04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" грудня 2014 р. Справа№ 911/155/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Гончарова С.А.
Самсіна Р.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Сидоренко А.С. - дов. № 14-100 від 18.04.2014р.
від відповідача: Колесник Т.А. - дов. № 166 від 30.12.2013р.
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014р.
у справі № 911/155/14 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна
акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства Білоцерківської міської
ради «Білоцерківтепломережа»
про стягнення 18 119 102, 06 грн.
В судовому засіданні 16.12.2014р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
В січні 2014р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» про стягнення 18 119 102, 06 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 14/2402/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р., а саме щодо повної та своєчасної оплати природного газу, а тому просив суд стягнути з відповідача 14 789 189, 97 грн. заборгованості, 1 181 627, 65 грн. пені, 1 559 681, 81 грн. штрафу, 533 046, 72 грн. 3% річних, 55 555, 90 грн. інфляційних втрат, 73 080, 00 грн. судового збору.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2014р. у справі №911/155/14 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 14 789 189, 97 грн. боргу, 1 181 627, 65 грн. пені, 1 559 681, 81 грн. штрафу, 55 555, 90 грн. інфляційних втрат, 533 046, 72 грн. 3% річних, 68 820, 00 грн. судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 181 627, 65 грн. пені, 1 559 681, 81 грн. штрафу, 55 555, 90 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Самсін Р.І., Станік С.Р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 22.04.2014р.
В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався, останній раз на 08.10.2014р.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.7., 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно п.2.1., 2.2., 2.9. Порядку формування колегії суддів, розподілу справ та визначення коефіцієнтів навантаження на суддів, затвердженого рішенням зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2014, для розгляду справи № 911/155/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.
В судових засіданнях апеляційної інстанції 08.10.2014р., 11.11.2014р. та 03.12.2014р. у відповідності до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався, останній раз на 16.12.2014р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
15.12.2014р. від представника відповідача надійшли уточнення до апеляційної скарги щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу, про що було заявлено в суді першої інстанції, а 16.12.2014р. від представника позивача надійшли пояснення по справі.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 16.12.2014р. підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та уточнень до неї, просив задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 181 627, 65 грн. пені, 1 559 681, 81 грн. штрафу, 55 555, 90 грн. інфляційних втрат.
Представник позивача в судовому зсіданні апеляційної інстанції 16.12.2014р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає частковому скасуванню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2011р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (позивач, продавець за договором) та Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (відповідач, покупець за договором) укладено договір № 14/2402/11 на купівлю-продаж природного газу, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у VI кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», далі - газ) для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
Згідно п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки.
Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф в розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
Цей договір, згідно п. 11.1., набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011р. до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №14/2402/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р. позивач передав, а відповідач отримав природний газ об'ємом 24 846,802 тис. м3 на суму 32 529 433, 18 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 27.11.2012р. на суму 5 491 978, 79 грн., від 30.11.2012р. на суму 10 248 264, 42 грн. та від 31.12.202р. на суму 16 789 189, 97 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 19-21).
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором № 14/02402/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення умов договору.
Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений природний газ розрахунок належним чином не провів, лише частково оплатив отриманий газ на загальну суму 17 740 243, 21 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками по рахунку позивача, належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи.
З огляду на викладене, у відповідача за отриманий природний газ утворилась заборгованість в розмірі 14 789 189, 97 грн. за актом прийняття-передачі від 31.12.2014р.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки.
Таким чином, строк виконання грошового зобов'язання по оплаті за даним договором на момент звернення позивача з позовом до суду настав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 14/02402/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011р. за газ отриманий згідно акту приймання-передачі від 31.12.2012р. в розмірі 14 789 189, 97 грн., які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 181 627, 65 грн. пені за актами приймання-передачі від 27.11.2012р., від 30.11.2012р. та від 31.12.2012р. та 1 559 681, 81 грн. штрафу за актами від 27.11.2012р. та від 31.12.2012р.
Відповідно до п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф в розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, вважає за необхідне зазначити наступне.
Оскільки строк прострочення грошових зобов'язань за спожитий у жовтні 2012р. газ згідно акту приймання-передачі від 27.11.2012р. розпочався 15.11.2012р., за спожитий в листопаді 2012р. газ згідно акту приймання-передачі від 30.11.2012р. розпочався 15.12.2012р. та за спожитий в грудні 2012р. газ згідно акту приймання-передачі від 31.12.2012р. розпочався 15.01.2012р., й відповідно пеня повинна бути нарахована лише за період перших шести місяців від дати початку прострочення зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.
Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення п. 7.2. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу в розмірі 7 % від суми простроченого платежу, і є правовим наслідком прострочення оплати природного газу з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими.
Оскільки умова відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 7 % від суми простроченого платежу в даному випадку пов'язана з простроченням оплати понад 30 днів від дати виникнення зобов'язання щодо оплати, й відповідно нарахування штрафу може здійснюватись у випадку прострочення понад 30 днів, тобто за актом приймання-передачі від 27.11.2012р. з 15.11.2012р. +30 днів та за актом приймання-передачі від 31.12.2012р. з 15.01.2013р. + 30 днів.
Так, під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому було зазначено про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та зменшення розміру штрафу на 90%.
При цьому, з уточнень до апеляційної скарги вбачається, що заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання слід вважати заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
Згідно приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У застосуванні вказаної норми потрібно також зважати на те, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день.
Оскільки позивач з даним позовом звернувся до суду 17.01.2014р. (штамп органів поштового зв'язку на поштовому конверті (а. с. 62), а строк прострочення грошових зобов'язань за спожитий у жовтні 2012р. газ згідно акту приймання-передачі від 27.11.2012р. розпочався 15.11.2012р., за спожитий в листопаді 2012р. газ згідно акту приймання-передачі від 30.11.2012р. розпочався 15.12.2012р. та за спожитий в грудні 2012р. газ згідно акту приймання-передачі від 31.12.2012р. розпочався 15.01.2012р., то строк позовної давності в один рік для звернення з вимогою про стягнення пені за актами приймання-передачі від 27.11.2012р., від 30.11.2012р., від 31.12.2012р. та про стягнення штрафу за актом приймання-передачі від 27.11.2012р. на момент звернення з позовом до суду сплив.
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 181 627, 65 грн., нарахованої на суму заборгованості за актами приймання-передачі від 27.11.2012р., від 30.11.2012р. та від 31.12.2012р., та 384 438, 51 грн. штрафу, нарахованого на суму заборгованості за актом приймання-передачі від 27.11.2012р., у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності в один рік на звернення з даними вимогами до суду, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Враховуючи умови спірного договору, норми чинного законодавства, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок штрафу в розмірі 7 %, нарахованого на суму простроченої понад 30 днів заборгованості в розмірі 16 789 189, 97 грн. за актом приймання-передачі від 31.12.2012р., дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 175 243, 30 грн. штрафу.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати природного газу, отриманого за умовами спірного договору, позивачем заявлено вимоги про стягнення 533 046, 72 грн. 3% річних та 55 555, 90 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, вважає за необхідне зазначити наступне.
Оскільки умова застосування відповідальності у вигляді стягнення 3% річних у даному випадку пов'язана з датою виникнення зобов'язання щодо оплати природного газу по кожному окремому акту приймання-передачі та з датою проведення відповідачем оплати заборгованості, й відповідно нарахування 3% річних може здійснюватись за актом від 27.11.2012р. з 15.11.2012р. по 27.12.2012р. на суму заборгованості в розмірі 5 491 978, 79 грн., за актом від 30.11.2012р. з 15.12.2012р. по 27.12.2012р. на суму заборгованості 10 248 264, 42 грн. та з 28.12.2012р. по 29.12.2012р. на суму заборгованості 5 491 978, 79 грн., за актом від 31.12.2012р. за період з 15.01.2013р. по 17.06.2013р. на суму заборгованості 16 789 189, 97 грн. та з 18.06.2013р. по 23.12.2013р. на суму заборгованості в розмірі 14 789 189, 97 грн.
Крім того, позивач зазначає, що в жовтні 2011р. ним було поставлено відповідачу природний газ за актом приймання-передачі від 31.10.2011р. на суму 6 687 274, 47 грн.
Стягнення боргу за газ, поставлений в жовтні 2011р., вже було предметом розгляду Господарського суду Київської області (справа №19/039-12, рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р.). Однак, у зв'язку з тим, що рішення від 17.09.2012р. у справі №19/039-12 в частині стягнення основного боргу фактично було повністю виконано лише 06.12.2012р., позивачем заявлено до стягнення також 3% річних за прострочення зобов'язання з оплати природного газу, поставленого в жовтні 2011 року за період з 26.06.2012р. по 06.12.2012р.
Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, нарахованих за вищевказані періоди на відповідну суму заборгованості по кожному окремому акту з урахуванням здійснених відповідачем оплат, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 533 046, 72 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).
Таким чином, оскільки умова застосування відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат у даному випадку пов'язана з датою виникнення зобов'язання щодо оплати природного газу по кожному окремому акту приймання-передачі з урахуванням проведених відповідачем оплат, й відповідно нарахування інфляційних втрат може здійснюватись за актом від 27.11.2012р. з 15.11.2012р. по 27.12.2012р. на суму заборгованості в розмірі 5 491 978, 79 грн., за актом від 30.11.2012р. з 15.12.2012р. по 27.12.2012р. на суму заборгованості 10 248 264, 42 грн. та з 28.12.2012р. по 29.12.2012р. на суму заборгованості 5 491 978, 79 грн., за актом від 31.12.2012р. за період з 15.01.2013р. по 17.06.2013р. на суму заборгованості 16 789 189, 97 грн. та з 18.06.2013р. по 23.12.2013р. на суму заборгованості в розмірі 14 789 189, 97 грн. в межах заявлених позивачем періодів.
Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за актом від 27.11.2012р. з 15.11.2012р. по 27.12.2012р. на суму заборгованості в розмірі 5 491 978, 79 грн., за актом від 30.11.2012р. з 15.12.2012р. по 27.12.2012р. на суму заборгованості 10 248 264, 42 грн. та з 28.12.2012р. по 29.12.2012р. на суму заборгованості 5 491 978, 79 грн., за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 480, 99 грн. інфляційних втрат за актом від 27.11.2012р. та 20 496, 53 грн. інфляційних втрат за актом від 30.11.2012р.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за актом від 31.12.2012р., колегія суддів встановила, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 01.2013р. по 06.2013р. на суму заборгованості 16 789 189, 97 грн. та за період з 07.2013р. по 11.2013р. на суму заборгованості 14 789 189, 97 грн.
При цьому, згідно розрахунку позивача (а. с. 28) сума інфляційних втрат за актом від 31.12.2012р. за період з 01.2013р. по 06.2013р. на суму заборгованості 16 789 189, 97 грн. становить 0, 00 грн., тобто інфляційні втрати за цей період позивачем до стягнення не заявлялись.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за актом від 31.12.2012р. за період з 07.2013р. по 11.2013р. на суму заборгованості 14 789 189, 97 грн. колегія встановила, що в даний період сукупний індекс інфляції був від'ємний, тобто була дефляція (- 30 066, 75 грн.), відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за актом від 31.12.2012р. є необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 25 977, 52 грн., з яких 5 480, 99 грн. інфляційних втрат за актом від 27.11.2012р. та 20 496, 53 грн. інфляційних втрат за актом від 30.11.2012р.
Місцевий господарський суд не звернув уваги на вказані обставини справи, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову повністю.
Посилання відповідача на необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства.
Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» з підстав, викладених у ній, підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014р. у справі № 911/155/14 частковому скасуванню з підстав, викладених вище, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 66 641, 65 грн. судового збору сплаченого позивачем за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 15 956, 11 грн. судового збору сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» на рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014р. у справі № 911/155/14 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2014р. у справі № 911/155/14 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«1. Позов задовольнити частково.
1. Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, буд. 3, ідентифікаційний код 04654336) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 14 789 189, 97 грн. заборгованості, 1 175 243, 30 грн. штрафу, 533 046, 72 грн. 3 % річних, 25 977, 52 грн. інфляційних втрат, 66 641, 65 грн. судового збору за подання позовної заяви.
3. В іншій частині позову відмовити.»
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мережна, буд. 3, ідентифікаційний код 04654336) 15 956, 11 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.
5. Матеріали справи № 911/155/14 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді С.А. Гончаров
Р.І. Самсін