23 грудня 2014 р. Справа № 7304/14/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Рибачука А.І., Мікули О.І.,
за участі секретаря - Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Пустомитівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року в справі за позовом Пустомитівської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про скасування постанов,
11.03.2014 Пустомитівська міська рада (далі - Міська рада) звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі - ДВС), у якому просила скасувати постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій від 12.12.2012 ВП №№3457706, 34576706, 34577063.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року в справі №813/2181/14 позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржила Міська рада, яка покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову ухвалу, якою визнати поважними причини пропуску нею строку звернення до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Залишаючи без розгляду позовну заяву в справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив встановлений ст.181 КАС України строк для оскарження постанови державного виконавця, а тому застосуванню підлягає ст.100 КАС України.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Так, згідно ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В силу вимог ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених вище приписів КАС України можна дійти висновку, що ч.2 ст.99 КАС України визначено загальний строк звернення до адміністративного суду та порядок його обчислення, за умови якщо цим Кодексом або іншими законами не визначено спеціальних строків та порядок їх обчислення.
У відповідності до ч.1 ст.181 КАС України учасник виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Аналогічна правова норма передбачена ч.1 ст.28 та ч.5 ст.41 «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-ХІV), якими зокрема передбачено, що постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій можуть бути оскаржені в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Із вищенаведеного слідує, що законодавець чітко передбачив можливість особи в десятиденний строк оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, водночас зазначений строк обраховується з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свої прав.
Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне оскарження відповідних дій, бездіяльності та рішень органів владних повноважень (або його посадових, службових осіб) у публічно-правових відносинах, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених та наявних доводів.
Як вбачається із матеріалів справи, оскаржувані постанова державного виконавця прийняті 12.12.2012, та оскаржені позивачем лише 11.03.2014, тобто із значним пропуском встановленого спеціальним законодавством 10-денного строку.
Відповідно до наявних у справі постанов ДВС (а.с.17-19, 58-59), такі отримані позивачем 12.12.2012, що фактично таким не заперечується, та зокрема підтверджується розпискою заступника міського голови ОСОБА_1
Більше того, слід зазначити, що факт отримання таких постанов державного виконавця підтверджується також і долученням останніх до адміністративного позову Міської ради, що спростовує її твердження про обізнаність з такими лише з листа відповідача від 21.02.2014 №23/0/6-1406-13 (а.с.20).
Апеляційний суд звертає увагу позивача на те, що скорочені строки оскарження передбачені ст.181 КАС України слугують засобом унеможливлення затягування здійснення виконавчого провадження, оскільки вважається, що учасники виконавчого провадження (яким являється і Міська рада) безпосередньо обізнані з діями чи бездіяльністю державного виконавця, крім цього, за законом вони мають право на таку «обізнаність», що також надає їм можливість оперативно звернутися за судовим захистом.
У даному випадку позивач належним чином не скористався наданим йому правом у встановлений строк оскаржити відповідні рішення ДВС.
Покликання апелянта на те, що отримання оскаржуваних постанов 12.12.2012 ОСОБА_1 не може свідчити про отримання таких саме Міською радою, оскільки обов'язком державного виконавця є їх направлення на відповідну адресу, на думку апеляційного суду є безпідставними та необґрунтованими.
Так, в силу положень ч.4 ст.31 Закону №606-ХІV державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.
На підставі наведеного, державним виконавцем і було видано копії відповідних постанов ОСОБА_1 під розписку.
Що ж до доводів Міської ради, про те, що ОСОБА_1 не вправі був отримувати такі постанови, то суд апеляційної інстанції оцінює такі критично, оскільки згідно посадової інструкції останнього, він перебуваючи на посаді заступника міського голови мав право представляти виконавчий комітет Міської ради в органах державної влади, а також повинен був виконувати делеговані йому міським головою повноваження.
Вказане є достатнім доказом наявності у ОСОБА_1 відповідних повноважень та більше того, слід зазначити, що отримання ним листа ДВС від 21.02.2014 №23/0/6-1406-13 (а.с.20), а також 10.12.2012 постанови про арешт майна боржника (а.с.74) не стало причиною необізнаності Міської ради із такими.
Додатково потрібно вказати, що неодноразове отримання кореспонденції заступником міського голови все ж не потягло жодних негативних наслідків для останнього з боку Міської ради, що також підтверджує наявність у нього відповідних повноважень для цього.
Відтак, позивач мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у строки, встановлені ст.181 КАС України, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять.
Не можуть бути визнані поважними також доводи Міської ради про пропуск строку звернення до суду із розглядуваним позовом у зв'язку із неналежним виконанням своїх посадових обов'язків колишнім міським головою ОСОБА_2, оскільки такі дії останнього несуть негативні наслідки лише для вказаної особи та не можуть бути підставою для порушення позивачем в силу наведених обставин своїх процесуальних обов'язків щодо вчасного звернення до суду та порушення уже досягнутої (оскільки минув значний проміжок часу) юридичної визначеності у даних публічно-правових відносинах.
Матеріали справи не містять підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суд першої інстанції про залишення позовної заяви Міської ради без розгляду, у зв'язку з пропуском без поважних причин встановленого ст.99 КАС України строку звернення до суду.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Пустомитівської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя А.І. Рибачук
Суддя О.І. Мікула
Повний текст виготовлений 25 грудня 2014 року.