Ухвала
іменем україни
17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ситнік О.М.,
суддів:Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,Писаної Т.О.,Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції, ОСОБА_8 про витребування майна, скасування державної реєстрації та державну реєстрацію права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2014 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що в червні 2012 року він разом із ОСОБА_7 приватизували квартиру АДРЕСА_1, та отримавши відповідні свідоцтва, стали власниками квартири після реєстрації даного права 26 червня 2012 року в Комунальному підприємстві «Житомирське обласне МБТІ» Житомирської обласної ради. Після приватизації квартири відповідач ОСОБА_7 запропонувала позивачу переоформити на неї належну останньому частину квартири, при цьому запевнивши, що ОСОБА_6 матиме право користуватися квартирою до своєї смерті, у зв'язку із чим між сторонами 27 червня 2012 року був укладений договір дарування Ѕ частини квартири відповідачу ОСОБА_7
23 липня 2012 року ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2013 року договір дарування, укладений 27 червня 2012 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, був визнаний недійсним, на підставі чого позивач і просить суд витребувати у ОСОБА_8 та повернути у його власність належну йому колись Ѕ частини квартири.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 квітня 2014 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_8 Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, набутої нею за договором дарування. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 набутої ним за договором купівлі-продажу. Зобов'язано реєстраційну службу Житомирського міського управління юстиції зареєструвати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, курувався тим, що ОСОБА_8 під час реєстрації права власності на спірну квартиру був обізнаний щодо існування судових спорів по цій квартирі, яка вибула з володіння ОСОБА_6 поза його волею, а тому з урахуванням ст. 388 ЦК України позов задоволено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що оскільки Ѕ частини спірної квартири вибула від ОСОБА_6 саме за його волею, а договір купівлі-продажу від 23 липня 2012 року на даний час є чинним та не скасованим, то підстави витребування майна у добросовісного набувача ОСОБА_8 відсутні.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Судами встановлено, що в червні 2012 року він разом із ОСОБА_7 приватизували квартиру АДРЕСА_1 та, отримавши відповідні свідоцтва, стали власниками квартири після реєстрації даного права 26 червня 2012 року в Комунальному підприємстві «Житомирське обласне МБТІ» Житомирської обласної ради.
27 червня 2012 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 був укладений договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6
У п.10 договору дарування зазначено, що обдаровувана гарантує право довічного користування дарунком ОСОБА_6 (а. с. 7).
23 липня 2012 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
08 лютого 2013 року право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_8 та внесено відповідну інформацію до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 листопада 2013 року, залишеним у цій частині без змін рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23 грудня 2013 року, договір дарування від 27 червня 2012 року, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, був визнаний недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Так, у главі 29 ЦК України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст. ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до п. 10 договору дарування від 27 червня 2012 року ОСОБА_7 не мала права відчужувати Ѕ частини спірної квартири.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яке не відповідає вимогам закону, останнє підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції − залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 червня 2014 року скасувати та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 квітня 2014 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.М. Ситнік
Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська