16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/55573/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Третього воєнізованого гірнирчорятувального загону до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про скасування пункту рішення, за касаційною скаргою Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року, -
У березні 2011 року Третій воєнізований гірнирчорятувальний загін (далі -ВГРЗ) звернувся з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області (далі - КРУ) про скасування другого пункту частини 1 вимоги № 24-13/529 від 21 березня 2011 року, якою встановлено недонарахування посадових окладів та тарифних ставок, що підлягали виплаті працівникам ВГРЗ у період з жовтня по грудень 2008, 2009, 2010 років та звітний період 2011 року на загальну суму 1705454,88 грн. Позивач вважає, що при нарахуванні заробітної плати у зазначений період правильно виходив з виділених обсягів фінансування з Державного бюджету України, і діяв на підстав Закону України «Про оплату праці». Тому посилаючись на ці обставини вважає, що спірний пункт вимоги порушує його законні права та інтереси просив про задоволення позову.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі КРУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та відмовити в позові.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами планової ревізії фінансово-господарської діяльності позивача відповідачем виявлено низку порушень за період 2008-2011 років, внаслідок чого складено відповідний акт № 4-17/011 від 10 березня 2011 року, на підставі якого КРУ направило вимогу про усунення порушень від 21 березня 2011 року № 24-13/529, що є предметом оскарження у певній частині.
Так, спір сторін за своєю суттю зводиться до незгоди ВГРЗ із зобов'язанням КРУ усунути порушення пункту 2.1 Положення про грошове забезпечення особового складу Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 16.08.02 №484 (далі Положення №484) п. 2.1 Галузевої угоди від 3 липня 2001 року, статті 55 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», «Про державний бюджет України на 2010 рік», та провести донарахування, відобразити в бухгалтерському обліку та виплатити працівникам недоотриману частину заробітної плати за період з 1 січня 2009 року по 31 січня 2011 року, всього в сумі 1705454,88 грн.
Судами встановлено, що посадові оклади та тарифні ставки працівникам ВГРЗ розраховувались виходячи з мінімальної заробітної плати, що узгоджується з наказами та штатними розписами.
При цьому, суди правильно виходили з вимог Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, якими визначається розмір мінімальної заробітної плати.
Суд до спірних правовідносин правильно застосував положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», а також Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільній галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 29 грудня 2003 року та Колективного договору позивача.
Згідно статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб'єктами організації оплати праці є органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники. Таким чином керівник підприємства не може самостійно приймати рішення про збільшення тарифних ставок та посадових окладів.
Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 96 Кодексу законів про працю України встановлено, що основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до статті 6 цього Закону основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні оклади, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна сітка формується на основі: - тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; - міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок.
Розділ 9 Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільній галузі і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 29 грудня 2003 року (надалі - Галузева угода) містить права та обов'язки сторін у сфері нормування та оплати праці, основи організації оплати праці.
Пунктом 9.4.1. Галузевої угоди встановлено, що умови оплати праці, міжкваліфікаційні та міжпосадові співвідношення, розміри тарифних ставок і посадових окладів працівників Підприємств і організацій, включаючи працівників загальних (наскрізних) професій та посад, їхніх структурних підрозділів, що виконують роботи, які відповідають основній діяльності Підприємств вугільної галузі та шахтного будівництва, визначаються Додатком до розділу 9 Угоди (далі Додаток), чинним законодавством і впроваджуються в порядку та терміни, встановлені законодавством під контролем Мінвуглепрому, яке забезпечує реалізацію державної політики щодо оплати праці та соціального захисту працівників вугільної промисловості.
На окремих підприємствах, які по об'єктивним фінансово-економічним причинам не можуть виконувати цю норму Угоди колективним договором може встановлюватися на період не більше ніж на 6 місяців з дня його підписання інший розмір мінімальної тарифної ставки робітника 1-го розряду, який не може бути меншим ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Сторони домовилися забезпечувати щорічно підвищення рівня середньої заробітної плати по галузі не менше ніж на 25 відсотків. Забезпечити зростання витрат на оплату праці у витратах на виробництво.
Згідно до пункту 9.4.5 Галузевої угоди, норми колективного договору, що припускають оплату нижче від норм, визначених генеральною, або галузевою угодами, але не нижче державних норм і гарантій оплати праці, можуть прийматися тільки тимчасово на період подолання фінансових труднощів Підприємства терміном не більше ніж на шість місяців, із повідомленням про це вищого господарського та профспілкового органів.
Крім цього, пунктом 9.4.6 Галузевої угоди передбачено, що роботодавець гарантує мінімальний рівень зарплати працівників галузі при виконанні норм праці (часу) в розмірі встановленої (присвоєної) тарифної ставки (окладу), але не нижче мінімальних гарантій з оплати праці, встановлених цією Угодою. Роботодавець зобов'язується вжити заходів щодо забезпечення рівня середньомісячної заробітної плати працівників по Підприємству не нижче розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи.
Пункт 9.5 Галузевої угоди передбачає, що при підвищенні державного розміру мінімальної заробітної плати, розміри тарифних ставок, посадових окладів і соціальних гарантій підлягають підвищенню в установленому законодавством порядку.
При цьому, відповідно до пункту 4.15. Галузевої угоди, джерелами фінансування положень цієї Угоди є кошти Підприємств, отримані в результаті їхньої фінансово-господарської діяльності, а також кошти державної підтримки, що виділяються з державного бюджету, і позабюджетних джерел на ці цілі. Віднесення витрат з реалізації положень цієї Угоди на собівартість продукції (робіт, послуг) або на прибуток, що залишається в розпорядженні Підприємства, здійснюється відповідно до чинного законодавства. Сторони будуть спільно добиватися забезпечення джерелами фінансування положень Угоди.
Також згідно з Пунктом 7 Колективного договору позивача за 2006 рік оплата праці працівників здійснюється у відповідності з Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», Галузевою угодою та іншими нормативними документами.
Суди дійшли правильного висновку, що при підвищенні державного розміру мінімальної заробітної плати, розміри тарифних ставок, посадових окладів і соціальних гарантій підлягають підвищенню в установленому законодавством порядку, та винятків законодавством не передбачено.
Відповідно до пункту 1.3 Положення про грошове забезпечення особового складу Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України від 16 серпня 2002 №484 (далі Положення) доплати, надбавки, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, не передбачені цим Положенням, встановлюються працівникам у контрактах залежно від умов, передбачених нормативно-правовими актами та Галузевою угодою між Міністерством палива та енергетики України, Держвуглепромом і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості України (далі-галузева угода). У контракті встановлюються конкретні розміри доплат, надбавок та винагород.
Пунктом 2.1,2.4, 2.5 Положення передбачено, що розміри тарифних ставок (окладів, посадових окладів) працівників ДВГРС розраховуються, виходячи з розміру коефіцієнта співвідношень до встановленого законодавством України розміру мінімальної заробітної плати. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів, посадових окладів) особового складу визначаються в контрактах та відображаються у наказах керівників Центрального штабу ДВГРС, ВГРЗ, Державного підприємства «Механічні майстерні ДВГРС» (далі - ДП «Механічні майстерні ДВГРС»). У разі встановлення законодавством іншого рівня мінімальної заробітної плати розміри тарифних ставок (окладів, посадових окладів) працівників ДВГРС перераховуються за встановленими коефіцієнтами.
Таким чином, позивачем посадові оклади працівників мали бути перераховані при підвищенні державного розміру мінімальної заробітної плати.
В той же час, відповідно до пункту 7 статті 10 Закону України «Про державну контрольно - ревізійну службу в Україні», така має право пред'являти керівникам та іншим службовим особам, підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення встановлених порушень законодавства, з питань збереження і використання державної власності та фінансів.
Суди також правильно встановили, що позивач підпорядкований Центральному штабу ДВГРС який керує всіма напрямами його діяльності.
Так, згідно нової редакції Положення про Третій воєнізований гірничорятувальний загін від 4 жовтня 2006 року джерелами формування майна позивача є кошти Державного бюджету України, виділені на утримання ВГРЗ у встановленому чинним законодавством порядку, майно передане йому органами державного управління, доходи, одержані від виконання робіт та надання послуг, а також від інших видів фінансово господарської діяльності, безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств та громадян, кредити банків та інших кредиторів, інші джерела, не заборонені законодавством України. Пунктом 6 вказаного положення визначено, що штатний розпис ВГРЗ затверджується Центральним штабом ДВГРС.
Відповідно звітів про касове використання бюджетних коштів за 2008, 2009, 2010 роки витрати здійснювались в межах бюджетного фінансування.
Тому вимагаючи від позивача, провести донарахування, відображення в бухгалтерському обліку та виплати працівникам недоотриману частку заробітної плати, відповідач має зазначати механізм виконання цієї вимоги, порядок сплати цих коштів, та враховувати встановлений законодавством механізм отримання коштів з Державного бюджету України і повноважень органів, до обов'язків яких це входить.
Суди правильно виходили з того, що оскільки спірна вимога фактично стосується отримання додаткового фінансування з Держаного бюджету України, відповідач, вимагаючи усунення порушень, визначені спірним пунктом, вийшов за межі наданих йому Законом повноважень.
Так, статтею 259 Кодексу законів про працю про працю України передбачено, що нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні. Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об'єднання.
Статтею 35 Закону України «Про оплату праці» визначено, що контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах здійснюють: Міністерство праці України та його органи; фінансові органи; органи Державної податкової інспекції; професійні спілки та інші органи (організації), що представляють інтереси найманих працівників.
Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
Положенням «Про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. N 50 (чинній на час виникнення спору сторін) передбачено, що Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці і підпорядковується йому. Основними завданнями Держнаглядпраці у тому числі є забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, при цьому відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників шляхом проведення перевірок роботодавців та робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що до компетенції відповідача входить право пред'явлення вимоги про усунення встановлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів. Проте правовідносини, що виникли між сторонами є поза межами такої компетенції, а тому спірний пункт вимоги є незаконним.
Рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Третього воєнізованого гірнирчорятувального загону відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.В. Малинін
М.І. Мойсюк
С.С. Пасічник