21 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого Смоковича М.І.,
суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,
при секретарі судового засідання: Марушевському А.А.,
з участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Відділу приватизації Севастопольської міської державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення про приватизацію житла, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 27 червня 2003 року, ухвалу Гагарінського районного суду міста Севастополя від 16 березня 2004 року, ухвалу Гагарінського районного суду міста Севастополя від 30 серпня 2004 року, ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 24 червня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 10 березня 2005 року,
У жовтні 1995 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу приватизації Севастопольської міської державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 та про стягнення з ОСОБА_2 5000 грн. моральної шкоди.
Вимоги обґрунтовував тим, що в 1993 році йому разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був виданий ордер на отримання вказаної квартири. Після чого він вселився та проживає у цій квартирі. Відповідачі у квартиру не вселились та ніколи в ній не проживали. Разом з тим, 8 червня 1995 року вони без його згоди незаконно провели приватизацію квартири.
Рішенням Гагарінського районного суду міста Севастополя від 27 червня 2003 року в позовних вимогах про визнання приватизації недійсною відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 18 вересня 2003 року відмовлено в позовних вимогах щодо стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди та судових витрат.
Ухвалою цього ж суду від 16 березня 2004 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення визнана неподаною і повернута позивачу.
Ухвалою Апеляційного суду від 24 червня 2004 року залишено без зміни рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 27 червня 2003 року та ухвалу цього ж суду від 16 березня 2004 року.
Ухвалою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 30 серпня 2004 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Севастополя від 10 березня 2005 року, залишено без розгляду додаток до касаційної скарги ОСОБА_1
У касаційній скарзі, з доповненнями у судовому засіданні, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.
Строк на подання касаційної скарги поновлений ухвалою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 15 червня 2005 року.
Касаційна скарга підлягає до часткового задовольнення з таких підстав.
Відмовляючи в позові суди виходили з того, що ОСОБА_1 на момент приватизації не був прописаний у спірній квартирі, а тому його згода на приватизацію квартири не потрібна.
Такий висновок судів зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, згідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції на момент приватизації) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Тобто, зазначеною нормою встановлено те, що згоду на приватизацію квартири повинна дати особа, яка проживає або має право на проживання у цій квартирі, незалежно від прописки.
Отже, судам необхідно було встановити чи позивач проживав або мав право на проживання у спірній квартирі на час приватизації та в залежності від встановлених обставин вирішити спір.
За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
За таких порушень норм матеріального і процесуального права рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 27 червня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 24 червня 2004 року в частині залишення зазначеного рішення без зміни необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд.
Інші оскаржувані ухвали та ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 24 червня 2004 року в частині залишення без зміни ухвали Гагарінського районного суду міста Севастополя від 16 березня 2004 року необхідно залишити в силі, так як вони ухвалені судами з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 27 червня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 24 червня 2004 року в частині залишення зазначеного рішення без зміни необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд.
Ухвалу Гагарінського районного суду міста Севастополя від 16 березня 2004 року, ухвалу Апеляційного суду від 24 червня 2004 року в частині залишення без зміни ухвали Гагарінського районного суду міста Севастополя від 16 березня 2004 року, ухвалу Гагарінського районного суду міста Севастополя від 30 серпня 2004 року, ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 10 березня 2005 року по даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але за винятковими обставинами може бути оскарженою до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх виявлення.
Головуючий Смокович М.І.
судді Весельська Т.Ф.
Горбатюк С.А.
Мироненко О.В.
Чумаченко Т.А.