Справа: № 810/1385/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.
Іменем України
09 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Шостака О.О.,
суддів: Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від "24" березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в Іванківському районі Київської області до ОСОБА_2 про стягнення боргу із страхових внесків,-
Постановою Київського окружного адміністративного суду від "24" березня 2014 року позов було задоволено. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 24.03.2014 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від "24" березня 2014 року - залишити без змін, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як свідчать матеріали справи, відповідачем не сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з липня по грудень 2010 року, у тому числі і після виставлення вимоги позивача №Ф-14У від 3 жовтня 2013 року на суму 1744,80 грн. На підтвердження цього в матеріалах справи наявний корінець вимоги про сплату боргу №Ф-14У від 3 жовтня 2013 року з доказами її надіслання відповідачу, повідомлення-розрахунок до оскаржуваної вимоги, розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за період з липня по грудень 2010 року. Загальна ж сума таких страхових внесків, яка підлягає сплаті відповідачу становить 1744,80 грн. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, визначено статтею 11 вказаного Закону, до яких належать, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування. У силу положень статті 14 вказаного Закону, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, є одночасно й страхувальниками. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону №1058-ІV (у редакції на час виникнення спірних відносин) страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Так, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Крім того, пункту 8 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV (у редакції, що діяла до 31 грудня 2010 року) передбачено, що особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11, у статті 12 цього Закону (до яких належать фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності), сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску. При цьому, під мінімальним страховим внеском розуміється сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (стаття 1 цього ж Закону). Аналіз положень пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дозволяє дійти висновку про те, що відповідач зобов'язана сплачувати страхові внески на загальних підставах, передбачених цим Законом, але мінімальна сума страхового внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, встановлений згідно з чинним законодавством. З 1 січня 2011 року набув чинності Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Пунктом 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону закріплено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. За правилами частини другої статті 106 Закону №1058-ІV (у редакції, що діяла до 31.12.2010) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. За нормами частини п'ятнадцятої Закону №1058-ІV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Відповідно до пункту 8.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1 (Інструкція) стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій. У пункті 5.9 Інструкції визначено, що обчислення страхових внесків органами Пенсійного фонду здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які нараховуються страхові внески. Обчислення органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться, виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу). За приписами пункту 8.2 Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків; б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків; в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені. При цьому, у випадку а) вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки. У випадках, визначених підпунктами «б» та/або «в» цього пункту, вимога надсилається протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати страхових внесків (заборгованість зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені). Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників. Таким чином, за змістом пункту 5.9 Інструкції акт перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків є однією із підстав обчислення страхових внесків, поряд із іншими (звітністю, що подається страхувальником, бухгалтерськими та іншими документами). Тобто, суд звертає увагу, що підстави перераховано альтернативно, наявність саме акта у цьому пункті не передбачена як обов'язкова, встановлено й інші докази для обчислення відповідних внесків. Крім того, пункт 8.2 Інструкції встановлює три випадки для надіслання вимог і лише один із них пов'язаний із документальною перевіркою діяльності страхувальника. У випадку ж, який розглядається, мали місце обставини, вказані у підпункті б) пункту 8.2, а саме - надіслання вимоги у разі, коли страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків. До того ж, за правилами пункту 8.3 Інструкції вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установлених Кабінетом Міністрів України. Якщо страхувальник на день надсилання йому органом Пенсійного фонду вимоги не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), вимога вважається належним чином врученою навіть у разі її повернення як такої, що не знайшла адресата. У разі коли неможливо вручити страхувальнику вимогу поштою у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням (відсутністю службових осіб страхувальника за його місцезнаходженням), відмовою службових осіб страхувальника прийняти вимогу, вимога вважається врученою страхувальнику у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Як вбачається із рекомендованого поштового відправлення, яким направлялась відповідна вимога відповідачу, такий документ відправлено за адресою місця проживання відповідача, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте був повернутий за закінченням терміну зберігання.
З огляду на викладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 24.03.2014 року, та не можуть бути підставами для її скасування. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від "24" березня 2014 року - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
В задоволені апеляційної скарги ОСОБА_2 - відмовити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від "24" березня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Шостак
Судді Я.С. Мамчур
І.Л. Желтобрюх
.
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Мамчур Я.С
Желтобрюх І.Л.