16 грудня 2014 року Справа № 8676/14/876
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Гулида Р.М.,
суддів - Кузьмича С.М., Улицького В.З.,
при секретарі судового засідання - Бєлкіна Н.І.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представників відповідача - Кіт Р.С.,
Луканюк В.М..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Івано-Франківської митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання незаконним та скасування наказу за №259-К від 19.08.2013 року, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_4 звернувся з позовом до Івано-Франківської митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання незаконним та скасування наказу за №259-к від 19.08.2013 року про його звільнення з роботи і поновлення на посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що оскаржуваним наказом його за наявності переважного права залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.42 Кодексу законів про працю України, протиправно звільнено з посади головного інспектора митного поста "Івано-Франківськ центральний" за скороченням штатної чисельності митниці на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. При цьому позивач зазначає, що на його утриманні знаходиться двоє неповнолітніх дітей, в сім'ї немає інших осіб із самостійним заробітком, а у відповідності до пунктів 1,2 ч. 1 статті 42 Кодексу законів про працю України, це є домінуючою перевагою в залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Позивач має достатню кваліфікацію та продуктивність праці порівняно з іншими працівниками, котрі фактично були залишені на роботі, а тому його звільнення з посади є протиправним.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року, в задоволенні позову - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задоволити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а допущена упереджена оцінка зібраних доказів та довільне трактування законодавства за текстом постанови, не відповідають фактичним обставинам справи, що і призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою позов задоволити повністю, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 06.11.2002 року був зарахований в штат Івано-Франківської митниці на посаду інспектора вантажного відділу №1 з прийняттям присяги державного службовця України.
Через десять років роботи на митниці, наказом начальника Івано-Франківської митниці за №29-к від 30.01.2012 року, апелянта було призначено на посаду головного інспектора митного поста "Івано-Франківськ-Центральний" Івано-Франківської митниці Державної митної служби України.
Наказом Державної митної служби України за №674-к від 02.04.2012 року, апелянту присвоєно чергове спеціальне звання інспектора митної служби 1 (першого) рангу.
Указом Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» за №726/2012 від 24.12.2012року утворено Міністерство доходів і зборів України, шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.
Наказом голови комісії з проведення реорганізації Івано-Франківської митниці за № 259-к від 19.08.2013 року, апелянта звільнено з роботи з 19.08.2013 року у зв'язку із скороченням штатної чисельності митниці, відповідно до п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Однак, при звільненні з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, обов'язково вступають в дію обумовлені законом переваги працівника для залишення його на роботі, які передбачені ст. 42 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Згідно ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці обов'язково враховується переважне право залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Відтак, вирішуючи питання звільнення апелянта за скороченням штату, відповідач мав обов'язково врахувати наявність встановленого законом застереження щодо звільнення, а саме: врахувати його переважне право залишення на роботі поряд з іншими працівниками, котрі були прийняті на роботу після нього; прийняти до уваги і наявність ще шести відокремлених підрозділів Івано-Франківської митниці, куди слід було запропонувати перейти на роботу, як працівнику з більш високою кваліфікацією, а ніж там працюючі; одержати персональну згоду профспілки на звільнення апелянта, який на засіданні комітету присутній не був і туди не запрошувався; не було враховано наявності на утриманні у апелянта двох малолітніх дітей та відсутності в його сім'ї інших осіб з самостійним заробітком.
Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної 26.05.2010року за №753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" - звільнення з підстав, визначених ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи справи про звільнення службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу усіх зусиль для переміщення або переведення службовця, чи іншого його працевлаштування, як це передбачено ч.2 ст.40 КЗпП України.
З матеріалів даної справи також вбачається, що 31.08.2010 року Івано-Франківська митниця уклала колективний договір з профспілковим комітетом Івано-Франківської митниці, за змістом якого, усі працівники Івано-Франківської митниці були членами профспілкового комітету. А розділом № 3 колективного договору визначено гарантії захисту працівників митниці права на працю у разі реорганізації, які регулюються КЗпПУ та ЗУ «Про зайнятість населення».
Згідно ст. 36 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», виконання колективного договору профспілковою організацією є обов'язком профспілок здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів.
Стаття 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», обумовлює порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Вказана стаття унеможливлює прийняття рішення роботодавцем про вивільнення, у разі надання дозволу профспілки на розірвання трудового договору без присутності працівника, щодо якого воно подано або його законного представника, у тому числі адвоката. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.
Профспілковий комітет Івано-Франківської митниці, всупереч ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», 29.04.2013 року протоколом №5 надав згоду на звільнення апелянта шляхом погодження направленого профспілковому комітету листа від голови комісії з проведення реорганізації Івано-Франківської митниці, заступника начальника Івано-Франківської митниці Середи В.Г. від 29.04.2013 року №3902вн/4/21 з мотивацією: «прийняти до уваги та погодити зміст вищезазначеного листа», що не є тотожним рішенню профспілкового комітету.
Отже, профспілковий комітет Івано-Франківської митниці, у своєрідний спосіб «погодив», а не надав згоду на звільнення апелянта без його присутності, чи участі в засіданні його представника та за відсутності письмової згоди апелянта на розгляд даного питання без нього.
Приймаючи упереджено неправомірне рішення про погодження із звільненням апелянта, профспілковий комітет Івано-Франківської митниці порушив не тільки закони України на підставі яких діє, а чіткі і обов'язкові вимоги КЗпПУ та проігнорував Наказ №40 від 04.02.2013 року Державної митної служби України «Про затвердження Плану заходів з реорганізації Державної митної служби України», що фактично спричинило втрату юридичного значення самого рішення профспілкового комітету Івано-Франківської митниці, як такого, що прийняте в порядку та у спосіб не передбачений законодавством України.
Згідно пунктів 3, 11 вказаного Наказу №40 ДМСУ від 04.02.2013 року, вивільнення працівників Держмитслужби України в наслідок реорганізації повинно відбуватись; на підставі КЗпПУ, дотримуючись процедури погодження з профспілковими органами, обов'язковим виконанням умов колективного договору та з одночасним пропонуванням посад в Міністерстві доходів і зборів України.
Крім цього, Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06.11.1992року, п. №19 конкретно зазначив, що суди розглядаючи трудові спори пов'язані із звільненням за ч.1 ст. 40 КЗпПУ, зобов'язані з'ясувати: які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом залишення на роботі.
В даному випадку, враховуючи правонаступництво Міністерства доходів і зборів України, ст.49-2 КЗпПУ унеможливлювала звільнення апелянта з посади головного інспектора без письмово викладеної йому пропозиції перейти на роботу у інші митні підрозділи за набутим на Івано-Франківській митниці фахом.
Зазначена правова позиція висловлена в Рішенні Вищого адміністративного суду України по справі №К/800/21604/14 (809/2894/13) від 21.09.2014 року і в Постанові Верховного Суду України по справі №21-319а 13 від 01.10.2013 року.
При цьому слід зазначити, що Івано-Франківська митниця, під час розгляду справи в суді першої інстанції, не навела переконливих мотивів звільнення з посади апелянта в той час, як було залишено на роботі інших інспекторів цього митного посту, з меншим стажем роботи на митниці, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які за відомостями порівняльної таблиці Івано-Франківської митниці прийшли на роботу до митниці через роки після ОСОБА_4 у 2013,2014 р.р., мають непрофілюючі освіти (інженер-механік та гірничий інженер) в той час, як апелянт здобув дві освіти економічного скерування (а.с.57-62 Т.3), а їхні показники в роботі не різняться від показників роботи апелянта (а.с.230-231 Т.2).
Тобто, відповідач підійшов до питань звільнення працівників упереджено та суб'єктивно, свідченням чого є намагання звільнити апелянта з використанням звинувачень у порушенні дисципліни за попередні роки, що суперечить вимогам ст.151 КЗпП України та виданням наказу про звільнення від 05.08.2013року, який згодом було скасовано.
Таким чином, позиція відповідача, щодо надання місця праці більш фаховим працівникам є явно надуманою та позбавлена об'єктивного і належного обґрунтування, відтак колегією суддів до уваги не приймається, оскільки за вищенаведених обставин в основу судового рішення покладена бути не може.
Окрім того, апелянт згідно запису особової картки форми П-2 ДС, на підставі наказу №511 К від 28.11.2008р., перебував у кадровому резерві Івано-франківської митниці (а.с.7 Т.2). А відповідно до п.12. Положення Постанови КМУ від 28.02.2001 року №199 «Про затвердження Положення про формування кадрового резерву для державної служби», працівник якого зараховано до кадрового резерву має переважне право на заміщення у разі конкурсу, однак дана обставина відповідачем взагалі була проігнорована.
Сумуючи викладене стає очевидним, що звільняючи апелянта з роботи не було дотримано вимог Колективного договору з профспілковим комітетом Івано-Франківської митниці, порушено визначений ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» порядок розгляду питань про вивільнення, порушено вимоги ст. 49-2 КЗпПУ в частині обов'язку пропозиції місця праці, не виконано пункт 3 параграфу першого, пункт 11 розділу другого, Наказу №40 від 04 лютого 2013 року Державної митної служби України «Про затвердження Плану заходів з реорганізації Державної митної служби України», а тому позовні вимоги стосовно визнання протиправним та скасування наказу Івано-Франківської митниці Міністерства доходів і зборів України №259-к від 19.08.2013 року та поновлення апелянта на роботі підлягають задоволенню.
Довідкою Івано-Франківської митниці про середній заробіток ОСОБА_4 №70 від 19.08.2013р. (а.с.11 том І) стверджено, що його середньомісячна заробітна плата, з врахуванням сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, становила 3517,58 грн., а оскільки час вимушеного прогулу перевищив календарний рік, до стягнення підлягає середньомісячний заробіток за одинадцять місяців в сумі 38693 грн., адже одномісячний заробіток апелянту вже було виплачено, згідно ст.44 КЗпП України, під час його звільнення з роботи.
Відтак, колегія суддів прийшла до неспростовного переконання про те, що висновок суду першої інстанції по даній справі зроблений при неповному з'ясуванні судом та недоведеності апелянтом обставин, які мали значення для справи, внаслідок порушення норм матеріального права що і призвело до неправильного вирішення справи по суті спору, а у відповідності до вимог ст.202 КАС України є обов'язковою підставою для скасування постановленого судового рішення і ухвалення нового рішення по справі.
Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.3 ч. ст. 198, п. п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задоволити, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року у справі №809/4049/13-а - скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задоволити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Івано-Франківської митниці Міністерства доходів і зборів України №259-к від 19.08.2013 року про звільнення з роботи ОСОБА_4.
Поновити ОСОБА_4 на посаді головного інспектора митного поста «Івано-Франківськ-центральний».
Стягнути з Івано-Франківської митниці Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_4 38 693 (тридцять вісім тисяч шістсот дев'яносто три) гривні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Р.М. Гулид
Судді: C.М. Кузьмич
В.З. Улицький
Повний текст постанови виготовлено 22.12.2014 року