"16" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/7535/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області про роз'яснення ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2014 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області, третя особа - Південна залізниця про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2014 року залишено без змін постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року, якою частково скасовано постанову Тростянецького районного суду Сумської області від 12 березня 2011 року. Суд апеляційної інстанції зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області розглянути заяву ОСОБА_4 від 8 жовтня 2010 року про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати звернення.
Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області звернулося з заявою про роз'яснення рішення суду касаційної інстанції, посилаючись на те, що воно є незрозумілим.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи заяви, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви з таких підстав.
Як убачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2014 року, колегія суддів погодилась із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачу належить право на пенсію за вислугу років. До такого висновку суд дійшов з огляду на роз'ясненнями Міністерства соціального забезпечення України № 25 від 18 листопада 1992 року «Про деякі питання призначення пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років» відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що право на пенсію за вислугу років мають зазначені в ній категорії працівників згідно із затвердженими Кабінетом Міністрів України переліками і списками, якщо в такі включені професії та посади під загальною назвою, то правом на пенсію за вислугу років користуються працівники всіх найменувань по цих професіях та посадах, тобто старші, головні, провідні, а також помічники.
Суди встановили, що ОСОБА_4 має стаж роботи на Південній залізниці, передбачений Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах, і користуються правом на пенсію за вислугу років в якості: слюсаря з ремонту рухомого складу з 21 вересня 1977 року по 24 березня 1980 року, оглядача вагонів - 25 березня 1980 року по 21 січня 1986 року, старшого оглядача вагонів - 22 січня 1986 року по 30 червня 1992 року, старшого оглядача-ремонтника вагонів - 1 липня 1992 року по 15 лютого 2000 року, що становить більше 22 років, з них більше 14 років на посадах старшого оглядача та старшого оглядача-ремонтника вагонів.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
За приписами пункту «а» статті 55 цього Закону право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 - років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Відповідно до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах, і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою КМУ № 583 від 12.10.1992 р., до зазначеного списку входять: оглядачі вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; оглядачі-ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, та 2 класу; слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, та 2 класу.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова у призначенні позивачу пенсії за вислугою років не відповідає дійсним обставинам та вимогам закону, а відтак зобов'язав суб'єкта владних повноважень розглянути відповідну заяву.
При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи частково позов апеляційний суд правильно виходив з того, що до владних управлінських функцій пенсійного органу відноситься розгляд питання щодо призначення пенсій, а відповідно суд не може перебирати такі на себе.
Так, за приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною ж 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду примусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього.
Саме тому суд апеляційної інстанції, з чим погодився і суд касаційної інстанції, у своєму рішенні визначив спосіб захисту порушеного права позивача і зобов'язав відновити їх у встановлений Законом спосіб.
Відповідно до частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Як убачається з суті рішення суду касаційної інстанції, таке за своїм змістом є повністю зрозуміле, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його роз'яснення.
Враховуючи наведене, у задоволенні заяви Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області слід відмовити.
Керуючись статтями 170, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
В задоволенні заяви Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області про роз'яснення ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2014 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області, третя особа - Південна залізниця про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.В. Малинін
М.І. Мойсюк
С.С. Пасічнник