"13" листопада 2014 р. м. Київ К/800/2020/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Бутенка В.І., Лиска Т.О.,
за участю секретаря Лопушенко О.В.,
позивача ОСОБА_4,
представника позивача ОСОБА_5,
представника відповідача Антонова А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у Кіровоградській області про визнання незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, -
У серпні 2012 року позивач - ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача - Головного управління юстиції у Кіровоградській області № 733/03 від 20.12.2011 року про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани; визнання протиправним та скасувати наказ № 1337/к від 23.07.2012 року про звільнення ОСОБА_4 з займаної посади по п. 3 ст. 40 КЗпП України; поновити позивача на посаді державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що правомірність застосування крайнього заходу дисциплінарного стягнення обумовлена наявністю двох непогашених заходів дисциплінарного стягнення, а тому звільняючи позивача, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.
У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанції, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове постанову про задоволення позовних вимог.
У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що про існування наказу №733/03 від 20.12.2011 року про застосування дисциплінарного стягнення дізнався лише під час звільнення. Щодо обставин пов'язаних з причинами звільнення зазначив, що правомірність дій під час здійснення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа про примусове стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8, то їх оцінка здійснена Кіровським районним судом м. Кіровограда, рішенням якого відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_8 на бездіяльність державного виконавця, а тому відповідач необґрунтовано надав оцінку діям позивача, а в подальшому визнав ці обставини, як підставу для застосування крайнього виду дисциплінарного стягнення -звільнення.
Касаційний розгляд справи у відкритому судовому засіданні, відповідно до статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Наказами відповідача від 26.06.2009 року № 220/03, 26.09.2009 року № 347/03, від 15.09.2011 року № 430/03, до позивача застосовувались заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани (т. І а.с. 135-140).
Наказом відповідача від 20.12.2011 року № 733/03 до позивача застосовано захід дисциплінарного стягнення - догана (т. І а.с. 133, 134). З вказаним наказом позивач особисто ознайомлений 20.12.2011 року про що свідчить власноручний підпис позивача.
Кіровським районним судом м. Кіровограда 26.05.2009 року було видано виконавчий лист № 2-1457/09 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 грошових коштів (т. І а.с. 13).
На підставі вказаного виконавчого листа позивачем 09.07.2009 року відкрито виконавче провадження та здійснювалися заходи з примусового виконання рішення суду. 11.05.2010 року позивачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Вищевказані обставини підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (т. І а.с. 151-153) та постановами про відкриття виконавчого провадження від 09.07.2009 року (т. І а.с. 154) та закінчення виконавчого провадження від 11.05.2010 року (т. І а.с. 155).
Правомірність дій позивача під час здійснення виконавчого провадження у вищевказаному періоді була предметом оскарження ОСОБА_8 у Кіровському районному суді м. Кіровограді, рішенням якого у задоволенні скарги ОСОБА_8 відмовлено (т. І а.с. 15).
Зміст рішення Кіровського районного суду м. Кіровограді вказує на те, що предметом дослідження правомірності дій позивача був саме період здійснення виконавчих дій лише з 09.07.2009 року по 11.05.2010 року.
Постановою позивача від 26.08.2010 року було вдруге відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1457/09 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 грошових коштів, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №22774018 (т. І а.с. 57).
З часу відкриття вказаного виконавчого провадження, позивачем здійснювалися заходи передбачені Законом України «Про виконавче провадження», що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, копії яких долучено до матеріалів справи (т. І а.с. 52-123).
29.05.2012 року стягувачем -ОСОБА_8 до відповідача подано скаргу на бездіяльність позивача (т. І а.с. 48-50).
У постанові, винесеній начальником управління ДВС ГУЮ у Кіровоградській області 19.06.2012 року за результатами перевірки виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-1457, виданого 26.06.2009 року Кіровським районним судом м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 та матеріальної шкоди в сумі 17088,21 грн. зазначено, що позивачем допущені порушення статей 11, 15, 24, 28, 30, 31, 39, 40, 41, 58, 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 03.07.2013 року, позивачу відмовлено у скасуванні наказу відповідача 361/03 від 14.06.2012 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догані.
Наказом Головного управління юстиції у Кіровоградській області №1337/к від 23.07.2012 року позивача звільнено з посади державного виконавця за систематичне невиконання без поважних причин службовцем обов'язків, покладених на нього трудовим договором. Підставою звільнення зазначено подання начальника управління ДВС ГУЮ у Кіровоградській області, пояснення ОСОБА_4, постанова про результати перевірки виконавчого провадження та наявність непогашених дисциплінарних стягнень, застосованих відповідно до наказів від 20.12.2011 року №733/03 (т. І а.с. 133, 134) та від 26.06.2012 року № 220/03.
За результатами розгляду вищевказаної скарги та враховуючи непогашені дисциплінарні стягнення до позивача було застосовано дисциплінарний захід стягнення визначений п. 2 ч. 1 ст. 147 КЗпП України - звільнення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Частиною 3 статті 159 КАС України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог процесуального права від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1-2, 4-5 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства;
5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом трьох днів з дня надходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху, та не пізніш наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Про залишення позовної заяви без розгляду, відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.
Згідно з ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з приводу проходження та звільнення з публічної служби.
Як вбачається із матеріалів адміністративного позову (а.с. 2-7) позивач оскаржує наказ відповідача № 733/03 від 20.12.2011 року, в той же час, позивач звернувся до суду з позовом лише у серпні 2012 року та не просить про поновлення строків звернення до суду, однак суди попередніх інстанцій не надали цим обставинам жодної оцінки та не дослідили питання поважності пропуску цього строку, не прийняли та не мотивували з приводу цього своїх рішень та всупереч вимог ст. 100 КАС України судом першої інстанції, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, не було постановлено ухвалу про поновлення чи відмову у поновленні строків звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не дослідили доказів та не встановили обставин пов'язаних з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду та чи наявні підстави для визнання таких поважними чи не поважними.
Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належно правової оцінки доводам позивача про те, що в період з 20.01.2012 року по 14.04.2012 року він перебував на лікарняному, та не з'ясовано кількість виконавчих проваджень що перебували у нього на виконанні. Тобто, не досліджено наявність об'єктивних обставин, що могли впливати на виконання ним службових обов'язків.
Також судами попередніх інстанцій не встановлено в чому полягали порушення позивачем статей 11, 15, 24, 28, 30, 31, 39, 40, 41, 58, 59 Закону України «Про виконавче провадження» при здійсненні виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 22774018. Не надано правової оцінки всім діям позивача при здійсненні виконавчих дій у вищевказаному виконавчому провадженні.
З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно не дослідили обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення судів ухваленні з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 231, 254 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року та постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року у справі № 1170/2а-2868/12 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.Я. Олендер
Судді В.І. Бутенко
Т.О. Лиска
Повний текст виготовлено 18.11.2014 року