Ухвала
іменем україни
23 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів:при секретарі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2014 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201201010000001, за обвинуваченням
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1, такої, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_9,
Вироком Крижопільського районного суду Вінницької області від 18 травня 2013 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Також вироком суду вирішений цивільний позов у кримінальній справі, судові витрати та доля речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2014 року вирок місцевого суду змінено. Дії ОСОБА_5 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначено покарання за цією нормою кримінального закону у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців. В решті вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням кримінального процесуального закону. Вважає рішення апеляційного суду не вмотивованим, оскільки при кваліфікації дій ОСОБА_5 за ст. 124 КК України, не встановлено наявності у неї стану необхідної оборони в момент вчинення злочину та не зазначено у чому полягає перевищення його меж.
Згідно з вироком суду, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 22 годині, ОСОБА_5, перебуваючи в приміщенні власного будинку, що розташований по АДРЕСА_1 під час суперечки зі своїм чоловіком ОСОБА_6, з приводу того, що він повернувся до дому у стані алкогольного сп'яніння, образив та ударив ногою в живіт її доньку ОСОБА_7, взяла кухонний ніж, та погрожуючи ним, намагалась примусити чоловіка вийти з будинку. ОСОБА_6 під примусом ОСОБА_5 відійшов до вхідних дверей будинку, де між ним та засудженою виникла бійка в ході якої вона умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, нанесла потерпілому один удар ножем в область грудей. Після чого, ОСОБА_6, тримаючи ОСОБА_5 рукою за одяг, почав її штовхати на підлогу і одночасно завдав удару палицею ОСОБА_7 У відповідь на це, ОСОБА_5 нанесла чоловіку ще два удари ножем у живіт та в область паху. Після останнього удару ОСОБА_6 відпустив ОСОБА_5 і бійка припинилась.
В результаті нанесених ударів ножем, ОСОБА_6 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження від яких він помер.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, зазначивши підстави, через які він визнав неправильним вирок районного суду в частині кваліфікації дій засудженої за ч. 2 ст. 121 КК України, дійшов правильного висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ст. 124 КК України.
Зокрема, такий висновок апеляційного суду ґрунтується на послідовних та незмінних протягом усього досудового та судового слідства показаннях засудженої ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_7 про причини та динаміку розвитку подій, які мали місце ІНФОРМАЦІЯ_2. Насамперед, вони пояснили, що спочатку між ОСОБА_5 та її чоловіком, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння, виникла суперечка, під час якої потерпілий безпричинно наніс її доньці ОСОБА_7 у присутності неповнолітнього сина, удар ногою у живіт. Після цього ОСОБА_5, для захисту себе і своїх рідних взяла з кухні ножа і, демонструючи його, стала вимагати від ОСОБА_6 вийти з будинку. Однак останній застосував до неї фізичну силу, схопив за шию і почав душити, а також намотав її волосся собі на руку. Оскільки їй було боляче, а звільнитись від чоловіка не вдавалося, не маючи змоги захиститися іншим способом, ОСОБА_5 нанесла потерпілому удар ножем у груди. Однак той, продовжував тримати ОСОБА_6 за волосся і намагався вдарити об підлогу. Одночасно, він же завдав дерев'яною палицею ще одного удару ОСОБА_7 В свою чергу ОСОБА_5, намагаючись звільнитись, нанесла потерпілому ще два удари ножем в живіт та область паху. Після того, як ОСОБА_6 відпустив її, вона стала надавати йому медичну допомогу.
Такі показання узгоджуються зі свідченнями експерта ОСОБА_8 щодо локалізації і характеру виявлених на трупі ОСОБА_6 ножових поранень та з висновками судово-медичного дослідження і експертизи громадянки ОСОБА_5 у якої виявлені легкі тілесні ушкодження в ділянках голови, шиї та лівого плеча, а також у громадянки ОСОБА_7 - тілесні ушкодження на правому плечі і кістях обох рук (а. п. 136, 137). Зазначені ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказували ОСОБА_5 та ОСОБА_7
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_5, наносячи удари ножем, захищала себе та своїх рідних від наявного, протиправного і суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_6 та не мала іншої реальної можливості припинити протиправне посягання останнього, тобто перебувала у стані необхідної оборони, але перевищила її межі, оскільки вжиті нею заходи явно не відповідали характеру і небезпечності посягання.
Свій висновок суд апеляційної інстанції переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» № 1 від 26 квітня 2002 року у випадку коли при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів, необхідних для затримання злочинця, заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати за ст. 124 КК України.
За таких обставин, твердження прокурора у касаційній скарзі про безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_5 із ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, є необґрунтованими.
Отже, кваліфікація дій ОСОБА_5 за ст. 124 КК України є правильною.
При призначенні ОСОБА_5 покарання апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженої, яка вперше притягувалася до кримінальної відповідальності, а також пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б вплинути на правильність та обґрунтованість судового рішення, не встановлено.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 липня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області - без задоволення.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3