02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/80335/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Доманівського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Товариства з обмеженої відповідальності сільськогосподарського підприємства «Нібулон» про стягнення недоїмки та пені, за касаційною скаргою Доманівського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, -
У травні 2009 року Доманівський районний центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) звернувся з позовом до Товариства з обмеженої відповідальності сільськогосподарського підприємства «Нібулон» (далі - Товариство) про стягнення недоїмки та пені в розмірі 56111,41., що утворилась внаслідок несвоєчасної сплати страхових внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування у період з січня 1999 року по 31 грудня 2003 року.
В обґрунтування позовних вимог Фонд зазначав, що відмова Товариства від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суперечить нормам Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ).
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Фонд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що згідно з абзацом четвертим статті 1 Закону України від 17 грудня 1998 року № 320-ХІV «Про фіксований сільськогосподарський податок» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 320-ХІV) спірні внески сплачувались Товариством, як платником фіксованого сільськогосподарського податку. При цьому, зазначений абзац було виключено згідно із Законом України від 23 грудня 2004 року № 2287-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств» (далі - Закон № 2287-ІV), який набув чинності з 1 січня 2005 року. Таким чином, у період за який здійснено перевірку (1999-2003 роки), Підприємство виконало зобов'язання зі сплати спірних внесків, що включались у вказаний податок.
Так, спірні відносини сторін врегульовані зазначеними Законами та Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (набули чинності 19 лютого 1998 року; далі - Основи).
Одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до статті 4 Основ є страхування на випадок безробіття.
Відносини, що виникають із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, врегульовані нормами Закону № 1533-ІІІ.
Фіксованим сільськогосподарським податком відповідно до статті 1 Закону № 320-ХІV вважається податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі. Такий податок сплачується, зокрема, в рахунок збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Статтею 6 зазначеного Закону передбачено порядок зарахування фіксованого сільськогосподарського податку до бюджетів і державних цільових фондів, згідно з яким платники перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України у районах за місцем розташування земельної ділянки, які у свою чергу, наступного дня після надходження коштів перераховують суми фіксованого сільськогосподарського податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 30 відсотків, на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 68 відсотків; на обов'язкове соціальне страхування - 2 відсотки.
До 1 січня 2001 року порядок справляння та використання збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (у тому числі збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття) визначався Законом України від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР «Про збір на загальнообов'язкове соціальне страхування» (далі - Закон № 402/97-ВР), тобто такий збір був складовою частиною збору на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Після прийняття Закону № 320-ХІV дію Закону № 402/97-ВР було зупинено для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку.
Після набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Законом № 1533-ІІІ, Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» втратили чинність такі закони: Закон № 402/97-ВР та Закон України від 30 вересня 1998 року № 135-ХІV «Про ставку збору на обов'язкове соціальне страхування». Разом з тим збір на загальнообов'язкове соціальне страхування залишився без змін у переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), наведеному у статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 2151-ХІІ «Про систему оподаткування», та був виключений із цього переліку лише на підставі Закону України від 16 січня 2003 року № 429-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування». При цьому зміни до Закону № 320-ХІV у частині виключення збору на загальнообов'язкове соціальне страхування було внесено лише Законом України від 23 грудня 2004 року № 2287-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств», який набрав чинності з 1 січня 2005 року.
Таким чином, можна дійти висновку, що збір на обов'язкове державне соціальне страхування у період, за який виникли спірні правовідносини сторін, існував на законодавчому рівні та сплачувався платниками у складі фіксованого сільськогосподарського податку.
Як правильно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у спірний період Товариство сплачувало фіксований сільськогосподарський податок. Тому висновок судів про безпідставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати страхових внесків за період 1999-2003 років ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, відповідають судовій практиці Верховного Суду України (Справа №№ 21-167а11, 21-372а11). Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу Доманівського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 травня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало