Ухвала
іменем україни
23 грудня 2014 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючого ОСОБА_1,
суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,
при секретарі судового засідання ОСОБА_4,
за участю прокурора ОСОБА_5,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013150050002713 за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 липня 2014 року щодо
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України,
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свою позицію, вказує на те, що призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не вмотивовано судом, оскільки наведені у вироку обставини, які мають значення для визначення покарання, стали підставою для застосування ст. 69 КК України, яке також не мотивовано. Вважає, що ухвалу постановлено з порушенням вимог ст. 419 КПК України.
У запереченнях захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6, посилаючись на безпідставність доводів у касаційній скарзі прокурора, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Вироком Галицького районного суду м. Львова від 05 березня 2014 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 307 КК України - на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - на строк 5 років. Згідно зі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 цього ж Кодексу ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1774 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат за проведення експертних досліджень.
Прийнято рішення щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за невстановлених досудовим слідством обставин незаконно придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежений, - бупренорфін (Субітекс), який незаконно зберігав за місцем свого проживання з метою збуту, а 05 серпня 2013 року збув ОСОБА_8 за 150 грн.
Після цього ОСОБА_6 ще тричі, тобто повторно, за невстановлених досудовим слідством обставин незаконно придбав бупренорфін, який незаконно зберігав за місцем свого проживання з метою збуту, і який збув ОСОБА_8 12, 24, 29 вересня 2013 року за 300 грн щоразу.
Крім того, ОСОБА_6 за невстановлених досудовим слідством обставин незаконно придбав бупренорфін, який незаконно зберігав при собі з метою збуту.
26 вересня 2013 року під час затримання ОСОБА_6 на вул. Костомарова, 20 у м. Львові працівники міліції виявили і вилучили паперовий згорток із фрагментом таблетки білого кольору із вмістом бупренорфіну масою 0,0038 г, яку ОСОБА_6 незаконно зберігав з метою збуту.
Під час проведення обшуку помешкання ОСОБА_6 26 серпня 2013 року в період із 15.00 по 15.40 год. працівники міліції виявили й вилучили поліетиленовий пакет, у якому знаходилися три таблетки білого кольору з відтиском напису «В8», що містили бупренорфін загальною масою 0,0240 г.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання доводів, наведених у касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши зазначені доводи, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження, зокрема і з боку сторони захисту, були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних про своє бажання взяти участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 434 КПК України участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Подія кримінальних правопорушень у виді злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_6 у їх учиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України відповідно до вимог ст. 433 КПК України колегією суддів не перевірялись, оскільки законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині не оскаржувалися.
Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення винної особи та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення цієї особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.
Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою. Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляції, та зіставити їх з наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, вказаних вимог закону у цьому кримінальному провадженні суд належним чином не виконав.
Так, прокурор, котрий брав участь у судовому розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, не погоджуючись із його вироком, подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування цього рішення щодо ОСОБА_6 на підставі невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного із застосуванням статей 69, 75 КК України. Вважав, що суд неналежно оцінив особу ОСОБА_6 і повною мірою не врахував тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень і, як наслідок, обрав йому надто м'яке покарання. Просив скасувати вирок місцевого суду і постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_6 реальне покарання.
Відмовляючи в задоволенні апеляції, апеляційний суд умотивував своє рішення, однак зробив це в загальних рисах, без поглибленого та всебічного аналізу наявних у справі обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, апеляційний суд погодився зі ступенем тяжкості вчинених злочинів, визначених судом першої інстанції (ч. 1 ст. 307 КК України середньої тяжкості, ч. 2 ст. 307 КК України - тяжкий), даними про особу та обставинами, що пом'якшують покарання, а звідси - з висновком суду про можливість виправлення ОСОБА_6 і попередження нових злочинів без відбування реального покарання.
Однак, перевіряючи правильність висновків суду, апеляційний суд фактично не надав їм належної оцінки, не проаналізував їх вагомість, внаслідок чого передчасно погодився з ними.
Так, по суті не були враховані належність інкримінованого ОСОБА_6 діяння до категорії тяжких, конкретні обставини вчинення та дані про особу винного.
Зважаючи на ці обставини, у вироку місцевого суду і ухвалі апеляційного суду не були зазначені мотиви щодо можливості виправлення засудженого в умовах здійснення над ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала апеляційного суду не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в апеляційному суді, під час якого належить ретельно, всебічно й в установленому процесуальним законом порядку в межах заявлених прохань розглянути доводи апеляції прокурора, з урахуванням й доводів касаційної скарги, та прийняти відповідне мотивоване рішення.
Якщо за наслідками нового апеляційного розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в інкримінованих йому злочинах за тих самих обставин та даних про особу винного, то рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України слід визнати неправильним, покарання - явно несправедливим унаслідок м'якості.
Керуючись статтями 433, 436-438 КПК України, суд
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 липня 2014 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1ОСОБА_2ОСОБА_3