Ухвала
іменем україни
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гончара В.П.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України, третя особа - ОСОБА_2, про визнання наказу незаконним, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 жовтня 2014 року,
У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України (далі - ДУ «НІХТ ім. О.О. Шалімова» НАМН України) про визнання наказу незаконним, зобов'язання вчинити дії.
Позов мотивовано тим, що вона тривалий час працює у відповідача, з червня 2009 року займає посаду начальника відділу кадрів апарату правління.
Наказом від 21 березня 2014 року до неї застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Посилаючись на незаконність цього наказу, оскільки порушення заповнення листків непрацездатності не було, а виявленні недоліки не були результатом невиконання покладених на неї трудових обов'язків, ОСОБА_1 просила позов задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 01 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення судів не відповідають.
Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з безпідставності та недоведеності вимог ОСОБА_1, оскільки при застосуванні до неї заходів дисциплінарного впливу у вигляді догани, відповідачем не були порушені вимоги ст. ст. 147-149 КЗпП України, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову й визнання наказу незаконним.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.
Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 183/2-к від 15 червня 2009 року працює на посаді начальника відділу кадрів апарату правління ДУ «НІХТ ім. О.О. Шалімова» НАМН України.
Наказом № 84/1Н від 21 березня 2014 року, розглянувши матеріали службового розслідування за фактом застосування Виконавчою дирекцією КВМ Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до інституту фінансових санкцій за порушення законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, начальнику відділу кадрів ОСОБА_1 за неналежне виконання посадових обов'язків оголошено догану.
За змістом ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За правилами ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Строк і порядок застосування дисциплінарного стягнення передбачено ст. ст. 148, 149 КЗпП України.
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленим проступком, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (ч ч. 1, 2 ст. 149 КЗпП України).
Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді таких спорів судам необхідно з'ясувати, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо незаконності накладення на неї дисциплінарного стягнення, ОСОБА_1 зазначала про відсутність невиконання з її боку покладених на неї трудових обов'язків, що свідчить про безпідставність накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили, не дослідили посадові обов'язки позивача, не з'ясували чи входить до них складення та ведення табелів обліку використання робочого часу чи забезпечення організації табельного обліку, й відповідно не визначилися з тим, які саме порушення трудових обов'язків були допущені позивачем, в чому саме виявилося таке порушення, яке стало підставою для накладення дисциплінарного стягнення.
При цьому, поза увагою судів обох інстанцій залишилося те, що наказ про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 не містить конкретних порушень, які допустила позивач та посилань на нормативно-правові акти, а лише загальні оціночні поняття про неналежне виконання посадових обов'язків.
З огляду на викладене, погодитись із ухваленими у справі судовими рішеннями неможливо.
За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи й є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 01 жовтня 2014 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.П. Гончар
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
Д.О. Остапчук
В.О. Савченко