"17" грудня 2014 р.Справа № 916/4332/14
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;
про стягнення 50 174,96 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст.77 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій, з урахуванням письмових пояснень (а.с.32-36), просить суд стягнути з відповідача заборгованість за придбану продукцію у розмірі 50 174,96 грн., що еквівалентно 3 256 доларів США за курсом НБУ станом на 17.11.2014р., а також витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що ним, за усною домовленістю між сторонами по справі, було передано ФОП ОСОБА_2 на реалізацію канцелярські товари на загальну суму 3 800 доларів США з відстроченням платежу на шість місяців.
Разом з тим, як вказує позивач, відповідач розрахувався за товар лише частково у сумі 422 доларів США., у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 був вимушений звернутися до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 29.10.2014р. було порушено провадження у справі №916/4332/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 12.11.2014р.
У судовому засіданні 12.11.2014р. судом було оголошено перерву до 19.11.2014р.
Разом з тим, представник позивача у судовому засіданні 12.11.2014р. надав пояснення по справі та зауважив, що відповідач взяв на себе зобов'язання перед позивачем в усному порядку. При цьому, зазначив, що отримання товару ФОП ОСОБА_2 підтверджується актом від 29.10.2013р., який посвідчено свідками передачі товару.
Відповідач у судовому засіданні 12.11.2014р. надав пояснення по справі, згідно яких наполягав на тому, що поставки товару не було, а він не несе перед позивачем жодних фінансових зобов'язань.
У судовому засіданні 19.11.2014р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахування збільшення в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.
Відповідач у судовому засіданні 19.11.2014р. надав суду заяву (а.с.40), згідно якої проти наявності боргу та факту поставки товару заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши представників сторін, судом було оголошено перерву у справі до 17.12.2014р., явку сторін визнано необов'язковою.
У судове засідання 17.12.2014р. представники сторін не з'явилися.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів фізичних осіб-підприємців.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи-підприємців, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановлено судом, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 направлені на стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості за придбану, але частково несплачену продукцію у розмірі 50 174,96 грн. При цьому, в якості доказів, що підтверджують передачу товару, проведену 25.12.2012р., позивач зазначає акт по факту передачі товару на реалізацію (з відстрочкою платежу) від 29.10.2013р. (а.с.21).
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Згідно з п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.
Тобто, факт здійснення позивачем господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .
Враховуючи вищевикладене, акт по факту передачі товару на реалізацію від 29.10.2013р. (а.с.21) не є первинним документом, оскільки не містить відомостей про господарську операцію щодо поставки канцелярських виробів та не підтверджує її здійснення, а отже не може бути прийнятий судом в якості належного доказу, що підтверджує поставку товару відповідачу. Крім того, вказаний акт складено не особами, що є за твердженням позивача суб'єктами господарської операції - фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а двома сторонніми фізичними особами. При цьому, зазначений акт датований 29.10.2013р., тобто складений через 10 місяців після операції, яку він, за твердженням позивача, фіксує.
Також не можна визнати належним та допустимим доказом в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України заяву по факту розрахунку з третьою особою за придбаний товар (а.с.14), оскільки зміст вказаної заяви не дозволяє суду зробити висновок за який саме товар було сплачено суму у розмірі 4 650 грн.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи, що матеріали справи не містять належних доказів поставки товару відповідачу, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у зв'язку з чим підстави для покладення на відповідача судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 22 грудня 2014 р.
Суддя Ю.М. Щавинська