"25" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/12167/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі в м. Одеси, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішень, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі в м. Одеси на постанову Господарського суду Одеської областi від 21 червня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року,-
У травні 2007 року Акціонерний-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - Банк) звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі в м. Одеси (далі - УПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ), у якому просив скасувати рішення від 8 травня 2007 року про №1633/03 у частині зобов'язання застосування санкцій у вигляді штрафу за несвоєчасне повернення сум пенсійних виплат, та рішення від 1 травня 2007 року № 3 про застосування цих санкцій в розмірі 158,40 грн. (далі - спірні рішення).
В обґрунтування позовних вимог Банк посилався на те, що вимоги статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) та Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30 серпня1999 року (далі - Порядок № 1596) не порушував, а тому просив про задоволення позову.
Постановою Господарського суду Одеської областi від 21 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року позов задоволено.
У поданій касаційній скарзі УПФ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірним рішенням ГУПФ № 1633/03 зобов'язано застосувати до Банку штраф за несвоєчасне повернення сум пенсійних виплат згідно вимог Порядку № 1596. Після чого, іншим спірним рішенням УПФ № 3 ці санкції застосовано на підставі статті 11 статті 106 Закону № 1058-IV.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що спірні рішення винесені відносно позивача безпідставно, оскільки останній був фактично позбавлений можливості здійснити зарахування коштів внаслідок не подання вчасно УПФ до Банку відповідних списків та описів, передбачених Договором сторін № 30 від 30 грудня 2005 року на зарахування та виплату пенсій (далі - Договір), та Порядком № 1596.
Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, спір сторін зводиться до оскарження позивачем рішень ГУПФ і УПФ щодо застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 158,40 грн. за несвоєчасне повернення сум пенсійних виплат. Що в свою чергу призвело до порушення строків зарахування грошової допомоги, що виплачується замість пенсії на картковий рахунок громадянина ОСОБА_4 на три дні.
Встановлено, що платіжним дорученням № 242 від 12 лютого 2007 року (а.с. 78) УПФ перерахувало 158,40 грн. на рахунок Банку, а останній зарахував вказану суму на картковий рахунок вказаного громадянина лише після отриманих 15 лютого 2007 року списків, зокрема 16 лютого 2007 року. Дані обставини призвели до порушення строків соціальної виплати на три дні.
Спірні відносини сторін регулюються Законом № 1058-IV, Порядком № 1596 (в редакції спірного періоду) та Договором № 30 і Додаткового угодою до нього.
Порядок № 1596 врегульовує питання виплати пенсій та грошової допомоги, що нараховуються відповідно органами Пенсійного фонду та органами праці та соціального захисту населення і фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду та відповідних бюджетів, за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх вклади до запитання (поточні рахунки) в установах уповноважених банків (далі - поточні рахунки). Уповноваженими банками є банки, визнані переможцями конкурсу на право виплати пенсій та грошової допомоги через банківські рахунки за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги, що проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з якими за результатами цього конкурсу Мінсоцполітики та Пенсійним фондом укладено відповідні договори.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено Договір № 30 від 30 грудня 2005 року та Додаткову угоду № 14 від 30 серпня 2006 року, якими визначено, що зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів проводиться не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів від органів Фонду та Управління (пункт 2.3.4).
Не зараховані на поточні рахунки одержувачів суми пенсій та грошової допомоги не пізніше наступного операційного дня після надходження повертаються установами Банку органам Фонду та Управління з відповідною приміткою на другому примірнику списків та їх описів (пункт 2.4).
Також згідно умов пунктів 2.1.3 Договору сторін передбачається обов'язок УПФ за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія, подавати відповідним установам Банку одночасно на паперових та магнітних носіях списки на зарахування пенсій, описи до них та довідку про джерела їх фінансування.
Ці самі положення кореспондуються пунктом 17 Порядку № 1596, а саме, що списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду місяця, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду або органами праці та соціального захисту населення відповідним установам уповноваженого банку разом з двома примірниками описів за пенсіями та грошовою допомогою.
Тобто, обов'язок подання зазначених списків на зарахування пенсій, передбачений зазначеним Договором сторін та Порядком № 1596 пов'язаний з днем початку виплатного періоду, а не з нарахуванням пенсії кожній конкретній особі.
Такий період виплати, згідно пункту 15 Порядку № 1596 має визначатись органами Пенсійного фонду та уповноваженими банками згідно з укладеними між ними угодами.
В той же час, згідно вимог пункту 19 Порядку № 1596, зарахування відповідних сум пенсій та грошової допомоги установами уповноважених банків на поточні рахунки здійснюється не пізніше наступного операційного дня після надходження сум від органів Пенсійного фонду України, органів праці та соціального захисту населення.
Тобто, на банк покладено обов'язок своєчасно зарахувати кошти, які надійшли від органів Пенсійного фонду на рахунки пенсіонерів та одержувачів допомоги.
Виплата пенсій та грошової допомоги з поточних рахунків передбачена пунктом 20 Порядку № 1596.
Зокрема цей пункт передбачає, що після зарахування коштів на поточні рахунки одержувачів уповноважений банк завіряє списки на зарахування пенсій та грошової допомоги та описи до них і не пізніш як через два дні повертає органам Пенсійного фонду або органам праці та соціального захисту населення другі примірники списків та по одному примірнику описів до них.
Незараховані суми пенсій та грошової допомоги не пізніше наступного операційного дня після надходження повертаються уповноваженим банком органам соціального захисту населення або органам Пенсійного фонду України з відповідною поміткою на другому примірнику списків та їх описів.
Також пункт 20 визначає випадки коли суми пенсій та грошової допомоги не зараховуються на поточні рахунки.
Суди ухвалюючи судові рішення неправильно визначили суть спору, що виник між сторонами.
Так, виходячи з буквального тлумачення наведених норм законодавства та договору сторін, слід дійти висновку, що зарахування відповідних сум пенсій та грошової допомоги установами уповноважених банків на поточні рахунки і повернення незарахованих коштів мають різні правові визначення.
Предметом оскарження в даному випадку є рішення повноважених суб'єктів про застосування санкцій за неповернення незарахованих коштів з наведених обставин. При цьому, виходячи з абзацу 2 пункту 20 Порядку № 1596 такі кошти підлягали поверненню, або згідно пункту 19 Порядку № 1596 зарахуванню. Тобто у даному випадку ці дві операції між сторонами є взаємовиключними.
Суди помилково виходили з неможливості здійснення Банком зарахування коштів із за відсутності зазначених списків та доданих до них документів, оскільки у разі наявності у цій частині порушеного права, Банк має можливість звернутися до суду із захистом порушеного права у частині невиконання умов договору та відшкодування внаслідок цього шкоди, а не оскаржувати рішення суб'єкту владних повноважень, прийняте межах чинного законодавства.
Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок визначений пунктом 19 Порядку та пункту 2.3.4 Договору з урахуванням змін Додаткової угоди, не пов'язує здійснення вказаних зарахувань із одночасним поданням відповідних списків.
Разом з цим, згідно частини 11 статті 106 Закону № 1058-IV виконавчими органами Пенсійного фонду за несвоєчасну виплату і доставку сум пенсійних виплат одержувачам або несвоєчасне зарахування їх на банківські рахунки пенсіонерів, або несвоєчасне повернення на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду чи Накопичувального фонду сум коштів, не використаних для здійснення пенсійних виплат, за умови своєчасного і в повному обсязі їх фінансування, на організації, у тому числі банки, які здійснюють виплату і доставку пенсій, накладається штраф у розмірі своєчасно не виплачених, не доставлених чи не зарахованих або своєчасно не повернених сум пенсійних виплат.
Отже, спірні рішення відповідачів прийняті у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені та чинним законодавством України, як того вимагає стаття 19 Конституції України, а тому підстав для їх скасування не має.
Виходячи з того, що суди правильно встановили обставини справи, але при цьому порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, їх слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі в м. Одеси задовольнити.
Постанову Господарського суду Одеської області від 21 червня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року скасувати, прийняти нову постанову, якою у позові Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало