16 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Солодкова А.А., Шилової Т.С.,
секретаря судового засідання Мельник Г.А.,
розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013070100000917, за обвинуваченням
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 дня народження, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого:
- за вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 березня 1999 року за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 81, ст. 42, ст. 46-1 КК (1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та зі штрафом у сумі 800 грн;
- за вироком Іршавського районного суду від 29 жовтня 2003 року за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком терміном 3 роки;
- за вироком Іршавського районного суду від 24 листопада 2006 року за ч. 3 ст. 185, ст. 304 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців та штрафу в сумі 2000 грн. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2009 року невідбуту частину покарання замінено на 2 роки виправних робіт з відрахуванням на користь держави 10% заробітку;
- за вироком Виноградівського районного суду від 26 липня 2012 року за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна;
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК, за касаційними скаргами засудженого та заступника прокурора Закарпатської області на вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 03 червня 2014 року,
за участю прокурора Матюшевої О.В.,
засудженого ОСОБА_5,
Цим вироком ОСОБА_5 засуджено за:
- ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
За ч. 1 ст. 162 та ч. 2 ст. 185 КК ОСОБА_5 виправдано.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що призначено за вироком Виноградівського районного суду від 26 липня 2012 року, ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Іршавського районного суду від 24 червня 2006 року та остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 18 579,40 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 1500 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 100 грн судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 червня 2014 року вирок місцевого суду змінено.
Визначено ОСОБА_5 остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна.
У решті вирок залишено без зміни.
Як визнав доведеним місцевий суд, ОСОБА_5 07 травня 2009 року приблизно о 08.00 год., шляхом пошкодження вхідних дверей проник всередину будинку АДРЕСА_2 звідки таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_6 на загальну суму 18 579,40 грн.
Він же 04 вересня 2009 року приблизно о 06.00 год. з метою заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу проник до приміщення літньої кухні по АДРЕСА_3, де проживала ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, та із застосуванням фізичної сили, заподіявши потерпілій легких тілесних ушкоджень, заволодів грошима останньої в сумі 300 грн.
Крім того, ОСОБА_5 14 жовтня 2009 року приблизно о 14.00 год. шляхом пошкодження вхідного замку проник до будинку АДРЕСА_4 звідки таємно викрав гроші потерпілої ОСОБА_7 у сумі 650 доларів США та 350 грн., чим заподіяв шкоду потерпілій на загальну суму 5193,75 грн.
У ніч на 16 березня 2010 року ОСОБА_5 шляхом зламу замка проник до приміщення магазину по АДРЕСА_5 звідки викрав товар на загальну суму 2 011,75 грн, спричинивши потерпілій ОСОБА_8 збитки на вказано суму.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про зміну ухвали суду апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор зазначає, що при призначенні засудженому покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК суд апеляційної інстанції невірно вказав про необхідність призначення винному покарання ще й за ст. 71 КК, оскільки вчинені ОСОБА_5 злочини, за які його засуджено оскаржуваним вироком від 27 грудня 2013 року, він вчинив до постановлення попереднього вироку від 26 липня 2012 року. А тому з резолютивної частини ухвали апеляційного суду слід виключити посилання на ст. 71 КК.
У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень та виправдання його внаслідок недоведеності його винуватості у вчиненні зазначених у вироку протиправних діянь та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Засуджений вказує, що вирок місцевого суду ґрунтується на неналежних і недопустимих доказах, у тому числі його визнавальних показаннях, які він давав під тиском з боку працівників правоохоронних органів; що суд не перевірив і не спростував його алібі та дійшов необґрунтованого висновку про доведеність його винуватості. На ці порушення не звернув уваги апеляційний суд, який крім того розглянув справу у відсутності його захисника.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скарги частково та просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, пояснення засудженого, який підтримав свою скаргу та заявив у судовому засіданні клопотання про застосування до нього амністії, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та засудженого підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема: короткий зміст вимог апеляційної скарги; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.
Як убачається з матеріалів справи, прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_9 подали апеляційні скарги на вирок місцевого суду, в яких порушували питання про скасування вироку місцевого суду. Прокурор в апеляції вказував на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК, а також на невідповідність призначеного винному покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник в апеляційних скаргах вказували на невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, неповноту і однобічність судового розгляду, недопустимість ряду доказів та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, обґрунтовуючи свої доводи обвинувачений та захисник зазначали: що місцевий суд не виконав вказівки суду апеляційної інстанції, викладені в ухвалі Апеляційного суду Закарпатської області від 04 червня 2013 року про направлення справи на додаткове розслідування; що суд першої інстанції неналежним чином перевірив твердження обвинуваченого про застосування до нього насильства з боку правоохоронних органів, внаслідок чого він був змушений обмовити себе на досудовому слідстві; що не перевірено та не спростовано алібі ОСОБА_5 стосовно перебування його на заробітках у м. Києві у 2009-2010 роках; що у вироку належним чином не вмотивовані відповіді на його доводи щодо здійснення неефективного захисту захисником на досудовому слідстві; що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків; що під час відтворення обстановки та обставин події у с. Лукове, с. Імстичеве, с. В. Раковець було порушено вимоги ст. 223 КПК; що протокол впізнання є неналежним доказом, оскільки складений з порушення вимог процесуального закону (ст. 228 КПК).
На ці доводи, наведені в апеляційних скаргах, суд відповіді в ухвалі не дав.
Відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого та захисника, суд апеляційної інстанції формально послався на докази, які місцевий суд поклав в основу вироку, не давши їм жодної оцінки з точки зору їх достатності, належності та допустимості. При цьому апеляційний суд не дав відповіді на доводи апелянтів про недопустимість конкретних доказів, обмежився лише загальною фразою про те, що в ході проведення слідчих дій ОСОБА_5 впевнено і добровільно розповідав про скоєння ним злочинів. Тобто, апеляційний суд належним чином не перевірив усіх доводів, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив обґрунтованих підстав, через які апеляційні скарги залишено без задоволення.
Наведене свідчить про те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, є незаконною, тому вона підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 438 КПК, а справа - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції; касаційні скарги прокурора та засудженого слід задовольнити частково.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід належним чином перевірити усі доводи, наведені в апеляційних та касаційних скаргах, співставити їх із наявними у кримінальному провадженні доказами, яким дати юридичну оцінку з огляду на їх належність, допустимість та достатність, і ухвалити законне та обґрунтоване рішення. У разі доведеності винуватості ОСОБА_5 у тому ж обсязі, покарання йому слід призначити з дотриманням вимог частин 1 і 4 ст. 70 КК. Доводи прокурора про неправильне застосування судом положень ст. 71 КК, а саме покарання за вироком Іршавського районного суду від 24 червня 2006 року, є слушними.
Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та заступника прокурора Закарпатської області задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Апеляційного суду Закарпатської області від 03 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Т.В. Матієк А.А. Солодков Т.С. Шилова