ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/26187/14 22.12.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліком ЛВ"
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління
активами "ІЗІ Лайф"
Про визнання недійсності договору
Суддя Картавцева Ю.В.
Представники сторін:
від позивача Пасько С.М. - представник (дов. № б/н від 13.03.2014 р.)
від відповідача Ковтун А.В. - представник (дов. № 444 від 20.12.2013 р.)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліком ЛВ" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ Лайф" про визнання недійсним договору про внесення змін № 1 від 09.11.2012 р. до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007 р.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю договору про внесення змін № 1 від 09.11.2012 р. до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007 р. вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а також приписам ст. 1053 ЦК України, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати недійсним договір про внесення змін № 1 від 09.11.2012 р. до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.11.2014 р. порушено провадження у справі №910/26187/14, розгляд справи призначено на 15.12.2014 р.
У судовому засіданні 15.12.2014 р. представник відповідача усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання судом задоволено, у зв'язку з чим судом оголошено перерву до 22.12.2014 р.
22.12.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача відзив на позов, відповідно до якого останній заперечує проти позову з підстав, зазначених у відзиві.
В судовому засіданні 22.12.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -
Як встановлено Київським апеляційним господарським судом у постанові від 13.12.2011 р. у справі № 23/066-11, 14.03.2007р. між ТОВ «Геліком ЛВ» (позичальник) та ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (Промінвестбанк) укладено кредитний договір №66/07, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 14 500 000, 00 грн. на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 16 процентів річних (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 3.4 договору проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно в день, що передує попередньому робочому дню за період з першого по останній календарний день звітного місяця та сплачуються позичальником щомісячно в останній робочий день місяця. При погашенні кредиту проценти нараховуються в день кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п.2.2 цього договору та сплачуються на протязі 2 банківських днів з дати їх нарахування.
Відповідно до п. 4.2.2 договору позичальник зобов'язується своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом та проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.
Згідно з п. 4.3.4 договору банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентів за користування ним, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки передбачених цим договором, у випадку, коли позичальник не виконав у строк свої обов'язки по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом та/або інші обов'язки по сплаті грошових коштів, передбачені цим договором.
Пунктом 6.6 договору передбачено, що договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих на себе згідно умов цього договору.
30.01.2008р. між банком та відповідачем укладено договір за №31-66/07-1/08 про внесення змін до кредитного договору №66/07 від 14.03.2007 р., за умовами якого сторони змінили графік повернення кредиту з поквартальним погашенням до 25.03.2012р.
16.05.2008р. між банком та відповідачем укладено договір за №146-66/07-2/08 про внесення змін до кредитного договору №66/07 від 14.03.2007 р., відповідно до якого сторони підвищили розмір процентної ставки за користування кредитом до 18 % річних.
27.02.2009 р. між банком та відповідачем укладено договір за №17-66/07-3/09 про внесення змін до кредитного договору №66/07, згідно з яким зокрема внесено зміни до п. 2.1 шляхом заміни цифр та слів 14500000,00 грн., на залишок заборгованості по кредиту в розмірі 14396566,61 грн.", а також внесено зміни до п. 2.2 абзац перший - повернення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами у відповідності до наступного графіку: березень 2009 року - лютий 2010 року - по 25000,00 гри. щомісячно; березень 2010 року - лютий 2012 року - по 580000,00 грн. щомісячно; 25 березня 2012 року - 176566,61 грн.
Також внесено зміни до п. 3.2 абзац перший: "проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 21 % річних. Забезпечено переведення до 15.04.2009 грошових потоків на відкриті в Промінвестбанку рахунки не менше частки кредитів, а в разі невиконання цих умов процентна ставка встановлюється в розмірі 24 % річних".
Пункт 3.5 викладено в такій редакції: "у випадку порушення позичальником термінів погашення кредитів хоча б за одним із кредитних договорів, банк має право встановлювати процентну ставку за користування кредитом на рівні 26 % річних та вимагати дострокового погашення заборгованості по всіх кредитах".
26.11.2010 р. між первісним кредитором - ПАТ «Промінвестбанк» та новим кредитором ТОВ «ІЗІ Лайф» укладено договір відступлення права вимоги № 39/120, за умовами якого новий кредитор набув право вимагати від боржника - ТОВ «Геліком» виконання зобов'язань за кредитним договором від 14.03.2007р. № 66/07 разом із договорами про внесення змін до нього, а саме в обсягу 14096566,61 грн. кредитних коштів, отриманих боржником згідно кредитного договору та 870587,50 грн. процентів, нарахованих станом на дату підписання договору про відступлення права вимоги.
Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ІЗІ Лайф» в 2011 році звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача ТОВ «Геліком» заборгованості за кредитом в сумі 14967154,11 грн., в тому числі 14096566,61 грн. заборгованості по кредиту, та 870587,50 грн. процентів.
Рішенням Господарського суду Київської області від 21.06.2011р. № 23/066-11 позов задоволено повністю, стягнуто з позивача 14096566,61 грн. заборгованості по кредиту та 870587,50 грн. відсотків за користування кредитними коштами.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2011р. у справі № 23/066-11 частково скасовано рішення господарського суду Київської області від 21.06.2011р., позов ТОВ «ІЗІ Лайф» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Геліком» на користь ТОВ «ІЗІ Лайф» 9 000 000,00 грн. заборгованості по кредиту та 870 587,50 грн. заборгованості по процентам.
Приймаючи вказану постанову, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати кредиту та відсотків у строки, передбачені договором, однак позивачем не було дотримано порядку дострокового стягнення кредиту в порядку ст. 1050 ЦК України та пункту 4.3.4 Кредитного договору, а тому за відсутності доказів направлення вимоги про дострокове повне погашення кредиту, судом апеляційної інстанції частково задоволено позовні вимоги ТОВ «ІЗІ Лайф», стягнуто заборгованість по кредиту в розмірі 9 000 000,00 грн. станом по травень 2011р. включно та заборгованість по процентам в сумі 870 587,50 грн., розраховану станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010р. № 39/120.
09.11.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007р., яким сторони погодили, що на дату укладення даного договору №1 заборгованість відповідача перед позивачем з приводу виконання кредитного договору № 66/07 становить 13 717 154,11 грн.
Також вказаним договором сторони встановили новий графік погашення зазначеної заборгованості з кінцевим терміном погашення кредиту 31.04.2014р., а саме встановили, що відповідачем має бути сплачено: до 30.11.2012р. - не менше 8 500 000,00 грн.; до 31.12.2012р. - не менше 400 000,00 грн.; до 31.03.2013р. - не менше 250 000,00 грн.; до 30.06.2013р. - не менше 1 100 000,00 грн., до 30.09.2013р. - не менше 1 800 000,00 грн.; до 31.12.2013р. - не менше 950 000,00 грн.; до 30.03.2014р. - не менше 500 000,00 грн.; до 30.04.2014р. - не менше 217 154,11 грн.
Позивач, вважає, що договір №1 про внесення змін до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007р. є таким, що не відповідає нормам ст. 61 Конституції України, оскільки фактично за наявності наказу на стягнення суми боргу на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2011р. у справі № 23/066-11, договір №1 про внесення змін до кредитного договору № 66/07 передбачає подвійне притягнення до відповідальності за одне порушення.
Окрім того, позивач вважає, що договір №1 про внесення змін до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007р. є новацією боргу, що не відповідає приписам ст. 1053 ЦК України.
За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсним договір №1 про внесення змін до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007р.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що укладений між сторонами договір №1 про внесення змін до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007р. за своєю правовою природою не є новацією, а домовленістю про зміну графіку погашення заборгованості, відтак жодної заміни зобов'язання між сторонами не відбулось, атому просить суд відмовити в задоволенні позову.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Судом встановлено, що відповідно до положень п. 6.5. кредитного договору №66/07 останній діє до повного повернення кредиту, сплати у повному обсязі процентів, та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань.
Згідно з п. 6.6. зазначеного договору всі зміни та доповнення до нього вносяться за згодою сторін у письмовій формі, що є невід'ємними частинами цього договору.
За таких обставин, з огляду на невиконання позивачем умов кредитного договору № 66/07, сторони уклали спірний договір № 1 про внесення змін до договору № 66/07, у якому зафіксували розмір заборгованості за основним кредитним договором у розмірі 13 717 154, 11 грн., а також виклали п. 2.2. кредитного договору в новій редакції шляхом зміни графіку погашення фіксованої заборгованості.
Позивач зазначає, що вказаний договір про внесення змін № 1 є новацією боргу.
За змістом ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначає Вищий господарський суд в Інформаційному листі № 01-06/1666/14 від 27.10.2014 р., характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання (новація).
Умовами договору № 1 про внесення змін до договору № 66/07 змінено лише графік погашення заборгованості за кредитним договором, фактично розстрочивши таке погашення, та зафіксовано заборгованість за кредитним договором станом на момент укладення договору 1, а не укладено нове зобов'язання про щодо кредитування, тому новації в розумінні частини 2 статті 604 ЦК України не відбулося.
У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).
Укладаючи спірний договір № 1 про внесення змін до договору № 66/07, сторони виразили свою волю щодо узгодження нового графіку погашення вже існуючої заборгованості та зафіксували власне розмір такої заборгованості станом на момент укладення цього договору, а отже за відсутності доказів зворотного, вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства України. При цьому спірний договір № 1 про внесення змін до договору № 66/07 укладений у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
Доводи позивача про невідповідність спірного договору нормам Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до відповідальності одного виду за одне порушення не приймаються до уваги, оскільки зазначені умови спірного договору, на думку суду, жодним чином не встановлюють подвійну відповідальність за будь-яке порушення позивачем умов основного кредитного договору.
Стосовно невідповідності спірного договору № 1 приписам ст. 1053 ЦК України, суд зазначає таке.
За змістом ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
При цьому відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав вважати спірний договір 1 новацією боргу, відтак відсутні підстави для застосування до умов цього договору норм про новацію.
Отже за відсутності доказів зворотного, спірний договір вважається судом таким, що відповідає вимогам закону, а тому у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору №1 про внесення змін до кредитного договору № 66/07 від 14.03.2007 р., а тому в задоволенні позовних вимог судом відмовлено.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення
складено 22.12.2014 р.
Суддя Ю.В. Картавцева