Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" грудня 2014 р.Справа № 922/4900/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.
розглянувши справу
за позовом НТУ "Харківський Політехнічний інститут", м. Харків третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України у Харківській області
до Приватне сільськогосподарське підприємство фірма "Леон" м. Харків
про стягнення коштів в сумі 8353,70 грн.
за участю сторін:
позивача -Барчук А.В., Хоменко А.О.
відповідача - не з'явився
третьої особи - не з'явилась
Позивач, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства фірма "Леон" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування земельного податку у розмірі 8 353,70 грн., а також просить покласти на відповідача судовий збір.
Ухвалою від 03.11.2014 року порушено провадження по справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.11.2014 року.
Ухвалою від 17.11.2014 року та від 01.12.2014 року розгляд справи відкладався для повторного виклику відповідача у судове засідання та витребування доказів по справі.
У судовому засіданні 16.12.2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних документів не надав.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав письмові пояснення у яких просить розглянути справу у відповідності до норм чинного законодавства.
Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
28.04.2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди за № 4597. ( а.с.12-18). У відповідності до предмету договору, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області зобов'язалося передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлову 2-поверхову будівлю польової дослідної лабораторії "Токи в землі" ( інв. № 1031000017, літ "А-2") загальною площею 679,80 м2, за адресою : Харківська обл., Вовчанський район, с. Старий Салтів , вул. Харківський шлях,4, що перебуває на балансі Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" ( п.1.1 договору). Майно передається в оренду з метою розміщення виробництва ( п.1.2 договору).
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, з урахуванням результату конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ на базовий місяць розрахунку березень 2010 року 1714,35 грн. ( п.3.1 договору).
Орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні:
- безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%;
- на рахунок, визначений Балансоутримувачем - у розмірі 50 %. ( п.3.6 договору);
Відповідно до п. 10.1 вказаного договору його укладено строком на 2 роки 11 місяців, з 28 квітня 2010 року по 28 березня 2013 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що п. 5.13 договору оренди орендар (відповідач) зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна (позивачем) договір про відшкодування витрат балансоутримувача (позивача) на утримання орендованого майна у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг відповідачу (орендарю), з наданням орендодавцю копій цих Договорів.
У позовній заяві позивач зазначає, що станом на 01.10.2014 року у відповідача мається заборгованість із відшкодування земельного податку перед позивачем, яка складає 8353,70 грн.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України „Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Суб'єкти, які сплачують земельний податок визначені в частині 2 статті 2 Закону України „Про плату за землю". Ними є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції. Суб'єкти, котрі сплачують плату за землю у вигляді орендної плати визначені частиною 4 статті 2 Закону України „Про плату за землю", це - орендарі земельних ділянок.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. ( ст. 5 Закону України" Про плату за землю").
Пункт 14.1.72. Податкового кодексу України встановлює, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами, згідно до п.14.1.73. цього Кодексу є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1, 276.4 статті 276, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (пп.287.1., 287.7. Податкового кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 Цивільного кодексу України).
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови, тощо.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України визначено, що спори, які виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону або в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів та передбачено, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його. В цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за землю.
Пунктом 3 ч. 1 статті 12 вказаного Закону визначено, що від земельного податку звільняються (за земельні ділянки, що передані їм у власність або надані у користування), зокрема, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету. Проте це стосується земельних ділянок, які безпосередньо передано їм у власність або надано в користування.
Відповідно до п. 4 ст.12 Закону України "Про плату за землю" від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами по земельному податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах (ч. 5 ст. 12).
Законом України "Про плату за землю" не передбачені виключення щодо звільнення від сплати земельного податку бюджетних установ, які здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини іншим суб'єктам господарювання, в тому числі бюджетним установам.
Розмір орендної плати за нерухоме майно встановлюється сторонами при укладанні договору оренди, що відповідає вимогам ст. 762 Цивільного кодексу України. Разом з тим, чинним законодавством передбачено відшкодування орендодавцю будівель, споруд (їх частин) плати за користування земельною ділянкою. Так, відповідно до ст. 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів.
За приписами статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
В пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України зазначається, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до ст. 269, 270 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. А в ст. 180 ГКУ визначаються істотні умови господарського договору.
Згідно зі ст. 796 Цивільного кодексу України (зі змінами та доповненнями, далі - ЦКУ) одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст.797 ЦКУ).
Тобто, компенсація сум земельного податку орендодавцю є частиною вартості послуг з оренди, яку сплачує орендар.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами не укладено жодних додаткових договорів на підставі яких у позивача виникає право нарахування плати за землю, а виходячи з вищенаведених норм, компенсація земельного податку повинна включатися до суми орендної плати нежитлового приміщення наданого позивачем в оренду відповідачу. Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів правомірності нарахування відповідачеві плати за землю.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 82, 84-85 ГПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 19.12.2014 р.
Суддя Л.С. Лаврова