ун. № 759/13249/14-к
пр. № 1-кп/759/539/14
19 грудня 2014 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
при секретарі: ОСОБА_2
за участі сторін кримінального провадження: прокурор ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 , потерпіла ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12014100080004557 по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Пребережне Ружинського району Житомирської області, громадянин України, українець, освіта середня, пенсіонер, розлучений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засуджений,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-
Органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що він 28.05.2014 року приблизно о 08-00 год., перебуваючи за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , на ґрунті неприязних відносин спровокував словесний конфлікт зі своєю донькою ОСОБА_7 . В ході даного конфлікту ОСОБА_5 , відчуваючи до ОСОБА_7 раптово виниклу неприязнь, застосовуючи фізичну силу, умисно наніс рукою, стиснутою в кулак декілька ударів по правій нозі ОСОБА_7 , заподіявши останній тілесні ушкодження у вигляді: гематом правої гомілки і стегна, саден нігтьових фаланг 2-3 пальців правої руки, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1454 від 03.06.2014 року відносяться до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_5 умисно заподіяв легкі тілесні ушкодження, тобто своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не визнав та показав, що 28.05.2014 року приблизно о 08-00 год. він знаходився на кухні за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , коли з кімнати вийшла потерпіла ОСОБА_8 разом із своїм неповнолітнім сином, який плакав, та підійшла до вхідних дверей. Він попросив потерпілу не сварити сина, після чого остання показала йому непристойний жест та, випустивши у вхідні двері сина, вийшла з квартири, вдаривши дверима собі пальці. Вона повернулась хвилин через 5-7, із замотаним пальцем лівої руки та пішла до своєї кімнати.
У них в родині давній конфлікт через квартиру, проте він в той день потерпілу не бив, міліція не приїжджала, він дізнався про заяву потерпілої тільки через два тижні, коли його викликав слідчий. Крім того, у нього захворювання спини та йому важко нахилятися, а щоб нанести такі пошкодження, які зазначені у висновку експертизи, йому потрібно б було нахилитися.
У відповідності до положень ст. 62 Конституції України, винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
При цьому, згідно з вимогами ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на прокурора.
Тобто, обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, сторона обвинувачення посилається на наступні докази, які в судовому засіданні були безпосередньо ретельно досліджені судом.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 показала суду, що 28.05.2014 року приблизно о 08-00 год. вона збиралась відвести свого сина у дитячий садочок, проте він забруднився та перед виходом вона завела його до ванної кімнати, щоб помити руки. В цей же час до ванної кімнати зайшов ОСОБА_5 , почав її відштовхувати, після чого у них виник словесний конфлікт. Вона відкрила вхідні двері, взяла дитину за руки, вийшла у під'їзд та викликала ліфт. За ними вибіг ОСОБА_5 та накинувся на неї з кулаками. Вона нахилилась, щоб прикрити дитину та прикрила голову руками. ОСОБА_5 вдарив її. Куди саме та скільки разів її вдарив обвинувачений вона не пам'ятає, але від ударів в неї зламалися нігті на вказівних пальцях обох рук та потім з'явились синці на правій нозі у верхній частині. Вона відвела дитину у садочок та викликала міліцію. Міліціонери запропонували їй наступного дня прийти до райвідділу, написати заяву та взяти направлення для зняття побоїв, що вона і зробила. У них в родині дуже неприязні стосунки із обвинуваченим. Вона знає, що обвинувачений має певні проблеми зі спиною, проте це йому не заважає у повсякденному житті.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що потерпіла є її дочкою, а обвинувачений - колишнім чоловіком. В день подій, точну дату вона не пам'ятає, вранці їй на роботу зателефонувала дочка - потерпіла ОСОБА_7 , яка повідомила, що її побив ОСОБА_5 . Потерпіла повідомила, що викликала міліцію та працівники міліції запропонували їй на наступний день прийти до райвідділу. Коли вона повернулась до дому, то побачила у потерпілої поранений палець на лівій руці та синці на правій нозі. Вдома постійно виникають конфлікти з обвинуваченим, вона неодноразово зверталась до міліції. Особисто події того дня вона не бачила, обставини конфлікту їй відомі зі слів потерпілої. Їй не відомо, чи є в обвинуваченого проблеми зі спиною.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що потерпіла є його сестрою, а обвинувачений - батьком. Особисто події він не бачив, оскільки цілий день був відсутній вдома, проте мати з сестрою розповіли, що в ванній кімнаті між обвинуваченим та потерпілою сталася штовханина. Він не пам'ятає, щоб у потерпілої були якісь тілесні ушкодження, не цікавився причиною конфлікту, не знає де він відбувався та у присутності яких осіб.
Таким чином, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не були очевидцями подій та їх показання є показаннями з чужих слів.
Згідно ст. 97 КПК України показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими. Інших доказів, які могли би підтвердити надані показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , сторона обвинувачення не надала.
Крім показань потерпілої та свідків, судом досліджувались надані стороною обвинувачення під час судового провадження, як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України наступні документи:
· висновок експерта №1454 від 03.06.2014 року;
· копія довідки №6665 від 29.05.2014 року.
Проте, сторона обвинувачення у судовому засіданні просто перерахувала вищевказані документи, без обґрунтування та аналізу, яким саме чином ці документи підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого. 1 ст. 125 КК України.
Судом були досліджені вказані документи та відповідно до висновку експерта №1454 від 03.06.2014 року при судово-медичній експертизі ОСОБА_7 виявлено синці по передній поверхні лівого стегна в середній та нижній третинах. Згідно довідки №6665 від 29.05.2014 року з травмпункту Святошинського району м. Києва у ОСОБА_7 встановлено забої, гематоми правої гомілки і стегна, садна нігтьових фаланг ІІ-ІІІ пальців правої кисті.
Показання потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 суперечать висновку експертизи та довідці з травмпункту.
Так, потерпіла ОСОБА_7 показала, що обвинувачений пошкодив їй вказівні пальці обох рук. Свідок ОСОБА_9 показала, що вона бачила один травмований палець на лівій руці. В довідці з травмпункту зазначено садна нігтьових фаланг ІІ-ІІІ пальців правої кисті. У висновку експерта взагалі відсутні посилання на травми пальців.
Крім того, в обвинувальному акті зазначено, що потерпілій заподіяні тілесні ушкодження у вигляді гематом правої гомілки та стегна. Потерпіла ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_9 також зазначали про наявність синців саме на правій нозі. В довідці травмпункту також зазначено забої, гематоми правої гомілки і стегна. В той час як у висновку експертизи встановлено наявність синців по передній поверхні лівого стегна.
Також, потерпіла ОСОБА_7 звернулась до травмпункту більше ніж через добу після подій та зафіксовані травми могли бути отримані за інших обставин.
Таким чином, показання потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 в сукупності з висновком експертизи та довідкою з травмпункту викликають сумніви в частині завдання обвинуваченим легких тілесних ушкоджень потерпілій 28.05.2014 року, та суд не може покласти їх в основу обвинувального вироку, а відтак виходячи з позиції ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». І такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення злочину, не приймає їх як докази сторони обвинувачення та відкидає їх.
Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного. (Рішення ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).
Версія обвинуваченого з приводу не завдання ним легких тілесних ушкоджень потерпілій 28.05.2014 року не спростована дослідженими в судовому засіданні доказами та стороною обвинувачення.
Стороною обвинувачення не заявлялось клопотання про виклик експерта в судове засідання для роз'яснення чи доповнення його висновку.
Відмовляючи в задоволенні заявленого стороною обвинувачення клопотання щодо допиту в якості малолітнього ОСОБА_11 , 2010 року народження, суд виходив з того, що психічний та розумовий розвиток чотирирічної дитини не дозволить отримати від свідка вичерпні свідчення та може завдати йому психологічну травму.
Суд не приймає до уваги надані стороною захисту довідки про стан здоров'я обвинуваченого, оскільки у вказаних довідках не зазначено про наявність такого захворювання спини, яке б заважало обвинуваченому нахилятися, а суд не має спеціальних медичних знань для встановлення такого захворювання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом з урахуванням з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності, та взаємозв'язку.
Таким чином, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у зв'язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_5 .
За правилами ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Отже з урахуванням викладеного вище, суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_5 на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України, вчинене обвинуваченим ОСОБА_5 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.366 - 371, 373-376 КПК України, суд -
ОСОБА_5 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 125 КК України та виправдати його у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий : ОСОБА_1