ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 грудня 2014 року № 826/18810/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Відділу Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області за участю третьої особи ОСОБА_1 про визнання незаконними дій, зобов'язання скасувати арешт та заборону відчуження заставного транспортного засобу,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області за участю третьої особи ОСОБА_1 про визнання незаконними дії Відділу Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області щодо накладення арешту та оголошення заборони відчуження рухомого майна гр. ОСОБА_1 в частині її заставного транспортного засобу: марки Chevrolet, модель: Aveo, випуску 2010р., номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1, державний реєстраційний номер - НОМЕР_2, зареєстрований Ніжинським ВРЕВ УДАЇ УМВС України у Чернігівській області 31.05.2011 року.; зобов'язати Відділ Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області скасувати арешт та заборону відчуження транспортного засобу гр. ОСОБА_1 марки Chevrolet, модель: Aveo, випуску 2010р., номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1, державний реєстраційний номер - НОМЕР_2.
Позивач позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем протиправно накладено арешт на транспортний засіб гр. ОСОБА_1, який перебуває у заставі позивача. Разом з тим, відповідач не зареєстрував обтяження щодо арешту ТЗ, тому у позивача немає підстав щодо дострокового звернення стягнення на заставний ТЗ боржника. Такий арешт ТЗ боржника є чинним щодо Банка, а тому є достатньою підставою для Банку при зверненні до суду про визнання незаконними дій щодо накладення арешту заставного ТЗ боржника.
В судовому засіданні, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував, посилаючись на те, що державним виконавцем на підставі ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на все рухоме майно боржника (ОСОБА_1), а отже відповідач діяв правомірно та в межах своїх повноважень.
Третя сторона в судове засідання, не з'явилась, явку уповноваженого представника не забезпечила, позицію по суді позову не висловила.
Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Між ПАТ «Укрсоцбанк» та гр. ОСОБА_1 01.06.2011 року укладено договір кредиту №96111-11.
На виконання п.1.1. Договору кредиту Банк, як кредитор, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання надав Боржнику у кредит 68000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень, зі сплатою 16,0% річних на перший річний період кредитування та з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту - до 31.05.2016 року.
Цільове призначення наданого кредиту - для оплати придбаного транспортного засобу марки CHEVROLET AVEO.
В якості забезпечення виконання Боржником зобов'язань за Договором кредиту між ОСОБА_1 та Банком 01.06.2011 року укладено Договір застави транспортного засобу, посвідченого в м. Ніжині приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_2 за реєстровим №700.
Відповідно до умов п.1.1. Договору застави Боржник, як заставодавець, передав в заставу Банку придбаний із залученням кредитних коштів вищеназваний транспортний засіб: марки Chevrolet, модель: Aveo, випуску 2010 року, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1, державний реєстраційний номер - НОМЕР_2, зареєстрований Ніжинським ВРЕВ УДАІ УМВС України у Чернігівській області 31.05.2011 року.
Транспортний засіб належить Боржнику на праві приватної власності відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого Ніжинським ВРЕВ УДАІ МВС України в Чернігівській області 31.05.2011 року.
На виконання вимог п.1.13. Договору застави обтяження Транспортного засобу, як предмет застави, 01.06.2011 року зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за реєстраційним №11240262, контрольна сума - 54295950ГЕ, обтяжувач - ПАТ «Укрсоцбанк».
Як встановлено судом, у Відділі Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області перебуває зведене виконавче провадження до складу якого входить: виконавчий лист № 2а/2570/2942 від 09.10.2012 виданий Чернігівським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 4010 грн. 30 коп.; вимога про сплату боргу №ф347у від 13.02.2013 видана УПФУ в м. Ніжин та Ніжинському районі про стягнення з ОСОБА_1 4742,42 грн. на користь УПФУ в м. Ніжині та Ніжинському районі; вимога про сплату боргу №ф1167у від 08.05.2013 видана УПФУ в м. Ніжин та Ніжинському районі про стягнення з ОСОБА_1 1194,03 грн. на користь УПФУ в м. Ніжині та Ніжинському районі; вимога про сплату боргу №ф293у від 19.11.2013 видана Ніжинською ОДПІ про стягнення з ОСОБА_1 2388,06 грн. на користь держави; вимога про сплату боргу №ф-698у від 12.06.2014 видана Ніжинською ОДПІ про стягнення з ОСОБА_1 1218,67 грн. боргу на користь держави.
05.02.2014 року старшим державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3, прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по ВП №414438844, якою на підставі ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на все рухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) та заборонено ОСОБА_1 здійснювати відчуження будь-якого майна яке належить боржнику, лише в межах суми боргу.
Відповідач звернувся листом від 06.02.2014р. №268/9-03-38 та листом від 21.10.14р. №7265/03-38 до ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просить надати дозвіл на реалізацію транспортного засобу марки Chevrolet, модель: Aveo, випуску 2010 року, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1, державний реєстраційний номер - НОМЕР_2, належного ОСОБА_1 та який перебуває у заставі ПАТ «Укрсоцбанк».
Згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 27.11.2014 року внесено обтяження на заставне рухоме майно ОСОБА_1 за Договором застави рухомого майна від 01.06.2011р. №700 на вищевказаний автомобіль.
Також згідно Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 05.02.2014 року накладено заборону відчужувати все рухоме майно ОСОБА_1 на підставі постанови Відділу Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 05.02.2014р.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частинами 1, 2 ст.2 Закону №606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" .
Відповідно до ч. 1 ст.6 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХІV).
Згідно із ст. 54 Закону № 606-ХІV стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю та в разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.
Таким чином, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, лише у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі, для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
Право на заставлене майно, щодо якого проведено виконавчі дії по накладенню арешту, у позивача виникло на підставі договору застави від 01.06.2011 року, тобто до винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів. Однак, як вбачається з наявної в матеріалах справи, Довідки ПАТ "Укрсоцбанк" від 11.11.2014р. №10.1.-186/85-3403, станом на 11.11.2014року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором кредиту від 01.06.2011р. №961/11-11 становить: строкова заборгованість 21533,47грн., строкова заборгованість по нарахованих % - 146,13грн. Разом з тим, вартість предмета застави, відповідно до Договору застави транспортного засобу від 01.06.2011р.№700, становить 97280,00грн., що свідчить про те, що вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про заставу» заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.
Враховуючи вищезазначені обставини, виконання забезпеченого заставою зобов'язання може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, а не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.
Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.
Згідно приписів ст. 54 Закону № 606-ХІV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому цим Законом.
З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.
Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, лише після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.
З огляду на викладене та враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета застави можливо у випадку порушення боржником зобов'язання та те, що залишок коштів після задоволення вимог заставодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд приходить до висновку, що факт накладення арешту на автомобіль не може порушувати переважне право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі.
Таким чином, звернення стягнення на майно, передане в заставу позивачу за договором застави транспортного засобу від 01.06.2011р., посвідченого в м. Ніжині приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_2 за реєстровим №700, в примусовому порядку для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями, є можливим, зокрема, у випадку припинення в подальшому права застави позивача, та, в свою чергу, допускається після повного задоволення вимог заставодержателя за рахунок коштів отриманих від реалізації заставленого майна.
Набуття заставодержателем права звернення на заставлене майно прямо кореспондується з правом заставодержателя звернутись до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки в разі припинення права застави, майно що перебуває під арештом може бути використане для задоволення вимог інших кредиторів, а у випадку реалізації заставодержателем права звернення на заставлене майно виникає потреба у звільненні майна з-під арешту з необхідністю реалізації прав заставодержателя у відповідний спосіб.
Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.03.2014р. по справі К/800/29357/13.
Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За загальним правилом, визначеним у статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 Цивільного кодексу України).
Частина 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачає можливість звернення стягнення на заставлене майно за рішенням суду, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 24 Закону України від 18.11.2003, № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі (Державний реєстр обтяжень рухомого майна) відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в силу положень ст. 54 Закону 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний повідомити заставодержателя та роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Враховуючи викладене, суд не вбачає порушення прав позивача, а також вважає, що здійснення арешту майна не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення його вимог за рахунок заставленого майна.
За таких обставин накладення арешту на майно згідно з постановою ВП №41438844 від 05.02.14р. узгоджується з приписами вищезазначених законів, є прямим обов'язком органу виконавчої служби по вчиненню дій по виконанню судового рішення, прийнята постанова не є остаточним документом, що зобов'язує до вчинення будь-яких дій та спрямована на реалізацію заставленого майна.
Виходячи з наведених положень закону, суд не вбачає порушення прав позивача, та вважає, що відповідач при накладенні арешту та оголошення заборони відчуження рухомого майна гр. ОСОБА_1 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а також вважає, що відсутніми є підстави для задоволення вимог про зобов'язання Відділу Державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції скасувати арешт та заборону відчуження транспортного засобу гр. ОСОБА_1 марки Chevrolet, модель: Aveo, випуску 2010р., номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_1, державний реєстраційний номер - НОМЕР_2.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийнятого рішення.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Є.В. Аблов