ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
10 грудня 2014 року 10:26 № 826/9014/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючого судді Аблова Є.В.,
судді Амельохіна В.В.,
судді Шулежка В.П.,
при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача (Кабінету Міністрів України)- Заінчковського Д.А.,
представника відповідача (Міністерства екології та природних ресурсів України) - Гайдаєнка К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України за участю Генеральної прокуратури України про визнання неправомірним та скасування розпорядження та наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України за участю Генеральної прокуратури України про визнання неправомірним та скасування розпорядження та наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи позовні вимоги тим, що у відповідачів на момент прийняття розпорядження та наказу про звільнення позивача були відсутні будь-які об'єктивні докази, які б свідчили про порушення позивачем Присяги державного службовця. Крім того, позивач зазначає, що відповідачами відносно нього не проводилось службове розслідування, пояснення та заперечення з боку відповідача не враховувались, при обранні виду стягнення не врахована ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, порушено порядок ознайомлення з наказом про звільнення та видачі трудової книжки.
У позовній заяві позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.06.2010 р. №1143-р «Про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України»; визнати неправомірним та скасувати наказ Міністра охорони навколишнього природного середовища України №547-о від 03.06.2010 року «Про звільнення заступника міністра ОСОБА_4»; поновити ОСОБА_4 на посаді заступника Міністра екології та природних ресурсів України; стягнути з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 травня 2010 року на день винесення рішення.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача - Кабінету Міністрів України в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог.
Представник Міністерства екології та природних ресурсів України заперечував щодо задоволення позовних вимог з огляду на те, що звільнення позивача є наслідком недотримання ним як державним службовцем вимог Закону України «Про державну службу», а саме - порушення Присяги.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, суд дійшов висновків про наступне.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.03.2010 року №644-р ОСОБА_4 призначено заступником Міністра охорони навколишнього природного середовища України.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.03.2010 року №243-о ОСОБА_4 призначено на посаду заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України.
02.06.2010 р. Кабінет Міністрів України видав розпорядження №1143-р, яким звільнено ОСОБА_4 з посади заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України за порушення присяги державного службовця (п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).
03.06.2010 року наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №547-о звільнено ОСОБА_4 з посади заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України.
Позивач, вважаючи своє звільнення із займаної посади безпідставним, а розпорядження і наказ, які слугували підставою для такого звільнення, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України.
Водночас, пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу», який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті (далі - Закон №3723-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Основні принципи державної служби визначені статтею 3 Закону №3723-XII.
Так, державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця (ст.5 Закону № 3723-XII).
Статтею 10 Закону №3723-XIІ встановлено, що основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Державні службовці мають право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.
Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції (ст.11 Закону № 3723-XII).
Пунктом 6 частини 1 статті 30 № 3723-XII визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Відповідно до ст.17 №3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".
Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Крім того, текст Присяги написаний чітко і зрозуміло, а її зміст за своєю суттю не може містити конкретні посилання на певні закони та їх норми, порушення яких могло б свідчити про порушення Присяги державного службовця посадовою особою державного органу при виконанні своїх службових обов'язків. Вона дійсно має на меті в загальному порядку публічно зобов'язати державного службовця у своїй повсякденній діяльності керуватися виключно Конституцією та законами України, які, у свою чергу, уже мають більш конкретний зміст та зобов'язують державного службовця дотримуватися певних правил, встановлених ними, або утримуватися від певних дій, які ними заборонені.
Таким чином, текст Присяги має уніфікований характер і розповсюджується на усі правовідносини, де однією зі сторін є державний службовець.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач перебував на посаді заступника Міністра навколишнього природного середовища України, що, з урахуванням вимог ст. 25 Закону №3723-XII, відноситься до другої категорії посад державних службовців, а відтак свідчить, що позивач як державний службовець займав особливо відповідальне становище.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що 31.05.2010 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу №49-2972 відносно заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 368 КК України - одержання хабара в особливо великому розмірі службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, а відносно позивача було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 11.10.2011 року визнано винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та засуджено до 9 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконання організаційно-розпорядчих обов'язків на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.
Апеляційним судом м. Києва від 10.10.2013 р. вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11.10.2011 року скасовано з підстав невиконання органом досудового слідства вимоги закону, що потягло за собою неконкретність та суперечливість висунутого обвинувачення, у зв'язку з чим порушено право на захист, допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, по справі залишились нез'ясовані обставини, справа передана на додаткове розслідування.
Позивач зазначає, що станом на момент прийняття оскаржуваних розпорядження та наказу про звільнення його із займаної посади вирок суду про визнання ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, який набрав законної сили, відсутній, підстав для такого звільнення за порушення Присяги державного службовця не вбачається.
Водночас, суд звертає увагу, що припинення державної служби відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" є особливим видом відповідальності державного службовця у вигляді звільнення державного службовця із займаної посади та роботи, і є таким, що не потребує обов'язкової наявності у державного службовця дисциплінарних стягнень, передбачених статтями 147 КЗпП України і 14 Закону України "Про державну службу", на момент вирішення питання про припинення державної служби, і може бути застосованим незалежно від того чи притягувався державний службовець до дисциплінарної відповідальності раніше, чи не притягувався.
Крім того, чинним законодавством можливість звільнення державного службовця з підстав порушення Присяги державного службовця не пов'язується з моментом набрання обвинувальним вироком відносно такої особи законної сили.
Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 4 червня 2013 року №21-171а13, звільнення за порушення присяги може мати місце тоді, коли державний службовець скоїв проступок, який підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2010 року Прем'єр-міністром України відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та за повідомленням прес-служби Генеральної прокуратури України у зв'язку із затриманням під час хабара в особливо великому розмірі внесено до Кабінету Міністрів України пропозицію звільнити ОСОБА_4 з посади заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища за порушення Присяги державного службовця.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1143-р від 02.06.2010 року ОСОБА_4 звільнено з посади заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища за порушення Присяги державного службовця.
Позивач як на протиправність прийняття оскаржуваних рішень посилається на порушення відповідачами порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців.
Так, відповідно до п. 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. N 950, відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки; на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри; з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного правопорушення або порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.
Зазначене свідчить, що проведення службового розслідування є правом, а не обов'язком, а відтак його непроведення не є свідченням порушення відповідачами порядку прийняття рішення про звільнення позивача із займаної посади.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи наведене в сукупності, зважаючи, що на момент звільнення позивача із займаної посади в діях останнього містились ознаки скоєння проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків, що є підставою для звільнення за порушення Присяги державного службовця, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваних розпорядження та наказу, а відтак відсутність підстав для їх скасування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Зважаючи, що позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог, підстав для задоволення яких судом не вбачається, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, доведено суду правомірність прийнятих оскаржуваних рішень.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений та підписаний колегією 12.12.2014 р.
Головуючий суддя Аблов Є.В.
Суддя Амельохін В.В.
Суддя Шулежко В.П.