22 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів: Мазур Л.М., Остапчука Д.О.,
Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину матеріалів і обладнання, використаних для будівництва житлового будинку, та на частину нежитлової будівлі, стягнення частини доходів,
У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя нежитлову будівлю, площею 297,8 кв. м по АДРЕСА_1, та виділити їй в натурі Ѕ частини вказаної нежитлової будівлі відповідно до варіанту № 1 висновку експертизи, а саме: приміщення № 4 та квартиру № 2, що складаються з коридору, котельні, сходів - № 2-3, сходової клітки -
№ 2-4, коридору, житлових кімнат: № № 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, кухні, туалету, котельні - № 2-12, всього площею 149,5 кв. м, вартістю 1 071 252 грн, що становить 9/20 частини від загальної площі, визнавши за нею право власності на вказані приміщення;
- стягнути з ОСОБА_7 на її користь компенсацію різниці вартості часток нежитлової будівлі у розмірі 111 058 грн 50 коп.;
- визнати з нею право власності на Ѕ частини вартості будівельних матеріалів, обладнання тощо, що використані під час будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 у розмірі 204 125 грн 61 коп. та стягнути з відповідача відповідні кошти;
- стягнути з ОСОБА_7 на її користь Ѕ частини доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності за період з 04 січня 2001 року по 06 жовтня 2009 року у розмірі 154 016 грн 70 коп.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області
від 20 лютого 2014 року позов задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вартість будівельних матеріалів, використаних під час будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 у розмірі 408 251 грн 22 коп. Визнано за
ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини будівельних матеріалів вартістю 204 125 грн 61 коп., що були використані під час будівництва житлового будинку АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частини будівельних матеріалів вартістю
204 125 грн 61 коп., що були використані під час будівництва житлового будинку АДРЕСА_2. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 нежитлове приміщення кафе № 4 та квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини нежитлового приміщення кафе АДРЕСА_3. Визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частини нежитлового приміщення кафе АДРЕСА_3. Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Визнано за
ОСОБА_7 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 02 квітня
2014 року рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області
від 20 лютого 2014 року у частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 нежитлового приміщення кафе № 4 та квартири АДРЕСА_1 та визнання за кожним права власності на Ѕ частини вказаного нерухомого майна скасовано. Ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року касаційну скаргу
ОСОБА_6 відхилено. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 лютого 2013 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 02 квітня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2014 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину матеріалів і обладнання, використаних для будівництва житлового будинку, та на частину нежитлової будівлі, стягнення частини доходів, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року.
У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 04 червня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявниця наводить:
− ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2014 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про поділ майна подружжя;
− рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2012 року, ухвалене за результатами розгляду справи за позовом про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину будинку з надвірними спорудами;
− рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, ухвалене за результатами розгляду справи за позовом про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя з відступленням від рівності часток.
Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 359 ЦПК України заява повертається заявнику, якщо є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову у допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, прийнята з аналогічних підстав.
Зміст заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року свідчить про те, що рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, на яке, як на підставу перегляду посилається заявниця, є тим самим, що було предметом розгляду колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ під час вирішення питання про допуск справи до провадження 06 жовтня 2014 року, і з цих підстав ОСОБА_6 вже відмовлено у допуску справи до провадження ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у зв'язку з чим у цій частині заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року підлягає поверненню.
Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та частково з рішення суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 04 червня 2014 року, яку просить переглянути заявниця, керувався тим, встановлені судовим рішенням обставини в силу ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають. А саме, рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 серпня 2009 року встановлено, що незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2 є спільним майном подружжя, тому відповідно до ст. 331 ЦК України сторони є власниками будівельних матеріалів у рівних частинах. Оскільки рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 серпня 2009 року встановлено, що нежитлове приміщення кафе № 4 та квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_7 як приватного підприємця і ОСОБА_6 не довела належними доказами, що майно придбано, у тому числі, і за рахунок її коштів, тому підстав вважати вказане майно спільним сумісним майном подружжя немає. Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_7 Ѕ частини доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності за період 2001−2009 років, суд вказав, що вони використані як кошти сімейного бюджету.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції в ухвалі від 01 жовтня 2014 року керувався тим, що провівши поділ і визнавши за позивачем за зустрічним позовом право власності на приміщення магазину апеляційний суд не звернув уваги на те, що про поділ цього приміщення жодна зі сторін не заявляла. Також суд не надав оцінки тому, що приміщення у торговому комплексі придбано позивачем за зустрічним позовом як фізичною особою-підприємцем, а павільйон, розташований на території МПП «Ринок» є малою архітектурною формою, державній реєстрації не підлягає і право власності на нього не оформлене. Крім того, апеляційний суд, стягуючи компенсацію частки у майні подружжя, не звернув уваги на те, що за ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації допускається лише за його згодою та можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тобто спір по суті не вирішений і судом касаційної інстанції не висловлено жодної правової позиції щодо розгляду спору.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та змінюючи рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції в рішенні від 11 травня 2012 року керувався тим, що висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним; ухвалюючи рішення, суд першої інстанції застосував закон, що не поширюється на спірні правовідносини, оскільки майно було побудовано та набувалось у власність протягом 1993−1999 років, тобто у період чинності Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Згідно із п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 «Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України» під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Колегія суддів не вбачає неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки обставини справ не є подібними, доводи заявника стосуються переоцінки доказів.
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 354, 355, 356, 359, 360 ЦПК України, колегія суддів
Повернути ОСОБА_6 заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину матеріалів і обладнання, використаних для будівництва житлового будинку, та на частину нежитлової будівлі, стягнення частини доходів у частині перегляду за наданим як приклад рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року.
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частину матеріалів і обладнання, використаних для будівництва житлового будинку, та на частину нежитлової будівлі, стягнення частини доходів, за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня
2014 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Ситнік
Судді: Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Д.О. Остапчук Г.В. Юровська