23 грудня 2014 р. Справа № 8876/14/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Рибачука А.І., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання протиправними дій щодо винесення постанови про розшук майна,
11.08.2014 ОСОБА_1 (здано на пошту) звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (далі - ВДВС), у якому просив визнати дії відповідача щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 20.08.2012 ВП №33116651 протиправними.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року в справі №809/2685/14 позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову ухвалу, якою направити справу для продовження розгляду.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Залишаючи без розгляду позовну заяву в справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив встановлений ст.181 КАС України строк для оскарження постанови державного виконавця, а тому застосуванню підлягає ст.100 КАС України.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Так, згідно ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В силу вимог ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених вище приписів КАС України можна дійти висновку, що ч.2 ст.99 КАС України визначено загальний строк звернення до адміністративного суду та порядок його обчислення, за умови якщо цим Кодексом або іншими законами не визначено спеціальних строків та порядок їх обчислення.
У відповідності до ч.1 ст.181 КАС України учасник виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Аналогічна правова норма передбачена ч.4 ст.40 «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-ХІV), якою зокрема передбачено, що дії та бездіяльність державного виконавця, пов'язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Із вищенаведеного слідує, що законодавець чітко передбачив можливість особи в десятиденний строк оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця, водночас зазначений строк обраховується з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свої прав.
Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне оскарження відповідних дій, бездіяльності та рішень органів владних повноважень (або його посадових, службових осіб) у публічно-правових відносинах, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених та наявних доводів.
Як вбачається із матеріалів справи, оскаржувані дії державного виконавця щодо прийняття постанови про розшук майна боржника вчинені 20.08.2012, та оскаржені позивачем лише 11.08.2014, тобто із значним пропуском встановленого спеціальним законодавством 10-денного строку.
Відповідно до наявних у справі постанов ДВС, зокрема про відкриття виконавчого провадження та про стягнення з боржника виконавчого збору (а.с.37, 50), про арешт коштів боржників (а.с.54), такі отримані позивачем 10.07.2012 та 20.07.2012 відповідно, що фактично таким не заперечується, та підтверджується його розпискою.
Ознайомленість ОСОБА_1 із відкритим виконавчим провадженням в якому була також прийнята і оскаржувана ним постанова про розшук майна, підтверджується і участю його представника в розгляді справи №2а-2119/12/0970 як в суді першої так і апеляційної інстанцій.
Згідно журналу обліку вихідної кореспонденції ВДВС за 20.08.2012, вбачається, що оскаржувана позивачем постанова про розшук майна боржника була надіслана останньому у встановленому порядку (а.с.71-72), що слід вважати належним доказом, оскільки в силу ч.1 ст.31 Закону №606-ХІV остання направляється особі простою кореспонденцією, без повідомлення про вручення поштового відправлення.
Слід зазначити, що факт отримання ОСОБА_1, постанови державного виконавця про розшук майна боржника підтверджується також і долученням такої до адміністративного позову.
Більше того, не заслуговують на увагу твердження позивача, про те, що йому стало відомо про постанову державного виконавця про розшук майна боржника лише 31.07.2014, після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження представника Приватного підприємства «Галнафтогазмонтаж» (далі - ПП), оскільки навіть із вказаної дати таким пропущено строк її оскарження, та окрім цього відповідно до заяви цього підприємства останнє ознайомлювалось із виконавчим провадженням також 15.07.2014 (а.с.73), і ним не доведено суду першої та апеляційної інстанцій, що про оскаржувану постанову йому не могло бути відомо саме із зазначеної дати.
Апеляційний суд звертає увагу позивача на те, що скорочені строки оскарження передбачені ст.181 КАС України слугують засобом унеможливлення затягування здійснення виконавчого провадження, оскільки вважається, що учасники виконавчого провадження (яким являється позивач як директор ПП) безпосередньо обізнані з діями чи бездіяльністю державного виконавця, крім цього, за законом вони мають право на таку «обізнаність», що також надає їм можливість оперативно звернутися за судовим захистом.
У даному випадку позивач належним чином не скористався наданим йому правом у встановлений строк оскаржити відповідне рішення ВДВС.
Відтак, позивач мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у строки, встановлені ст.181 КАС України, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять.
Не можуть бути визнані поважними причинами пропуску встановленого ст.181 КАС України строку, неналежне виконання своїх обов'язків позивачем чи його відповідальними працівниками, оскільки такі дії несуть негативні наслідки лише для вказаних осіб та не можуть бути підставою для порушення ОСОБА_1 в силу наведених обставин своїх процесуальних обов'язків щодо вчасного звернення до суду та порушення уже досягнутої (оскільки минув значний проміжок часу) юридичної визначеності у даних публічно-правових відносинах.
Матеріали справи не містять будь-яких підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суд першої інстанції про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, у зв'язку з пропуском без поважних причин встановленого ст.99 КАС України строку звернення до суду.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.195, 197, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя А.І. Рибачук
Суддя О.І. Мікула