18 грудня 2014 року Справа № 6564/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Костіва М.В.,
з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,
представника позивача ЄмчикР.Ф.,
представника відповідача Павлюк Б.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Галичина» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Галичина» (далі - Позивач, ТОВ «Завод «Галичина») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Відповідач, ДПІ у Личаківському р-ні) про скасування податкових повідомлень-рішень від 04 березня 2014 року №0000192210, №0000202010.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірна земельна ділянка у 2012 році перебувала в оренді у ТОВ «Поларі», яке в свою чергу сплачувало за неї оренду плату. Тому вважає висновки податкового органу помилковими.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 04 березня 2014 року №0000192210 в частині збільшення грошового зобов'язання за основним платежем на 39 447,52 грн та за штрафними санкціями у розмірі 10 031,38 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що до ТОВ «Завод «Галичина» перейшло право користування не всією земельною ділянкою площею 2 203,00 кв.м., як помилково стверджує податковий орган, а лише земельною ділянкою, на якій розміщено приміщення АЗС площею 147,1 кв.м.
Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Личаківському р-ні, подавши на неї апеляційну скаргу.
Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Звертає увагу на положення ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, згідно яких якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, та представника позивача, який просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що працівниками ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Завод «Галичина» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складений акт від 18 лютого 2014 року №782/22-01/33513052.
Під час проведення перевірки контролюючий орган дійшов висновку про заниження підприємством грошового зобов'язання з плати за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 192а та на якій розміщена автозаправна станція належна ТОВ «Завод «Галичина». Цей висновок ґрунтується на тому, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 192а площею 2 203,00 кв.м була орендована Товариством з обмеженою відповідальністю «Поларі» у Львівської міської ради на підставі договору оренди від 08 квітня 2003 року строком на 10 років. В подальшому, 29 вересня 2006 року між ТОВ «Поларі» та ТОВ «Завод «Галичина» був укладений договір купівлі-продажу будівлі АЗС літ. «А-1» загальною площею 147,1 кв.м, яка розміщена за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 192а. При цьому, у пункті 6.1. договору сторони визначили, що право користування земельною ділянкою на якій розміщено приміщення, переходить до Покупця у відповідності до вимог статті 120 Земельного кодексу України. Право власності згідно договору було зареєстровано 06 жовтня 2006 року. На думку податкового органу, площа цієї земельної ділянки становить 2 203 кв.м і при розрахунку грошового зобов'язання бралася саме ця площа. Таким чином, інспекція вважає, що позивач занизив податкове зобов'язання з плати за землю у 2012 році на 33 814,95 грн, а за січень-березень 2013 року на 8 453,73 грн.
На підставі висновків акту перевірки від 18 лютого 2014 року №782/22-01/33513052 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2014 року №0000192210 яким збільшено грошове зобов'язання з плати за землю на 42 270,00 грн за основним платежем та 10737,00 грн за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2014 року №0000202210 яким застосовано фінансову санкцію за неподання податкової декларації в 2012 році у розмірі 340,00 грн.
Суд першої інстанції при вирішенні справи дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень лише в частині збільшення грошового зобов'язання за основним платежем на 39 447,52 грн та за штрафними санкціями у розмірі 10 031,38 грн (так як позивач користувався лише частиною цієї земельної ділянки у розмірі 147,1 кв.м). Проте колегія суддів апеляційного суду з таким висновком не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі - ПК України), платниками податку на землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У статті 270 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно з ст.287.6 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Вказаній нормі кореспондує положення ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України (в редакції до змін згідно із Законом України від 05.11.2009 р. № 1702-VI), згідно якого у разі відчуження житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до ч.2 ст.120 Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001 року (далі - ЗК України, у редакції до змін згідно з Законом України № 997-V від 27.04.2007 року, тобто на час укладення договору купівлі-продажу від 29 вересня 2006 року), при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
Таким чином, ці норми чітко встановлюють, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
А відтак обов'язок сплачувати земельний податок виникає у особи з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою, оскільки закон не передбачає звільнення від сплати цього податку землекористувачів у разі відсутності документів, що підтверджують право користування. Тобто платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності, правом користування), у зв'язку з чим обов'язок особи сплачувати земельний податок виникає з моменту виникнення відповідного права на землю та, відповідно, припиняється з дня фактичного припинення такого права.
Наведене у контексті розглядуваних правовідносин означає, що з моменту продажу нерухомого об'єкта (автозаправної станції) обов'язок ТОВ «Поларі» зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, припинився у зв'язку з фактичним припиненням речового права на спірну ділянку.
Відсутність оформлення Позивачем, як новим власником нерухомого майна, права користування спірною земельною ділянкою, на якій цей нерухомий об'єкт розміщений, не впливає на його зобов'язання у сфері оподаткування.
При протилежному підході, обраному Позивачем, щодо покладення обов'язку зі сплати земельного податку на особу, яка не використовувала земельну ділянку у спірному періоді та не мала юридичної можливості одержувати дохід від її використання, порушується принцип економічної обґрунтованості стягнення земельного податку.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04 березня 2014 року №0000192210, №0000202210 в цілому.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 року у справі № 803/771/14 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Галичина» відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
М.В. Костів
Повний текст виготовлено 22.12.2014 року