11 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4568/14
Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
судді - Яковлева Ю.В.,
судді - Запорожана Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення від 07 липня 2014 року, зобов'язання надати статус учасника бойових дій, -
11.08.2014р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, що викладене у протоколі № 6 від 07 липня 2014 року, зобов'язання надати статус учасника бойових дій. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, оскільки він під час проходження служби в Збройних Силах колишнього Союзу РСР з 10 січня 1983р. по 16 січня 1985р. розпорядженням 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР був направлений для проходження служби на території Іраку в якості військового фахівця з підготовки викладачів озброєння, а відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що вимоги п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо визнання осіб учасниками бойових дій на позивача не розповсюджуються, оскільки позивач проходив службу та направлявся до Іраку у період з 10 січня 1983 року по 16 січня 1985 року, а відповідно до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994р. «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», період ведення бойових дій на території Іраку визначено - з 05 червня 2003 року. Крім того, відповідач зазначив, що підставою для визнання особи учасником бойових дій є не тільки факт перебування особи в державі, де в цей період велися бойові дії, але й обов'язкове підтвердження участі такої особи в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ. Оскільки, участь позивача в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ не підтверджується відповідною довідкою або показами свідків, то відмова комісії у визнанні позивача учасником бойових дій є правомірною.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм права, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, та прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В зв'язку із неявкою сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно п.2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
29.05.2014р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського обласного військового комісаріату для визнання його учасником бойових дій. На підтвердження своїх вимог надав архівну довідку №11/113889 від 12.12.2013 року, видану «центральним архівом Міністерства оборони Російської Федерації» (а.с. 11).
На засіданні комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по визначенню статусу учасника бойових дій, рішенням від 07.07.2014р. оформленим протоколом № 6, позивачу було відмовлено у наданні зазначеного статусу (а.с. 7).
Під час розгляду комісією матеріалів за заявою позивача було встановлено, що країна Ірак не включена до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994р. «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В поданій архівній довідці № 11/113889 від 12.12.2013р. не вказані дані про те, що позивач приймав участь в бойових діях, а лише зазначено, що він знаходився на території Іраку та проходив службу в якості спеціаліста по підготовці викладачів озброєння танку Т-55, на посаді старшого інженера. Інших документів, які б підтверджували участь позивача в бойових діях, під час розгляду цього питання комісією Одеського обласного військового комісаріату та у судовому засіданні позивачем не надано.
Згідно військового квитка № НОМЕР_1 та послужної картки позивача, даних про те, що він приймав участь у бойових діях не має (а.с. 12-13).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно та законно винесено рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , у зв'язку із відсутністю документів, на наявність яких для визначення такого статусу вказує як Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. (далі - Закон №3551-XII), так і постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються, зокрема учасники бойових дій на території інших країн військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що перелік держав і періоди бойових дій на їх території визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У період з 10.01.1983р. по 16.01.1985р. позивач проходив службу на території Іраку, яка відсутня у вищевказаному переліку.
Спростовуючи твердження апелянта про те, що згідно Переліку до нього входять інші країни, бойові дії на території яких мали місце після грудня 1979 року, а позивач виконував завдання в умовах надзвичайного стану та під час збройних конфліктів, то рішення відповідача про відмову у визнанні його учасником бойових дій є необґрунтованим, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Згідно послужного списку позивача, з 11.02.1983р. по 24.01.1985р. ОСОБА_1 знаходився в розпорядженні 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР (12-12зв.).
Відповідно до архівної довідки Центрального архіву Міністерства оборони РФ від 13.12.2013р. № 11/113889 полковник ОСОБА_1 , 1943р.н., в період з 10.01.1983р. по 16.01.1985р. знаходився на території Іраку і проходив службу в якості спеціаліста по підготовці викладачів озброєння танку Т-55 на посаді старшого інженеру.
Оскільки зазначена довідка не містить доказів участі позивача у бойових діях на території Іраку в період проходження служби (з 10.01.1983р. по 16.01.1985р.), судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для надання позивачу статусу учасника бойових дій.
Тому рішення комісії військомату щодо відмови позивачу у визнанні учасником бойових дій прийнято правомірно, в межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.
Суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206,254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: Ю.В. Яковлев
Суддя: Д.В. Запорожан