17 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/2614/13-а
Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу Державної виконавчої служби Комсомольського районного управління юстиції у м.Херсоні про захист порушеного права, -
12.07.2013р. ОСОБА_1 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до відділу ДВС Комсомольського РУЮ у м.Херсоні, в якому просила суд захистити її порушені права шляхом скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №38593202 від 01.07.2013р. про примусове виконання вимоги Управління ПФУ у м.Херсоні №279 від 11.06.2013р. про сплату боргу (страхових внесків) в сумі 1194,03 грн. та закриття цього виконавчого провадження.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що державним виконавцем відділу ДВС Комсомольського РУЮ при ухваленні спірної постанови про відкриття виконавчого провадження було грубо порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та ч.15 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку із чим остання є неправомірною та підлягає скасуванню, а виконавче провадження - закриттю.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 06.08.2013 року подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 року та прийняти нову про задоволення усіх позовних вимог.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Управлінням Пенсійного фонду України у м.Херсона на адресу ФОП ОСОБА_1 винесено вимогу №279 від 11.06.2013р. про сплату боргу по страхових внесках в сумі 1194,03 грн.
Вказану вимогу позивачка в добровільному порядку не виконала та у будь-який спосіб не оскаржила.
Управління Пенсійного фонду України у м.Херсоні звернулося до відділу ДВС Комсомольського РУЮ у м.Херсоні із заявою про примусове виконання зазначеної вище вимоги №279 від 11.06.2013р.
01.07.2013р. головним державним виконавцем відділу ДВС Комсомольського РУЮ винесено постанову ВП №38593202 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню цієї вимоги №279 від 11.06.2013р. та надано строк для добровільного виконання до 08.07.2013р., яку направлено боржнику.
Не погоджуючись з вказаними вище діями та постановою відповідача, позивачка оскаржила їх до суду.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні даного позову, суд 1-ї інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, а також з того, що ніяких передбачених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для визнання неправомірними дій відповідачів та скасування оскаржуваної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не має.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх правильними, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідач - Управління Пенсійного фонду України у м.Херсоні, яке є стягувачем по спірному виконавчому провадженню, в свою чергу, є органом виконавчої влади, який здійснює повноваження, покладені на нього п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і «Положенням про Пенсійний фонд України» (затв. Указом Президента України від 01.03.2001р. №121/2001), а також Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI .
У відповідності до п.12 Прикінцевих положень Закону №1058-VІ, в період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та «Положення про Пенсійний фонд України» №121/2001.
Згідно зі ст.1 «Положення про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду України у м. Херсоні є державним органом.
Згідно із приписами ст.1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до ст.2 Закону №606-XIV, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Так, ст.25 вказаного Закону №606-XIV встановлює, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом 3-х робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до 15-ти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Статтею 17 Закону №606-XIV передбачено перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, згідно п.8 ч.2 вказаної статті, підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Окрім того, необхідно зазначити, що положеннями ч.3 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачалося, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом 10-ти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
В подальшому, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI, ч.3 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратила чинність з 01.01.2011р.
Однак, п.7 «Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"» передбачає, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01.01.2011 року, в т.ч. страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Отже, з системного аналізу вказаних правових норм слідує, що вимога Управління Пенсійного фонду про сплату боргу, в тому числі і недоїмки зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є належним виконавчим документом.
До того ж, дослідивши спірну вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Херсона про сплату боргу №279 від 11.06.2013р., судовою колегією встановлено, що даний виконавчий документ повністю відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», а тому останній цілком правомірно був прийнятий до виконання державним виконавцем відділу ДВС.
Що стосується посилань позивача на внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм ПК України від 07.07.2011р. зміни до ч.15 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які на думку позивача забороняють примусове стягнення органами виконавчої служби недоїмки зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий порядок оподаткування, то такі посилання на думку суду є помилковими, з огляду на наступне.
Так, згідно положень абз.2,3 ч.15 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які набрали чинності з 06.08.2011р., фінансові санкції (штраф,пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами державної виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особа-суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовується. Нараховані органами Пенсійного фонду України суми фінансових санкцій, зазначених в абзаці 2 цієї частини, та не сплачені фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню.
Аналіз цих положень ч.15 ст.106 Закону №1058 свідчить про те, що вони стосуються не суми недоїмки, а саме фінансової відповідальності за її несплату, яка може бути застосована до фізичної особи підприємця у вигляді штрафу чи пені на підставі Закону №1058, у вигляді штрафу на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення та у вигляді штрафу на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, зазначений Закон у даному випадку не підлягає застосуванню.
Крім того, судова колегія ще раз зазначає, що вимога УПФУ в м.Херсоні є виконавчим документом, який відповідає всім установленим законодавством вимогам, які пред'являються до виконавчого документа, в зв'язку із чим, відповідач був зобов'язаний прийняти цю вимогу та відкрити за нею виконавче провадження. Таким чином, апеляційний суд, як і суд 1-ї інстанції, не вбачає ознак протиправності у діях відповідача щодо відкриття виконавчого провадження з виконання вимоги №279 від 11.06.2013р. про стягнення з позивача боргу у сумі 1194,03 грн.
До того ж, суд враховує те, що позивачем в своєму позові не наведено конкретних обставин, які б могли свідчити про протиправність рішення відповідача щодо відкриття виконавчого провадження та відповідно, не надано жодних належних і достатніх доказів цього.
Згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги та відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко