03 грудня 2014 року м. Київ К/9991/41298/12
Справа № 2а/1270/1235/2012
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Відеал»
на постанову
Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2012
у справі № 2а/1270/1235/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Відеал»
до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Відеал» (надалі - позивач, ТОВ «Відеал») до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (надалі - відповідач, Алчевська ОДПІ в Луганській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.01.2012 № 0000013500 та № 0000023500.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2012 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 20.12.2011 по 26.12.2011 Алчевською ОДПІ в Луганській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Відеал» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Стелс-Груп-2010» за період з 01.10.2010 по 31.03.2011.
За результатами перевірки складено акт № 2178/35-34318042 від 27.12.2011, в якому встановлено:
- порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010 рік на загальну суму 125 478 грн.;
- порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 113 567 грн., в тому числі: за жовтень 2010 року - 41 318 грн., за листопад 2010 року - 38 402 грн., за грудень 2010 року - 33 847 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем 13.01.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000013500 та № 0000023500, якими збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Відповідач визначив, що ТОВ «Відеал» до складу валових витрат включено витрати, які не підтверджуються первинними документами та не відображають поставки товарів від ТОВ «Стелс-Груп-2010», внаслідок чого завищено валові витрати за 2010 рік на 501 913 грн.
Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно ст. 1 даного Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкової ознаки господарської операції, кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентом укладено договори, відповідно до умов яких продавець приймав на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію, а покупець (ТОВ «Відеал»), в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити вартість продукції.
До матеріалів справи позивачем надано копії податкових накладних та платіжних доручень.
Водночас, позивачем не надано суду доказів перевезення товару, зазначеного у податкових накладних, як і не надано доказів зберігання, обліку на складі, руху та використання цього товару у власній господарській діяльності у взаємозв'язку з фактом придбання.
Крім того, матеріали справи містять копію вироку Свердловського міського суду Луганської області від 09.08.2011 по справи № 1-593/11 стосовно засновника ТОВ «Стелс-Груп-2010» ОСОБА_4, яким останню визнано винною за ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.
У вироку зазначено, що ОСОБА_4 скоїла навмисний злочин - фіктивне підприємство та створила всі необхідні умови невстановленим досудовим слідством особам (у відношенні яких матеріали виділено в окреме провадження) для заняття незаконною діяльністю за допомогою документів, печаток ТОВ «Стелс-Груп-2010», в результаті чого в бухгалтерських звітах підприємств - «користувачів» оформлялися псевдоугоди під фіктивні договірні зобов'язання, а також переводилися безготівкові грошові кошти в тіньові обороти економіки України.
За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією суду апеляційної інстанції про те, що наявність договорів, податкових накладних та докази сплати не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій. Фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено, що позбавляє позивача права на формування сум податкового кредиту та валових витрат, оскільки відповідні угоди позивача із вказаним контрагентом мають характер безтоварних, які не спрямовані на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочинів у відповідності до їх змісту.
Водночас, колегія суддів вважає, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватись незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від видів стягнень за порушення інших галузевих інститутів законодавства.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано постановив, що висновки Алчевської ОДПІ в Луганській області, зроблені у ході перевірки, відповідають фактичним обставинам справи, а тому відсутні підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови від 25.05.2012 та скасуванні рішення суду першої інстанції, що доводами касаційних скарг не спростовується.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Відеал» залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.05.2012 у справі № 2а/1270/1235/2012 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна