16 грудня 2014 року Справа № 9709/14/876
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Гулида Р.М.,
суддів - Кузьмича С.М., Улицького В.З.,
при секретарі судового засідання - Бєлкіна Н.І.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Лесько Н.Р..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25.12.2012 року її було звільнено із займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, оскільки Обласною спеціалізованою кардіологічною МСЕК №2 Львівської області їй було встановлено II групу інвалідності загального захворювання та визначено ступінь втрати професійної працездатності - 65%. У відповідності до ст. 347 Податкового кодексу України і Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, позивач звернулась в ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПВ із заявою на виплату страхової суми. Оскільки назву страхової компанії їй не повідомили, позивач звернулася до відповідача із відповідним зверненням. Проте, їй було повідомлено, що відповідачем договір про надання послуг зі страхування осіб контролюючих органів у 2013-2014 році не укладався. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо не укладення договору на страхування порушує безпосередньо її права.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо неукладення у 2013-2014 роках договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби України.
Стягнено з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 страхову суму у розмірі 92 656грн., (дев'яносто дві тисячі шісот п'ятдесят шість) грн. 20 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Державна фіскальна служби України подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а допущена упереджена оцінка зібраних доказів та довільне трактування законодавства за текстом постанови, не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 25.12.2012 року була звільнена з посади заступника начальника ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності за ст. 38 КЗпП України.
Згідно довідки Обласної спеціалізованої кардіологічної МСЕК№2 Львівської області МСЕК серії 10 ААВ №143060 від 11.12.2012 року, ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням (а.с.6).
Відповідно до довідки Обласної спеціалізованої кардіологічної МСЕК№2 Львівської області МСЕК серії ЛВА-3 №013397 від 15.02.2013 року, позивачці визначено втрату професійної придатності - 65 % (а.с.8).
Згідно довідки Шевченківської міжрайонної МСЕК серії 10ААВ №688233 від 17.12.2013 року, позивачці встановлена 2 група інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням,- пожиттєво (а.с.7).
Згодом, позивач зверталась в ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС із заявою на виплату страхової суми без зазначення назви страхової компанії (а.с.5). А 28.04.2014 року ОСОБА_1 звернулася до Міністра доходів і зборів України з проханням повідомити про найменування страхової компанії посадових осіб Міндоходів України, на що 04.06.2014року була надана відповідь про те, що договори про надання послуг із страхування посадових осіб органів Міндоходів України у 2013 та 2014 році не укладались (а.с.10).
Перевіривши правомірність висновків суду першої інстанції шляхом всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи, колегія суддів не погодилась з такими, виходячи з наступного.
Згідно ст.347 Податкового кодексу України, яка втратила чинність за змістом Закону України від 10.04.2014 №1200-УІІ, посадові особи контролюючих органів підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).
Порядок та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.979 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-ІV (із змінами та доповненнями), за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 3 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 №85/96 ВР встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Отже, в даному випадку страхувальником мав би виступати контролюючий орган, що узгоджується із вказаними правовими нормами чинного законодавства. При цьому, застрахованою особою виступає посадова особа контролюючого органу.
Згідно з п.1 та п.2 Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.94 №349 (надалі - Порядок №349), обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Обов'язковому державному особистому страхуванню підлягають посадові особи органів державної податкової служби.
Проте, за наслідком розгляду звернення позивачки її було повідомлено (відповідь від 04.06.2014 за №3644/1799-99-03-05-02-14), що договір страхування між Міндоходів та будь-якою страховою компанією у 2013 та 2014 роках не укладався через брак бюджетних коштів.
Державна фіскальна служба України є суб'єктом владних повноважень, який виконує державні функції. Відтак, лише держава визначає його завдання, межі повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження в межах бюджетних асигнувань.
Стаття 347 ПК України, яка згодом була виключена з редакції кодексу, та Порядок №349 прямо не вказують на обов'язок апелянта щодо укладення відповідного договору із страховиком про надання послуг страхування посадових осіб органів доходів і зборів.
Відповідно, суд першої інстанції при постановленої рішення не врахував наведені аргументи, які свідчать про відсутність підстав для визнання бездіяльності Державної фіскальної служби України протиправною.
Щодо підставності стягнення з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 страхової суми в розмірі 92 656 грн. 20 коп., слід зазначити наступне.
Як вбачається з довідки до акту огляду МСЕК від 11.12.2012 серії 10 ААБ №143060, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню.
Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 17.12.2013р. серії 10 ААВ №688233, при повторному огляді позивачці встановлено ІІ групу інвалідності, - пожиттєво. Причина інвалідності - загальне захворювання.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії ЛВА - 3 №013397, ступінь втрати професійної працездатності становить 65%.
За наведених обставин, колегія суддів вважає помилковими твердження суду першої інстанції про те, що оскільки бездіяльність апелянта зумовила неможливість отримання ОСОБА_1 страхових коштів в розмірі 92 656,20 грн., такі слід стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлені постановою Кабінету Міністрів України №349 від 03.06.1994 р., якою затверджено Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби.
Враховуючи це, висновок про настання чи ненастання страхового випадку робить страховик і виплата страхових сум застрахованим здійснюється також страховиком, а не страхувальником, за умови наявності достатніх документальних доказів для виплати страхової суми.
Відповідно до п.5 Порядку, Страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися безпосередньо під час виконання останнім службових обов'язків.
При вирішенні питання страхової виплати за обов'язковим державним особистим страхуванням посадових осіб ОДПС має бути встановлено, що інвалідність виникла саме внаслідок професійної діяльності застрахованої особи та зумовлена дією на організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії. Ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності, причини і час її настання, професія, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, визначаються шляхом проведення медико - соціальної експертизи.
Відповідно до п.26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.09 №1317, причинами інвалідності є: загальне захворювання, інвалідність з дитинства, нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я), професійне захворювання, поранення, контузія, каліцтво, захворювання.
Поряд з цим, на думку колегії суддів слід зазначити, що загальне захворювання - це захворювання, яке не перебуває в прямій залежності від професійного захворювання чи трудового каліцтва і є побічним за причинно-наслідковим звязком.
Отже, враховуючи наведені норми Законів та підзаконних актів, які регулюють спірні правовідносини, при вирішенні питання виплати страхового відшкодування за обов'язковим державним особистим страхуванням посадових осіб органів ДПС, у разі настання інвалідності посадової особи підлягає доведенню той факт, що інвалідність сталася саме у причинно-наслідковому зв'язку з виконанням службових обов'язків працівником.
За матеріалами справи є очевидним, що позивачці було встановлено другу групу інвалідності через - загальне захворювання, а не будь-які інші причини, котрі сприяли цьому.
Враховуючи наведені вимоги Порядку, поняття: «під час виконання службових обов'язків», жодним чином не означає, що для виплати страхової суми достатньо щоб втрата застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності настали в період роботи в органах ДПС, оскільки саме в ПКУ зазначено, що така подія повинна мати місце саме у зв'язку із виконанням службових обов'язків.
Таким чином, оскільки за обставинами і матеріалами справи не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між встановленням позивачці інвалідності та визначенням такої у зв'язку із виконанням останньою службових обов'язків, суд першої інстанції наведених обставин не врахував і прийшов до хибного висновку про під ставність заявленого позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до неспростовного переконання про те, що висновок суду першої інстанції по даній справі зроблений при неповному з'ясуванні судом та недоведеності позивачем обставин, які мали значення для справи, внаслідок порушення норм матеріального права що і призвело до неправильного вирішення справи по суті спору, а у відповідності до вимог ст.202 КАС України є обов'язковою підставою для скасування постановленого судового рішення і ухвалення нового рішення по справі.
Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.3 ч. ст. 198, п. п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - задоволити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року у справі №813/4265/14 - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Р.М. Гулид
Судді: C.М. Кузьмич
В.З. Улицький
Повний текст постанови виготовлено 22.12.2014 року