22.12.2014 Справа № 920/1954/14
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Суми,
до відповідача: Сумського державного університету, м. Суми,
про стягнення 5 478 грн. 61 коп.
СУДДЯ ДЖЕПА Ю.А.
За участю представників сторін:
від позивача : ОСОБА_2,
від відповідача Світайло А.О.
При секретарі судового засідання Лєпковій О.О.
Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 5 478 грн. 61 коп. заборгованості на підставі укладеного між сторонами договору № 320 від 19.02.2013 року, з яких: 884 грн. 90 коп. 3% річних; 4 310 грн. 38 коп. інфляційних втрат; 283 грн. 33 коп. пені, а також судові витати, пов'язані з розглядом справи.
Представник позивача подав заяву б/н від 22.12.2014 р., в якій зазначив, що в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 283 грн. 33 коп. відмовляється, проте просить стягнути з відповідача 884 грн. 90 коп. 3 % річних, 4 310 грн. 38 коп. інфляційних втрат, а також судовий збір. Відповідно до ст. 22 ГПК України заява прийнята судом до розгляду.
Представник відповідача надав заперечення на позов, в яких зазначив, що університет при виконанні умов Договору виконав всі його умови. Договір був своєчасно зареєстрований у Державній казначейській службі. Усі подальші дії з виконання умов договору у відповідності до Бюджетного кодексу України законодавством покладено на Державну Казначейську службу України і відповідач на ці дії ніякого впливу не має. Окрім цього, відповідачем надані письмові пояснення по справі.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Між позивачем та відповідачем 19.02.2013 був укладений договір № 320, за умовами п. 1.1 якого продавець (позивач) передає у власність, а покупець (відповідач) приймає та оплачує віконні жалюзі, згідно асортименту та за цінами, вказаними в Додатку № 1 до Договору, на суму 31 153 грн. 01 коп.
З метою досудового врегулювання спору, 11.07.2014 року, на адресу відповідача була надана претензія № 1 від 08.07.2014 року з вимогою сплати суми основного боргу в розмірі 31 153 грн. 01 коп., пені, відсотків річних, інфляційних втрат.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач визнав заборгованість в розмірі 31 153 грн. 01 коп., що підтверджується підписаним актом звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого станом на 30.01.2014 року заборгованість відповідача складає 31 153 грн. 01 коп. Фактично відповідач почав проводити розрахунки з позивачем з 19.08.2014 р.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що починаючи з 19.08.2014 року відповідач виконав лише своє зобов'язання в частині сплати суми основного боргу за Договором, а щодо застосування позивачем штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних збитків відмовився, про що свідчить лист - відповідь на претензію від 28.08.2014 року.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.
Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи вбачається, що згідно розрахунку відповідачеві нарахована пеня в сумі 283 грн. 33 коп.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В судове засідання від позивача надійшла заява, якою від стягнення з відповідача пені в розмірі 283 грн. 33 коп. відмовляється.
Відповідно до п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Оскільки позивач відмовився від позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені і така відмова не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує прав та інтересів інших осіб, господарський суд приймає відмову від позову і відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України провадження у справі в цій частині позовних вимог припиняється.
Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором № 320 від 19.02.2013 позивач просить стягнути з відповідача 884 грн. 90 коп. 3% річних та 4 310 грн. 38 коп. інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач посилається на п. 6.3 вищевказаного договору, згідно якого під обставинами непереборної сили Сторони розуміють обставини, що наступили після підписання цього Договору в результаті подій надзвичайного характеру, як-то: війна бойові дії без оголошення війни, масові безладдя, страйки, локаути, державні перевороти, стихійні лиха (урагани, землетруси, повені, пожежі й ін.), а також рішення і дії державних органів, якщо такі обставини призвели до об'єктивної неможливості для Сторін (Сторони) виконати свої зобов'язання по цьому Договору.
Однак, суд не може погодитися з даними запереченнями, з огляду на наступне.
По-перше, з зазначеного пункту вбачається, що під обставинами непереборної сили можуть в даному випадку виступати рішення або дії державних органів, в той час, як в даному випадку має місце бездіяльність таких органів (неперерахування коштів вчасно).
По-друге, посилання відповідача на обставини непереборної сили (ст. 617 Цивільного кодексу України) спростовується приписами п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», де зазначено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних збитків та 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати, пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 1 827 грн. 00 коп.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В частині стягнення 283 грн. 33 коп. пені провадження у справі припинити згідно п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
2. Позов задовольнити.
3. Стягнути з Сумського державного університету (40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, буд. 2, код 05408289) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40024, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 884 грн. 90 коп. 3% річних, 4 310 грн. 38 коп. інфляційних втрат, 1 827 грн. 00 коп. судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 23.12.2014.
СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА