16 грудня 2014 року Справа № 62956/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради про визнання рішення недійсним, -
14.03.2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Верховинської селищної ради в якому просила визнати недійсним рішення відповідача від 03.03.2010 року «Про відмову в наданні земельної ділянки для будівництва житлового будинку».
Постановою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржуване рішення є законним, оскільки на території селищної ради відсутній вільний земельний фонд.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з сім'єю потребує поліпшення матеріального стану. Крім того, на утриманні позивачки перебуває хвора дочка ОСОБА_2
17.02.2010 року за № Ш-3 Верховинська районна державна адміністрація Івано-Франківської області направила листа до Верховинської селищної ради про те, щоб надати їй земельну ділянку під будівництво розміром 0, 005 га (а.с.10).
Рішенням Верховинської селищної ради Верховинського району Івано - Франківської області від 03.03.2010 року ОСОБА_1 відмовлено в наданні земельної ділянки для будівництва житла у зв'язку з відсутністю вільного земельного фонду (а.с.9).
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про законність оскаржуваного рішення селищної ради. Однак колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю таких висновків суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, яким керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статею 17 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Порядок передачі у власність громадянам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності встановлений ст.118 Земельного кодексу України, який передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства)..
Частинами десятою та одинадцятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Статею 121 Земельного кодексу України передбачено , що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Відповідно до ст. 122. Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Згідно ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 159 Земельного кодексу України земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.
Відповідно до ст. 160 Земельного кодексу України сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.
Згідно ст. 161 Земельного кодексу України рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.
Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Матеріалами справи підтверджується, що відмовляючи ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки для будівництва житлового будинку Верховинська селищна рада Верховинського району Івано - Франківської області як підставу такої відмови зазначила відсутність вільного земельного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Згідно статті 8 даного Закону, рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації. Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (стаття 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Згідно статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.
Згідно статті 12 Закону України «Про основи містобудування», до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження відсутності вільного земельного фонду в с. Верховина Верховинського району Івано - Франківської області.
Таким чином, покликання відповідача як на підставу для прийняття оскаржуваного рішення селищної ради про відсутність вільних земель в межах с. Верховина, з яких громадяни України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України можуть реалізувати свої права на отримання безоплатно у власність земельних ділянок для здійснення будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства не підтверджено належними та допустимими доказами.
Колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні даної справи судом першої інстанцій порушені вимоги процесуального права щодо повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, відтак приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Постанову Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2011 року у справі № 2-а/0903/916/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 03.03.2010 року про відмову громадянці ОСОБА_1 жительці с. Криворівня в наданні земельної ділянки для будівництва житлового будинку у зв'язку із відсутністю вільного земельного фонду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий О.Б. Заверуха
Судді О.М. Гінда
В.В. Ніколін