17 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Леванчука А.О., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2014 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 12 вересня 2013 року ОСОБА_6, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21013, реєстраційний номер НОМЕР_1 скоїв дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої її син, що перебував на пасажирському місці у вказаному автомобілі, загинув.
Вироком Обухівського районного суду від 13 грудня 2013 року ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Посилаючись на те, що володільцем джерела підвищеної небезпеки -вказаного транспортного засобу є ОСОБА_4, позивачка просила стягнути з нього 50 тис. грн. моральної шкоди.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 не є власником спірного автомобіля, тому не зобов'язаний відшкодовувати заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду. Станом на 12 вересня 2013 року автомобіль ВАЗ 21013 державний номер НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_5, при цьому позивачка свої вимоги до ОСОБА_5 заявляти відмовилась.
З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що 12 вересня 2013 року, близько 02 години 00 хвилин, ОСОБА_6, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, та не маючи посвідчення водія, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21013, реєстраційний номер НОМЕР_1, на відрізку дороги із заокругленням вправо, що поблизу с. Семенівка, Обухівського району, Київської області, в порушення п. 2.1.а, 2.3.б, 2.9.а, 12.1. Правил дорожнього руху України, не стежив за дорожньою обстановкою, не обрав безпечну швидкість для руху автомобіля, внаслідок чого, втративши контроль над керуванням автомобіля, виїхав на ліве по напрямку свого руху узбіччя, допустив з'їзд у кювет, де сталося перекидання автомобіля. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир, який знаходився у вказаному транспортному засобі - син позивача ОСОБА_7, загинув.
Вироком Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2013 року ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами (а. с. 3-7).
Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_3, вона зазначила у якості відповідача ОСОБА_4 та просила суд стягнути з останнього 50 тис. грн. моральної шкоди (а. с. 1).
Проте, суди на вказане уваги не звернули, та помилково зазначили в якості відповідача ще й ОСОБА_5, до якого ОСОБА_3 з позовними вимогами не зверталась.
Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Суди, відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4, виходили з того, що позивачка не надала суду доказів, що відповідач у момент дорожньо-транспортної пригоди був володільцем транспортного засобу та розпорядився ним.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
З журналу судового засідання вбачається, що ОСОБА_8 вказував, що власником автомобіля є він, проте документи на транспортний засіб оформлено на іншу особу, автомобіль ВАЗ 21013 державний номер НОМЕР_1 зареєстровано за ОСОБА_5 (а. с. 28).
Крім того, у матеріалах справи є поліс № АЕ/0678902 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 29 грудня 2012 року, що діє до 20 грудня 2013 року, згідно якого застраховано автомобіль ВАЗ 21013 державний номер НОМЕР_1, де страхувальником зазначено ОСОБА_9 (а. с. 24).
Тобто, суди не з'ясували та не перевірили хто був володільця автомобіля на час ДТП, та яким чином автомобілем заволодів ОСОБА_6
При цьому суди відмовили у позові до ОСОБА_5, посилаючись на те, що до вказаної особи ОСОБА_3 позов не заявляла. Однак відмовивши у позові до до ОСОБА_5, суд позбавив ОСОБА_3 у подальшому заявити свої вимоги до вказаної особи.
Таким чином судами у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: А.О. Леванчук
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко