківської обласної філії ОСОБА_11, що діяв на підставі довіреності від 10 грудня 2007 року № 321, виданої Головою Правління АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_8
Довіреністю від 18 грудня 2007 року № 4550 уповноважено начальника Благовіщенського відділення Харківської обласної філії ОСОБА_10, зокрема, на укладення в якості кредитора (кредитодавця) кредитних договорів, у тому числі договорів про надання кредитних ліній (невідновлювальної, відновлювальної, мультивалютної відновлювальної), договорів кредиту за овердрафтом.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що згоду на передачу справи на розгляд третейського суду сторонами закріплено у тексті самого кредитного договору окремим підпунктом, а тому третейське застереження є невід'ємною частиною кредитного договору (ст. 13 Закону України «Про третейські суди»), на вчинення якого представник банку уповноважений згідно з умовами довіреності. Обмеження щодо конкретного змісту кредитного договору, зокрема положень, які визначають порядок вирішення спорів, у виданій довіреності відсутні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначені вище положення закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України належним чином не оцінили вказані довіреності, не перевірили доводи та заперечення відповідача щодо дійсності спірної угоди, та не встановили всіх фактичних обставин справи, з'ясування яких має значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним п. 6.2 кредитного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 грудня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
І.К. Парінова
О.В. Попович
С.П. Штелик