25 листопада 2014 року м. Київ К/9991/71500/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, третя особа - Спеціалізована нейроофтальмологічна медико-соціальна експертна комісія Центру медико - соціальної експертизи м. Києва про визнання дій та бездіяльності неправомірними і зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року -
У лютому 2006 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі Управління), третя особа - Спеціалізована нейроофтальмологічна медико-соціальна експертна комісія Центру медико - соціальної експертизи м. Києва про визнання дій та бездіяльності неправомірними і зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач, всупереч вимогам законодавства, відмовився розглянути подану ним заяву та надати належні соціальні послуги, чим порушив його права, а тому просив про задоволення позову.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 3 серпня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково та зобов'язано відповідача розглянути справу позивача про страхові виплати на підставі поданої ним заяви та прийняти рішення з урахуванням висновку МСЕК та судового рішення, яким встановлено факт нещасного випадку.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалене ним рішення, в цій частині, скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Судами встановлено, що 5 липня 2005 року позивач звернувся до Управління з заявою про виплату йому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності, моральної шкоди, щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину його втраченого заробітку, а також взяття його на облік для здійснення санаторно - курортного лікування (далі спірні виплати).
До вищезазначеної заяви позивачем також були додані оригінал рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2004 року, яким встановлено факт нещасного випадку на виробництві, оригінал акту за формою Н-5 про розслідування нещасного випадку, оригінали довідок МСЕК, трудова книжка, а також індивідуальна реабілітаційна книжка інваліда - ОСОБА_4.
Однак, відповідач, листом від 18 липня 2005 року за № 103 3-11, повідомив позивача про неможливість розгляду його заяви та відсутність підстав для здійснення спірних виплат, посилаючись на відсутність усіх документів, передбачених Законом України від 22 лютого 2001 року № 2272-ІІІ «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 2272-ІІІ), а також Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001 року № 10 (далі Інструкція).
Судами також встановлено, що акт форми Н-1 у позивача відсутній у зв'язку з відмовою роботодавця скласти такий, а до Управління, при поданні заяви, останній не надавався.
Натомість ним було подано акт форми Н-5 про розслідування нещасного випадку, а сам факт нещасного випадку на виробництві встановлений рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2004 року.
Задовольняючи позов частково, апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що позивачем надані усі необхідні документи, встановлені частиною 1 статті 35 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV).
Так, у відповідності до преамбули до Закону № 1105-XIV цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Частиною 1 статті 35 Закону № 1105-XIV (в редакції спірних правовідносин) встановлено, що для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Отже, відповідно до вимог вищезазначеної норми матеріального права, потерпілий, при зверненні до Фонду, не зобов'язаний надавати акт про нещасний випадок за формою Н-1.
Разом з тим, Управління, як на підставу для відмови у позові, посилається на норми Закону № 2272-ІІІ та Інструкції.
За правилами частини 2 статті 7 «Прикінцеві положення» Закону № 2272-ІІІ Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Водночас, згідно вимог пунктів 4 - 4.10 Інструкції особова справа потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання повинна містити такі документи: заява потерпілого власнику підприємства про первинне призначення відшкодування шкоди; копія довідки про ідентифікаційний номер в Державній податковій адміністрації; акт про нещасний випадок за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок, а не професійне захворювання) або нотаріально завірена копія; акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (якщо такий складався) або нотаріально завірена копія; акт розслідування професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено) або нотаріально завірена копія; рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві (якщо було засідання суду з цього питання) або нотаріально завірена копія; висновки МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності по кожному засіданню МСЕК або нотаріально завірена копія; довідка про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу на дату передачі особової справи потерпілого; копія трудової книжки потерпілого, що завірена страхувальником або нотаріусом.
Проте, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, приписи вищезазначених норм Закону № 2272-ІІІ та Інструкції спірних правовідносин не врегульовують, оскільки встановлюють порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, а також затверджують страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Враховуючи зазначене, відповідач, вирішуючи питання про прийняття заяви позивача, повинен був керуватись частиною 1 статті 35 Закону № 1105-XIV, яка врегульовує спірні правовідносини та встановлює перелік документів, необхідних для розгляду справи про страхові виплати.
Апеляційним судом також встановлено, що позивач подав усі необхідні документи, передбачені частиною 1 статті 35 Закону № 1105-XIV, а тому дії відповідача щодо відмови у розгляді заяви є протиправними, про що правильно зазначено в оскаржуваному судовому рішення.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позову, оскільки підстав для відмови у його задоволенні не було.
За таких обставин, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують а тому підстав для скасування такого колегія суддів не вбачає.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало