02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/29110/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року,-
У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького (далі - УПФ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання забезпечити житлом у вигляді окремої трьохкімнатної квартири на сім'ю з трьох осіб, а за відсутності такої виділити кошти на її придбання в сумі 539790 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що починаючи з 2002 року обіймав посаду військового судді, і незважаючи на перебування на позачерговому квартирному обліку і неодноразові звернення до відповідачів, житло так і не отримав всупереч вимогам частин 7,8 статті 44 Закону України «Про статус суддів». Тому посилаючись на ці обставини просив про задоволення позову.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено.
Оскаржуваною постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року, постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Суди встановили, що Указом Президента України № 1001 від 11 листопада 2002 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді військового місцевого суду та в 2003 році зараховано до складу Міністерства оборони України. У період звернення позивача до відповідача він обіймав посаду судді військового місцевого суду Хмельницького гарнізону та перебував на обліку військовослужбовців Хмельницького гарнізону складом сім'ї у кількості трьох осіб. При цьому, маючи статус судді відповідно мав право на позачергове забезпечення житлом протягом 6 місяців.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що законних підстав для забезпечення житлом позивача не має.
Так, порядок забезпечення жилими приміщеннями суддів у редакції на момент звернення позивача до відповідача про надання житла, регулювався Житловим кодексом України, Законом України «Про статус суддів», Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР та Порядком забезпечення житлом суддів Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року №707 (далі Порядок).
У відповідності з пунктом п. 7 статті 44 Закону України «Про статус суддів» та пунктів 2, 4 Порядку, суддям, які відповідно до житлового законодавства потребують поліпшення житлових умов, місцеві органи виконавчої влади надають окрему квартиру або будинок не пізніше, ніж через шість місяців після їх обрання на посаду. Судді військових судів забезпечуються житлом за рахунок Міністерства оборони України згідно з порядком забезпечення житлом військовослужбовців.
Тобто, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, на правовідносини сторін поширюються положення Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"», «Про державі гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються з служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», та Інструкції про організацію забезпечення та виділення військовослужбовцям Військових Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 за №577.
Так, статтею 43 Житлового кодексу України, зокрема, визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
У відповідності з статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями - визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.
Відповідно до пункту 32 Порядку військовослужбовцям житло надається згідно з чергою. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).
Організація забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям, визначена Інструкцією про організацію забезпечення та виділення військовослужбовцям Військових Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 за №577 (далі - Інструкція).
Суд правильно виходив з вимог пунктів 1.7 та 4.1 Інструкції, якими встановлено, що усі житлові приміщення для постійного проживання, які надходять до гарнізону для забезпечення військовослужбовців, розподіляються згідно з гарнізонною чергою , виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини та затвердженим начальником гарнізону. Військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання згідно з чергою, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (включення до Списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень або Списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень).
Правильним є висновок суду про те, що порядок черговості, на який посилається позивач, відповідачем дотримано, а отже такі доводи є безпідставними. При цьому суд зазначив, що відповідачами не відмовлено позивачу у праві на отримання житла, оскільки позивач перебуває у списку осіб, які користуються правом позачергового отримання житла, а роз'яснено, що його буде забезпечено житлом згідно з чергою квартирного обліку по мірі надходження житла до житлової комісії на розподіл.
Також є правильним є висновок апеляційного суду і у частині застосування пункту 7 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Оскільки позивач дійсно не надав належних доказів, що скористався правом альтернативи на отримання житла шляхом одержання державного кредиту тощо.
За таких обставин підстав для задоволення позовних вимог у суду першої інстанції не було, а тому його скасування апеляційним судом є обґрунтованим.
Отже рішення апеляційного суду відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало