25 листопада 2014 року м. Київ К/9991/60524/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області на постанову Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 24 травня 2011 року і постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року,-
У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області (далі УПСЗН), в якому просив визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані санаторно - курортні путівки, видати посвідчення і талони на право пільгового проїзду, у відповідності до вимог Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-ХІІ) за 2007-2011 роки, здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, відповідно до частини 5 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), з урахуванням індексації, а також виплачувати їх у майбутньому, виходячи із розміру мінімального прожиткового мінімуму, який буде встановлено законодавством.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що відповідач не виконує приписи Конституції України, Законів № 796-ХІІ та № 3551-ХІІ, внаслідок чого порушено його права, а тому просив про задоволення позову.
Постановою Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 22 червня 2011 року позов задоволено частково, визнано неправомірними дії та зобов'язано УПСЗН виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за період 2007-2011 років, грошову компенсацію за невикористані санаторно - курортні путівки, а також видати йому посвідчення і талони на право пільгового проїзду, згідно вимог Закону № 796-ХІІ, виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за період 2007-2011 років, відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ і здійснювати вищезазначені виплати у майбутньому, виходячи із розміру мінімального прожиткового мінімуму, який буде встановлено законодавством. В решті позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції, в частині виплати щорічної допомоги на оздоровлення, а також щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, виходячи із розміру мінімального прожиткового мінімуму, який буде встановлено законодавством - скасовано та у задоволенні цієї частини позову відмовлено.
Позовні вимоги, про перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за період 2007-2009 років, виплату грошової компенсації за невикористані санаторно - курортні путівки за 2007-2009 років, видачу посвідчення і талонів на право пільгового проїзду, у відповідності до вимог Закону № 796-ХІІ, а також виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, за період 2007-2010 років, і здійснення індексації цих виплат - залишено без розгляду на підставі статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову суду першої інстанції, в частині зобов'язання відповідача виплатити щорічну допомогу на оздоровлення, за 2010, 2011 роки, у відповідності до статті 48 Закону № 796-ХІІ, а також виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, за 2011 рік - залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені судові рішення в частині задоволених позовних вимог, скасувати та відмовити у позові.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Судами встановлено, що у 2010-2011 роках виплата щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону № 796-ХІІ, позивачу не здійснювалась, в зв'язку з арештом рахунку відповідача, а щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2011 рік, виплата якої передбачена частиною 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, здійснювалась у розмірі 510 гривень, згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2011 року № 341 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань» (далі постанова № 341)
Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернувся до УПСЗН з заявою про нарахування та виплату спірних виплат, у розмірах, встановлених Законами № 796-ХІІ та № 3551-ХІІ, однак у її задоволенні було відмовлено.
Задовольняючи позов у цій частині суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що відповідач здійснюючи спірні виплати позивачу на протязі 2010-2011 років повинен був виходити з вимог абзацу 3 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ та частини 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
Так, у відповідності до вимог абзацу 3 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ (в редакції статті, яка діяла у спірний період) щорічна допомога на оздоровлення виплачується, зокрема, інвалідам 3 групи, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Також, позивач, як інвалід війни 3 групи має право на щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня, відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
У відповідності до змін, внесених Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», статтю 48 Закону № 796-ХІІ викладено в такій редакції: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ цього ж Закону, частину 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ також викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 та підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 22 травня 2008 року відновили свою дію попередні редакції статей 48 Закону № 796-ХІІ та частини 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, інших змін до зазначених статей, на протязі спірного періоду, не вносилось, а Законами України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ «Про Державний бюджет України на 2011 рік» їх дія не зупинялась.
Разом з тим, постановами Кабінету Міністрів України на які посилається відповідач, установлено фіксований розмір щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, а не кратний до мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком, як це передбачено абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ та частиною 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ.
У відповідності до приписів частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, обґрунтовано виходили з того, що при визначенні щорічної грошової допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягають саме абзац 3 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ та частина 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, а не постанови Кабінету Міністрів України, якими керувався відповідач, оскільки такі істотно звужують обсяг установлених законом прав позивача.
Про цьому, суди правильно виходили з того, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Таким чином, відповідач, здійснюючи позивачу у 2011 році виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у меншому розмірі, ніж встановлено частиною 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, а також не нарахувавши та не виплативши йому щорічну допомогу на оздоровлення, протягом 2010-2011 роках, у розмірі, передбаченому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ, діяв всупереч вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в оскаржуваній частині, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області відхилити, а постанову Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 22 червня 2011 року і постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало