Ухвала
іменем україни
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного малого підприємства "Роза" до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, стягнення збитків (упущеної вигоди), за касаційною скаргою приватного малого підприємства "Роза" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року,
У вересні 2013 року приватне мале підприємство "Роза" (далі - ПП "Роза" ) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору оренди від 04 червня 2004 року підприємство орендувало у відповідачки належну їй на праві власності земельну ділянку площею 9,8171 га, яка розташована на території Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. У 2010 році відповідачка повідомила, що буде обробляти земельну ділянку сама і протягом 2011 - 2012 років засіювала її соняшником. На думку позивача його право на користування спірною земельною ділянкою порушено неправомірними діями відповідачки, у зв'язку з чим йому завдано збитки у вигляді упущеної вигоди. Ураховуючи викладене, ПП "Роза" просило задовольнити його позовні вимоги і зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом звільнення її відповідачкою для використання підприємством згідно договору оренди, а також стягнути з ОСОБА_3 на його користь 143 246 грн 40 коп. у рахунок відшкодування збитків (упущеної вигоди).
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2013 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ПП "Роза" земельну ділянку площею 9,8171 га, яка розташована на території Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, для користування підприємством згідно з договором оренди земельної ділянки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПП "Роза" 43 246 грн 40 коп. у рахунок відшкодування упущеної вигоди.
Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПП "Роза" 1 547 грн 16 коп. у рахунок оплати судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2013 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ПП "Роза".
У касаційній скарзі ПП "Роза" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ПП "Роза" і зобов'язуючи ОСОБА_3 повернути ПП "Роза" земельну ділянку, якою останнє користується на підставі договору оренди, а також стягуючи з ОСОБА_3 на користь позивача завдані збитки (упущену вигоду), суд першої інстанції виходив з того, що оскільки дійсність договору оренди ніким не оспорена, в судовому порядку його не визнано недійсним, а отже він є чинним, тому ПП "Роза" користується земельною ділянкою на законних підставах. Відповідачка самовільно, без здійснення визначених законодавством дій, щодо припинення дії договору оренди, посіяла на орендованій підприємством земельній ділянці соняшник, у зв'язку з чим порушила права позивача на користування орендованою земельною ділянкою, що призвело до завдання орендарю збитків (упущеної вигоди).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ПП "Роза" не доведено порушення їх прав на користування орендованою земельною ділянкою внаслідок дій власника цієї земельної ділянки. Для правильного вирішення спору необхідно залучити до участі у справі відповідний орган опіки та піклування, визначивши його процесуальне становище, а також роз'яснити відповідачці її право на звернення до суду із зустрічним позовом, проте суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вчинювати такі процесуальні дії.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам судові рішення не відповідають.
Установлено, що на підставі державного акту про право приватної власності на землю, зареєстрованого 04 червня 2004 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 9,8171 га, яка розташована на території Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (а.с. 22).
04 червня 2004 року між ОСОБА_3, від імені якої діяла її опікун ОСОБА_4, і ПП "Роза" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 9,8171 га, яка розташована на території Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Пунктом 2.3 договору оренди земельної ділянки передбачено, що договір укладено строком на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації.
На підставі акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), її приймання та передачі орендодавцем орендареві і передачі орендареві на зберігання межових знаків земельної ділянки на території Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 04 червня 2004 року зазначену земельну ділянку передано в натурі орендодавцю.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо такі порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).
Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 вказаної статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками. При цьому розмір заподіяних збитків доводить позивач.
Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 2013 року, збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам. Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, що створили ці комісії.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не дослідив чи були порушені права ПП "Роза" як орендаря спірної земельної ділянки, а також не встановив причинного зв'язку між порушенням права й збитками; також не врахував, що позивачем не надано, а судом не витребувано і не досліджено належних та допустимих доказів на підтвердження розміру упущеної вимоги, як того вимагає Порядок.
Установлено, що на підставі рішення виконкому Почино-Софіївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 27 вересня 2001 року № 29 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, взято під опіку, оскільки її мати померла і вона є сиротою. ЇЇ опікуном призначено бабусю - ОСОБА_4 (а.с. 34).
На момент укладення договору оренди земельної ділянки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, була малолітньою особою.
Договір оренди земельної ділянки від 04 червня 2004 року укладено ОСОБА_4, яка діяла як опікун (законний представник) ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до частини першої статті 71 ЦК України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна.
Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним (частина перша статті 224 ЦК України).
Суд першої інстанції не з'ясував наявності дозволу відповідного органу опіки та піклування на укладення договору оренди земельної ділянки опікуном, відхиливши клопотання відповідача про витребування доказів, зокрема дозволу органу опіки та піклування, суд не навів належного обґрунтування такої відмови, у порушення статей 10, 35 ЦПК України не вирішив питання про залучення до участі у справі в якості третьої особи органу опіки та піклування, не роз'яснив відповідачці її право на подання зустрічного позову, оскільки на думку останньої договір оренди не відповідає вимогам закону у зв'язку з відсутністю дозволу органу опіки та піклування на укладення опікуном від її імені договору оренди земельної ділянки.
Також не можна погодитися і з рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у силу статті 303 ЦПК України ним розглянуто справу по суті і встановлено дійсні обставини справи шляхом дослідження належних та допустимих доказів, однак відмовлено у задоволенні позову з підстави відсутності у нього процесуального права залучати до участі у справі третіх осіб, а також роз'яснювати сторонам їх процесуальні права та обов'язки, зокрема право відповідача на пред'явлення зустрічного позову.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.
Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі частини другої статті 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу приватного малого підприємства "Роза" задовольнити частково.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2013 року, додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.М. Колодійчук
І.М. Фаловська