22 грудня 2014 року справа № 823/3140/14
16год. 25хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бабич А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Демченко Н.Ю.,
представника позивача - Різника Ю.С. (згідно з посвідченням),
третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2 (особисто),
представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_3 (за законом),
представника відповідача - ОСОБА_4 (згідно з довіреністю);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом прокурора м.Черкаси до Черкаської міської ради; третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2, - про визнання протиправною частини рішення та зобов'язання привести її у відповідність до законів,
20.10.2014 у Черкаський окружний адміністративний суд з позовом звернувся прокурор м.Черкаси (далі - позивач) до Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати п.32 Порядку оформлення прав на земельні ділянки у м.Черкаси, затвердженого рішенням третьої сесії Черкаської міської ради від 09.02.2012 №3-582.
У подальшому прокурор змінив позовні вимоги та просив визнати вищевказаний пункт рішення відповідача протиправним і зобов'язати привести його у відповідність до норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Позов мотивовано тим, що оскаржуваний пункт рішення відповідача позбавляє окремих категорій інвалідів права на отримання земельної ділянки під індивідуальні гаражі.
Ухвалою від 12.12.2014 суд прийняв до розгляду у цій справі адміністративний позов третьої особи на стороні позивача із самостійними вимогами (ОСОБА_2) про:
1) визнання протиправним рішення відповідача від 09.02.2012 №3-582 в частині невідповідності п.32 рішення "Про затвердження порядку оформлення прав на земельні ділянки у м. Черкаси" вимогам ч.4 ст.30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та ст.13 п.20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
2) зобов'язання відповідача негайно внести зміни до вищевказаного оскаржуваного пункту рішення відповідача з метою приведення його у відповідність до положень ч.4 ст.30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та ст.13 п.20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" шляхом викладення його в такій редакції: "Розміщення та будівництво індивідуальних гаражів на землях м.Черкаси заборонено за винятком виділення земельних ділянок під будівництво тимчасових гаражів для утримання автомобілів поблизу місця проживання: інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату, що мають автомобілі з ручним керуванням; інвалідам війни та прирівняним до них особам, які мають медичні показання на забезпечення транспортом."
Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що оскаржуваний пункт рішення, на його думку, повинен передбачати додаткові категорії інвалідів, які би мали право отримати земельну ділянку у місті Черкаси для будівництва та розміщення індивідуального гаражу, а діюча його редакція не відповідає законам України, порушує його права.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на дотримання оскаржуваним пунктом рішення відповідача вимог законодавства.
Заслухавши пояснення осіб, що брали участь у справі, дослідивши докази у їх взаємозв'язку та логічній послідовності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Суд встановив, що на третій сесії Черкаської міської ради 09.02.2012 рішенням №3-582 затверджено Порядок оформлення прав на земельні ділянки у місті Черкаси. Згідно з пунктом 32 цього рішення (далі - оскаржуваний пункт Порядку) розміщення та будівництво індивідуальних гаражів на землях міста Черкаси заборонено за винятком будівництва індивідуальних гаражів у межах гаражно-будівельних кооперативів та присадибних ділянок приватних домоволодінь, а також виділення в оренду земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво тимчасових гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.
Суд звернув увагу, що проект вищезгаданого Порядку, як регуляторного акту, опубліковано (оприлюднено) в газеті «Місто» (випуск №13 від 15 липня 2011 року), погоджено уповноваженими службовими та посадовими особами (а.с.39). Згідно з пояснювальною запискою метою вказаного проекту є упорядкування та оперативне вирішення питань, пов'язаних з оформленням громадянами прав на земельні ділянки у м.Черкаси. Під час обговорення для затвердження відповідно до даних витягу з протоколу засідання сесії Черкаської міської ради (а.с.74-80) до редакції Порядку були зауваження, пропонувалися зміни редакцій окремих пунктів, у т.ч. оскаржуваного пункту. Відповідач не надав суду доказів наявності аналізу регуляторного впливу.
29.08.2014 прокуратура міста Черкаси внесла міському голові м.Черкаси подання з вимогою привести п.32 вищевказаного Порядку у відповідність з вимогами чинного законодавства. Однак у його задоволенні було відмовлено, що підтверджується даними листа виконавчого комітету Черкаської міської ради від 01.10.2014 №10370-01-21.
На підставі ст.1 Закону України від 11 вересня 2003 року №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - ЗУ №1160-IV) вищевказане Положення є регуляторним актом.
Статтею 4 вказаного Закону встановлено принципи державної регуляторної політики:
доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;
ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
За результатами вирішення спору суд вважає, що оскаржуваний пункт Порядку не відповідає вищевказаним принципам та вимогам законодавства як на час прийняття, так і судового розгляду справи.
Відповідно до підп. «д» ч.1 ст.123 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (далі - ЗК України) і на час прийняття оскаржуваного пункту Порядку, так і станом на час судового розгляду справи встановлено право громадян України на безоплатну передачу їм для будівництва індивідуальних гаражів земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у розмірі не більше 0,01 гектара. Винятків ця норма не передбачає.
Для реалізації вищевказаної норми закону частиною 6 ст.118 ЗК України встановлено право громадян, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у т.ч. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подати клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Абзацом 1 ч.7 цієї ж статті визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Окремі закони також передбачають загальний обов'язок виділення земельних ділянок під розміщення індивідуальних гаражів громадянам України.
Відповідно до п.20 ч.1 ст.20 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надається гарантована державою пільга: обов'язкове (протягом року після подання заяви) відведення місцевими Радами земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва для тих, хто потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, а також відведення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, будівництва індивідуальних гаражів і дач.
Наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року №44 затверджено ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень». Згідно з п.1.1 розділу І «Загальні положення» визначено, що проектування міських і сільських поселень повинне ґрунтуватися на законах України, які мають основне значення для містобудування, і регіональних програмах щодо вирішення найважливіших соціальних, екологічних та економічних проблем. Територія міста за функціональним призначенням і характером використання відповідно до п.2.1 розділу 2 «Загальна організація міських і сільських поселень» поділяється на сельбищну, виробничу, в т. ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.
Для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності (пункт 2.9).
Відповідно до абзацу першого п.7.43 розділу 7 «Транспорт і вулично-дорожня мережа» вказаного ДБН зберігання легкових автомобілів у містах (населених пунктах) треба передбачати відповідно до функціонального зонування їх територій. У житлових районах повинне бути забезпечене постійне зберігання усіх автомобілів (100 %), які належать жителям цих районів, тимчасове зберігання автомобілів відвідувачів. Гаражі та автостоянки індивідуальних автомобілів слід розміщувати, в основному, на периферії житлових районів і міжмагістральних територіях або у їхніх межах на ділянках, віддалених від місць, призначених для ігор дітей і відпочинку населення, при дотриманні санітарно-гігієнічних вимог щодо планування придомової території та площі озеленення (п.7.44). Особливості віддаленості гаражів для певних категорій населення зазначені в примітках до п.7.45.
Цінність ділянки міської території треба визначати за оцінками її доступності відносно житлових районів, місць прикладення праці, установ обслуговування загальноміського значення, місць масового відпочинку з урахуванням їх розміщення у зонах різної містобудівної якості
З метою забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів правові та організаційні основи містобудівної діяльності регулює Закон України від 17 лютого 2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - ЗУ №3038-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 вказаного Закону принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту визначаються генеральним планом населеного пункту (містобудівна документація).
Ст.2 ЗУ №3038-VI визначає, що саме включає в себе планування і забудова територій, як діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб. Серед них: прогнозування розвитку територій, забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій, обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням, взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; ведення містобудівного кадастру.
Інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.
Згідно зі ст.5 ЗУ №3038-VI програми розвитку регіонів та населених пунктів, програми господарського, соціального та культурного розвитку повинні узгоджуватися з містобудівною документацією відповідного рівня. Вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Відповідач, як орган місцевого самоврядування, входить в систему органів управління у сфері містобудівної діяльності на підставі ст.6 вказаного Закону.
Відповідно до ч.ч.2-3 ст.8 ЗУ №3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
Необхідність прямої заборони будівництва та розміщення індивідуальних гаражів, що вказане в оскаржуваному пункті Порядку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, що заперечує позов, не обґрунтована належними доказами та впливає на реалізацію положень вищезгаданих законів щодо права на отримання земельної ділянки з визначеним цільовим призначенням, як того вимагають вищевказані норми законів.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЗУ №3038-VI містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад. Оновлення містобудівної документації передбачає: актуалізацію картографо-геодезичної основи, перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму, приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Зміни до генерального плану населеного пункту згідно з ч.ч.9-11 ст.17 ЗУ №3038-VI можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п'ять років. Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.
У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання. Матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується шляхом його розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування та у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, а також у загальнодоступному місці у приміщенні такого органу. Матеріали генерального плану населеного пункту надаються за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Зважаючи, що рішення відповідача, пункт якого є предметом оскарження у цій справі, є регуляторним актом, оскаржуваний його пункт з часу прийняття порушує не лише права громадян на отримання земельної ділянки спеціального призначення, а й інше законодавство.
Позовні вимоги прокурора щодо зобов'язання відповідача привести оскаржуваний пункт у відповідність до вказаних ним законів, а також третьої особи на стороні позивача із самостійними позовними вимогами - щодо зобов'язання відповідача викласти оскаржуваний пункт Порядку у викладеній ним редакції, задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Суд не може підміняти державний орган чи орган місцевого самоврядування. З аналізу ст.124 Конституції України вбачається, що єдине завдання судів України - здійснення правосуддя. Втручання між різними гілками державної влади щодо компетенції не допускається.
Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва визначені статтею 31 Закон України 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - ЗУ №280/97-ВР). Серед них: розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції об'єктів на відповідній території; визначення у встановленому законодавством порядку відповідно до рішень ради території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та інші.
Регуляторний акт (яким є Порядок) прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються відновлення прав лише інвалідів та постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи, хоча дія оскаржуваного пункту порушує права всіх мешканців міста та суперечить більшій кількості законів, аніж вказаним.
Згідно зі ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Щодо позовної вимоги прокурора привести оскаржуваний пункт рішення у відповідність до визначених законів суд зауважує.
Одним з аспектів принципу верховенства права, на якому базується право на судовий розгляд (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), є принцип правової певності (legal certainty), що, зокрема, передбачає, що "якщо судом остаточно вирішено спір, це рішення не може піддаватись сумніву" (рішення Європейського суду із прав людини у справі Brumгrescu v. Romania, №28342/95, параграф 61 від 28.10.1999).
Судове рішення має бути таким, що вирішує спір остаточно і не допускає неоднозначного тлумачення щодо результату вирішення спору. Задоволення позовних вимог прокурора цього не забезпечує. Редакція норм регуляторних актів, як і рішення суб'єктів владних повноважень, повинні відповідати всім законам, а не лише окремим, та не суперечити Конституції України.
Відповідно до ч.3 ст.24 ЗУ №280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку, визначених законом, відповідно до пунктів 21, 26 ст.43 ЗУ №280/97-ВР є питаннями, що вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях.
Повноваження з підготовки питань про визначення у встановленому законом порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією, підготовки висновків щодо проектів місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що затверджуються сільськими, селищними, міськими радами; забезпечення виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів, прийнятих районними, обласними радами згідно з підп.9, 11, 18 ч.1 ст.44 ЗУ №280/97-ВР районні та обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям.
Відповідно до ч.1 ст.46 ЗУ №280/97-ВР міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Пропозиції щодо питань на розгляд ради згідно з ч.12 цієї статті можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян. Пропозиції щодо прийняття рішень, які відповідно до закону є регуляторними актами, вносяться з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Стосовно кожного проекту регуляторного акта на підставі ст.8 ЗУ №1160-IV його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта (ст.9 цього Закону).
Перегляд регуляторного акта відповідно до ст.11 ЗУ №1160-IV здійснюється: на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта; за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт; в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України. У разі наявності підстав, визначених у частині першій цієї статті, регуляторний орган, який прийняв відповідний акт, а у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, - інший орган може приймати рішення про зупинення дії регуляторного акта, визнання його неконституційним, про скасування чи про необхідність залишення цього регуляторного акта без змін або про необхідність його перегляду. Якщо відповідно до цього Закону рішення щодо регуляторного акта, визначені в частинах другій та третій цієї статті, приймаються іншим органом, цей орган подає відповідні пропозиції регуляторному органу, який прийняв відповідний регуляторний акт.
Відповідно до ст.18 ЗУ №1160-IV центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, за винятком центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, та місцеві органи виконавчої влади з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.
Згідно з ч.1 ст.25 ЗУ №1160-IV регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
Доводи ОСОБА_2 про порушення його прав у разі скасування оскаржуваного пункту Порядку суд не прийняв, оскільки за відсутності вказаної норми державний орган чи орган місцевого самоврядування на підставі абзацу другого ст.19 Конституції України завжди має керуватися законами, що діють на момент відповідних правовідносин. Скасування підзаконного правового акту не скасовує дію законів. Заявлений ОСОБА_2 спосіб порушеного права суд вважає таким, що не гарантує відновлення, дотримання та захист прав всіх осіб, на яких поширює свою дію оскаржуваний пункт Порядку. Для викладення оскаржуваного пункту в певній редакції він повинен пройти всю процедуру, визначену ЗУ №1160-IV, для прийняття та внесення змін до діючого регуляторного акта. Цієї процедури редакція пункту рішення відповідача, зазначена ОСОБА_2, не пройшла. До вчинення цих дій його позовні вимоги є передчасними.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80) 2 "Щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-му засіданні заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, адміністративні суди позбавлені правомочності втручатися в роботу державного органу при прийнятті ним рішень та зобов'язувати державний орган приймати конкретні види рішень.
Суд також акцентує, що повноваження адміністративного суду при вирішенні справи визначені статтею 162 КАС України. Частина друга вказаної статті містить приблизний перелік постанов, які суд може прийняти у разі задоволення адміністративного позову. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Суд за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування врегульовані ст.171 КАС України. Частиною 8 цієї статті визначено лише два способи захисту прав: визнання судом нормативно-правового акту незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.
Враховуючи обов'язок державних органів, установ, їх посадових та службових осіб, передбачений абзацом 2 ст.19 Конституції України, діяти виключно в межах та спосіб, що визначені законом, керуючись ч.8 ст.171 КАС України суд вважає необґрунтованими заявлені позивачем та третьою особою, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, способи захисту порушених прав.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що належним способом захисту у цій справі є визнання оскаржуваного пункту рішення відповідача незаконним. Тому, керуючись ч.2 ст.11 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовів.
Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно згідно з ч.11 ст.171 КАС України публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. На виконання цієї норми суд дійшов висновку зобов'язати відповідача у разі набрання законної сили цією постановою невідкладно опублікувати її резолютивну частину у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення, пункт якого оскаржено у цій справі.
Керуючись ст. ст. 2, 11, 94 - 97, 158 - 165, 171, 254 - 256 КАС України, суд
1. Адміністративні позови прокурора м.Черкаси та ОСОБА_2 до Черкаської міської ради задовольнити частково.
Визнати незаконним пункт 32 Порядку оформлення прав на земельні ділянки у м.Черкаси, затвердженого рішенням третьої сесії Черкаської міської ради від 09.02.2012 №3- 582.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
3. Зобов'язати Черкаську міську раду після набрання законної сили цією постановою невідкладно опублікувати її резолютивну частину у виданні, в якому було офіційно оприлюднено рішення, пункт якого оскаржено у цій справі.
4. Копію постанови направити особам, що брали участь у справі.
Суддя А.М. Бабич
Повний текст постанови виготовлений 24.12.2014