08 грудня 2014 року Справа № 141503/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Обрізко І.М.
суддів Левицької Н.Г., Онишкевича Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року по справі за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі, Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Мірам» про стягнення заборгованості,-
21 липня 2011 року заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави, в особі Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мірам» про стягнення заборгованості в сумі 15732,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не виконав нормативу по працевлаштуванню одного інваліда та в строк до 16 квітня 2011 року не сплатив адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві, в сумі 15481,63 гривень. Крім того, позивачем за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, у відповідності до частини 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачу нарахована пеня в розмірі 250,56 гривень. Загальна сума адміністративно господарських санкцій та пені складає 15732,19 гривень.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог. Суд виходив з того, що відповідачем створено 10 робочих місць, а кількість працюючих інвалідів становила 3 особи, щоквартально державній службі зайнятості надавалась інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів у формі №3-ПН.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням сторона позивача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Покликання маються на обставини, подібно викладеним у позовній заяві. Крім того, зазначає, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інваліда, однак не було працевлаштовано одного інваліда та не надано інформації на підтвердження створення робочого місця.
У разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п.2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідачем на виконання вказаних обов'язків, згідно наказу № 5-1 від 01.06.2010 року було виділено та створено 10 робочих місць для працевлаштування, в той час фактично кількість працюючих інвалідів на підприємстві становило 3 особи, що відповідає кількості робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів на даному підприємстві, згідно нормативу. Також відповідачем щоквартально надавалась на вказану вакантну посаду державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, що підтверджується поданими звітами про наявність вакансій форми №3-ПН, однак в 2010 році Тисменицьким міським центром зайнятості інваліди на зайняття даної вакантної посади не направлялись.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що для підприємств, установ організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 вказаного вище Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Проаналізувавши вищевикладене, судова колегія погоджується із висновками першої інстанції про те, що стороною відповідача було виконано всі вимоги чинного законодавства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Отже, зазначені вимоги були виконані відповідачем у повному обсязі, а обов'язок позивача по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування, і цю правову позицію викладено Верховним Судом України по аналогічній категорії справ.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 195, 196 ч.4, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-
Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року по справі № 2а-2355/11/0970 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І.М. Обрізко
Судді Н.Г. Левицька
Т.В. Онишкевич