Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
10 грудня 2014 р. № 820/18482/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Єгупенко В.В.
за участю секретаря - Вождаєвої М.О.
за участю представників сторін:
представника позивача - Даншиної Г.О.
представника відповідача - Коваленко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21"
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гравеліт-21", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 05.11.2014 року №0004632203.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що не згоден з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає таким, що прийнято з порушенням норм діючого законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Позивач також зазначив, що порушення вимог податкового законодавства перевіряючи пов'язують з відсутністю реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, посилаючись на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, якими встановлена неможливість фактичного здійснення останніми господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримав, просила задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях на позов.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гравеліт-21" перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, є платником ПДВ.
Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.
Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області у період з 02.09.2014 року по 08.09.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Софія» ЛТД за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 року перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравеліт-21» відповідальний за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 16.02.2012 року № 4, код 466573913 (далі ДСД від 16.02.2012 р. №4 ТОВ «Гравеліт-21»).
Результати перевірки оформлено актом від 17.09.2014 року № 4268/20-31-22-03-07/466573913 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Софія» ЛТД за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 року (а.с. 11-43).
У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: ст.185, п.198.1 п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено суми податкового кредиту з податку на додану вартість у загальному розмірі 5984973,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за березень 2014 року.
На підставі даного висновку акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004632203 від 05.11.2014 року, яким нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 8977 459,00 грн. у тому числі: за основним платежем 5984 973,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2992 486,50 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до Головного управління Міндоходів у Харківській області Міністерства доходів і зборів України та за результатами розгляду скарги залишено без змін
З дослідженого акту перевірки та рішення податкового органу, прийнятого за результатами адміністративного оскарження, слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Софія» ЛТД у перевіряємому періоді, щодо якого податковим органом встановлені порушення податкового законодавства, які відображені у акті від 02.07.2014 року №659/223/19321287 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Софія» ЛТД щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року» ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.
Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.
За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З матеріалів справи слідує, що ТОВ «Гравеліт-21» відповідальний за утримання ДСД від 16.02.2012 року №4 здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі договору про спільну діяльність №4 від 16.02.2012 року, предметом якого є спільна інвестиційна та виробнича діяльність Учасників з метою розробки та дорозвідки (довивчення) Денисівського газокондансатного родовища.
Основний вид діяльності підприємства - добування природного газу.
Власником спеціального дозволу на користування надрами є учасник ДСД від 16.02.2012 року ТОВ «Енергія-95».
Так, з метою здійснення господарської діяльності у перевіряємому періоді між ТОВ «Гравеліт-21» відповідальний за ДСД №4 (Замовник) та ТОВ «Софія» ЛТД (Підрядник) укладено наступні договори:
Договір №2/3 від 03.03.2014 року про виконання комплексу робіт по відновленню майданчика обслуговування на гирлі свердловини №3 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника (а.с. 60-61);
Договір №3/3 від 03.03.2014 року про виконання робіт на укосах всередині шахтного простору на усті свердловини №4 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника (а.с. 85-86);
Договір №4/3 від 03.03.2014 року про виконання комплексу робіт з термічної обробки блоку задавки на усті свердловини №2 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника (а.с. 103-104);
Договір №5/3 від 03.03.2014 року про виконання комплексу робіт з термічної обробки блоку задавки на усті свердловини №3 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника (а.с. 121-122);
Договір №6/3 від 03.03.2014 року про виконання комплексу робіт по відновленню амбару аварійного спалювання газу на устях свердловин №2,№3,№4 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника (а.с. 139-140);
Договір №7/3 від 03.03.2014 року про виконання комплексу робіт по ліквідації солеутворення в газопроводі - шлейфі від устя свердловини №3 до УПГ Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника (а.с. 162-163);
Договір №8/3 від 03.03.2014 року про виконання комплексу робіт з термічної обробки вихідного трубопроводу трубного простору устя свердловини №4 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника (а.с. 184-185).
Суд зазначає, що вказані договори за своїм змістом є договорами підряду.
Порядок укладання та виконання договорів на будівельні та будівельно-монтажні роботи регулюються ЦК України, де встановлено, що (ст. 875) за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
В ст. 877 ЦК України встановлено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» №237/5 від 21 червня 2002 року, будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, повинні складати за типовою формою №КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт», а усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування за типовою формою №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт».
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами договорів на виконання умов вищевказаних договорів складені довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат) за формою КБ-3(а.с. 64, 89, 106, 137, 143, 165, 187), а за результатами виконаних робіт з договорами підряду складені акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2 (а.с. 66-71, 90-93, 107-110, 123-126, 144-149, 168-171, 190-193), які оформлені належним чином.
Також позивачем надані узагальнюючи кошторисні розрахунки, договірну вартість, підсумкові відомості ресурсів, в яких зазначається загальна вартість робіт, час роботи на будівництві, складові адміністративних видатків, вид і кількість матеріалів, які використовувались на будівництві та інші відомості і реквізити, наявність яких є обов'язковою для первинного документу у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Суд також зазначає, що первинними кошторисами в інвесторській кошторисній документації є локальні кошториси.
Розподіл робіт за локальними кошторисами повинен забезпечувати можливість визначення кошторисної вартості пускових комплексів, технологічних вузлів і етапів робіт, виділених у проекті організації будівництва, і кошторисної вартості робіт і витрат по реконструкції діючих цехів і об'єктів, що передбачається в проектній документації на розширення діючих підприємств.
Для врахування витрат на технологічне устаткування вбудованих приміщень, господарський інвентар і пристосування приміщень для експлуатаційних потреб підприємств складається окремий кошторис .
Позивачем надано до матеріалів справи локальні кошториси, які містять дані, як про кожен окремий вид проведених робіт, так і показники вартості таких робіт та використаних матеріалів.
У ході виконання договорів позивач отримав від ТОВ «Софія» податкові накладні (а.с. 84, 102, 120, 138, 161, 183, 200).
За правилами п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту у періоді отримання податкових накладних , що не заперечується сторонами по справі.
Накладні відображено у реєстрі отриманих податкових накладних.
При цьому, суд відмічає, що за умовами досліджуємих договорів (п. 5.2) розрахунки за виконані роботи здійснюються Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника не пізніше 1095 - днів з моменту отримання акту форми КБ-2в та довідки форми № КБ-3.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до виснвку про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
Разом з цим суд зауважує, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. При цьому, обов'язкові реквізити податкової накладної чітко зазначені у статті 201 Податкового кодексу України, проте графа "дата відвантаження (виконання, постачання (оплати) товарів/послуг) не є обов'язковим реквізитом податкової накладної, відсутність або невірне заповнення якого може бути підставою для заборони платнику податків на віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
У ході розгляду справи встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами податковим органо ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.
Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області 02.07.2014 року акту №659/223/19321287 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Софія» ЛТД щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року».
При цьому, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в котрому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, котрі не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ні акт перевірки, ні довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Крім того, позиція відповідача щодо оцінки дій позивача виключно на підставі даних стосовно контрагента суперечить як приписам національного законодавства так і практиці Європейського суду з прав людини.
В ст. 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, а тому притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник, а не той, хто мав з ним господарські відносини. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09 р. у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідачем в акті перевірки не наведені докази неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик робіт, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.
Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні ПДВ, та до складу витрат при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.
Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідачем, який за ознаками ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення, суд доходить висновку, що спірний правовий акт індивідуальної дії порушує права і інтереси позивача та не відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України, тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 05.11.2014 року №0004632203.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" (код ЄДРПОУ 466573913) сплачений судовий збір у розмірі 487.20 грн., (чотириста вісімдесят сім грн., 20 коп.).
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 15 грудня 2014 року.
Суддя Єгупенко В.В.