16 грудня 2014 р. Справа № 7093/14
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.,
з участю секретаря Щерби С.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Міністерства закордонних справ України та ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Міністерства закордонних справ України; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - орган опіки Івано-Франківська та Івано-Франківської області, Служба у справах неповнолітніх про визнання дій та бездіяльності протиправними, та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_2 23.04.2014 року звернулась до суду із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Міністерства закордонних справ України; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - орган опіки Івано-Франківська та Івано-Франківської області, Служба у справах неповнолітніх про визнання дій та бездіяльності протиправними, та зобов'язання вчинити дії.
В ході судового розгляду по даній справі подала заяву про збільшення розміру позовних вимог та станом на 20.06.2014 року, на вирішення суду поставлено наступні позовні вимоги: - визнати протиправними дії Міністерства закордонних справ України щодо невжиття заходів до звільнення з дитячого будинку №4 м. Варшави малолітніх дітей ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2; - зобов'язати Міністерство закордонних справ України вжити заходів перед консульською установою України в Республіці Польща для захисту та піклування по відношенню до позивача та її малолітніх дітей (громадян України) у спосіб пред'явлення до відповідного суду Республіки Польща позову в інтересах позивача та її дітей з такими вимогами: визнання дій службових осіб Міністерства праці і соціальної політики Польщі щодо відібрання дітей та поміщення їх у дитячий будинок №4 м. Варшави, протиправними; визнання протиправними приписи службових осіб дитячого будинку №4 міста Варшави щодо повернення ОСОБА_2 її малолітніх дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави; зобов'язати Міністерство праці і соціальної політики Польщі припинити протиправні, неправомірні та незаконні дії і бездіяльність, що стосуються вимог повернення ОСОБА_2 її малолітніх дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави; зобов'язати виплатити ОСОБА_2 Міністерством казни Польщі за рахунок держави Польща моральну шкоду еквівалентну 3000 євро. - визнати протиправною, незаконною та неправомірною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не вчинення присікальних дій проти вимоги про повернення дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави, підтриманої Міністерством юстиції Польщі; - зобов'язати Міністерство юстиції України припинити протиправні, неправомірні та незаконні дії і бездіяльність, що стосується вимоги повернення позивачем малолітніх дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави; - зобов'язати Міністерство юстиції України звернутися до відповідного національного суду України з питань щодо можливості виконання рішення суду Польщі про позбавлення батьківських прав позивача та відібрання від неї малолітніх дітей; - зобов'язати Державну казначейську службу України виплатити ОСОБА_2 моральну шкоду еквівалентну 100 000 грн..
Позовні вимоги мотивує тим, що вона тривалий час разом із своїми малолітніми дітьми проживала на території Республіки Польща. 12.03.2012 року ОСОБА_2 яка є громадянкою України, на території Республіки Польща комісією сприяння розв'язанню ситуації насилля в сім'ї, було зобов'язано відвести її малолітніх дітей у дитячий будинок та фактично забрано дітей до дитячого будинку. На неодноразові звернення позивача до службових осіб консульської установи України, жодної допомоги у вирішенні питання щодо повернення дітей не отримала, що на думку позивача є порушенням вимог Консульського статуту України, однак було надано рекомендації щодо пошуку соціального адвоката, який знається на законодавстві Польщі. Позивач вважає, що на неї та її малолітніх дітей, як громадян України, на території Польщі поширюється законодавство України. Зазначає, що її діти мають постійне місце проживання в Україні. Однак, протягом 10 місяців діти позивача перебували в дитячому будинку на території Польщі. Після чого, позивачу вдалось неофіційно забрати своїх дітей та невідкладно вивезти в Україну. Вважає вказані обставини, такими що обґрунтовують заявлені позовні вимоги та підтверджують факт допущення бездіяльності консульською установою Міністерства закордонних справ України, а також завдання їй моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Крім того, просить суд задовольнити позовні вимоги звернені до Міністерства юстиції України, так як на даний час її викликали до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та пропонували добровільно повернути дітей до дитячого будинку № 4 м. Варшави.
Оскаржуваною постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 року позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Міністерства закордонних справ України; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - орган опіки Івано-Франківська та Івано-Франківської області, Служба у справах неповнолітніх про визнання дій та бездіяльності протиправними, та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України, щодо неналежного вжиття заходів, спрямованих на захист прав громадянки України ОСОБА_2 та її малолітніх дітей на території Республіки Польша. Зобов'язано Міністерство закордонних справ України вжити заходів спрямованих на забезпечення належного захисту прав і свобод громадянки ОСОБА_2 та її малолітніх дітей на території республіки Польша. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач Міністерство закордонних справ України просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що відповідно до пунктів «а», «е» статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини (Відень, 24.04.1963) «консульскими функциями є: а) защита в государстве пребывания интересов представляемого государства и его граждан (физических и юридических лиц) в пределах, допускаемых международным правом; е) оказание помощи и содействия гражданам (физическим и юридическим лицам) представляемого государства».
Відповідно до пункту «Ь» статті 36 даної конвенції «компетентные органы государства пребывания должны безотлагательно уведомлять консульское учреждение представляемого государства о том, что в пределах его консульского округа какой-либо гражданин этого государства арестован, заключен в тюрьму или взят под стражу в ожидании судебного разбирательства, или же задержан в каком-либо ином порядке, если этот гражданин этого требует. Все сообщения, адресуемые этому консульскому учреждению лицом, находящимся под арестом, в тюрьме, под стражей или задержанным, также безотлагательно передаються этими органами консульскому учреждению. Указанные органы должны безотлагательно сообщать этому лицу о правах, которые он имеет согласно настоящему подпункту»
Згідно з пункту «с» статті 36 Віденської конвенції про консульські зносини «в целях облегчения выполнения консульских функций в отношении граждан представляемого государства, консульские должностные лица имеют право посещать гражданина представляемого государства, который находится в тюрьме, под стражей или задержан, для беседы с ним, а также имеют право переписки с ним и принимать меры к обеспечению ему юридического представительства».
Разом з тим, частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 26 Консульського статуту консул має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони є відсутніми і не доручили ведення справи якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, поки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть па себе захист своїх прав та інтересів.
Виходячи з структури диспозиції зазначеної норми, право представляти громадян України в установах держави перебування у консула виникає за обов'язкової наявності таких підстав: - громадянин України є відсутнім. В матеріалах справи немає інформації, судом не встановлено та позивачем не доведено такої «відсутності» в установах країни перебування при розгляді питань, які стосувалися Позивача. - не доручили ведення справи якійсь особі. В матеріалах справи міститься інформація, яка підтверджує наявність адвоката у Позивача з серпня 2013 року. - не можуть захищати свої інтереси з інших причин. В постанові суду першої інстанції зазначене залишається не встановленим та жодних доказів з приводу неможливості захищати власні інтереси позивачем не надано.
Судом першої інстанції помилково встановлено, що МЗС України зобов'язано було вжити заходів щодо дотримання прав позивача та її малолітніх дітей, зокрема в питанні застосування законодавства тієї Договірної Сторони, громадянином, якої є дитина у контексті розгляду питання щодо опіки з посиланням на вимоги «Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах», тим самим проігноровано положення частини п'ятої статті 31 зазначеного Договору, якою визначено, зокрема, що у невідкладних випадках орган іншої Договірної Сторони прийме необхідні заходи згідно з своїм законодавством та зазначені заходи залишаються в силі доти, доки цей орган не винесе іншого рішення.
У поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що на неї та її малолітніх дітей, як громадян України, на території Польщі поширюється законодавство України. Зазначає, що її діти мають постійне місце проживання в Україні. Однак, протягом 10 місяців діти позивача перебували в дитячому будинку на території Польщі. Після чого, позивачу вдалось неофіційно забрати своїх дітей та невідкладно вивезти в Україну. Вважає вказані обставини, такими що обґрунтовують заявлені позовні вимоги та підтверджують факт допущення бездіяльності консульською установою Міністерства закордонних справ України, а також завдання їй моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Крім того, просить суд задовольнити позовні вимоги звернені до Міністерства юстиції України, так як на даний час її викликали до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та пропонували добровільно повернути дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані скарги не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на важливість та терміновість ситуації, яка виникла, посадові особи Посольства України в республіці Польща, повинні були повно та всебічно з'ясувати усі обставини у даній справі, і за умови виявлення порушень прав громадян України та з урахуванням вимог чинного законодавства і міжнародних договорів, вжити перед відповідними органами Республіки Польща, заходів спрямованих на забезпечення недопущення порушень прав громадянки України ОСОБА_2 та її малолітніх дітей; вжити усіх необхідних заходів щодо повернення малолітніх дітей позивача на територію України, з урахуванням встановлених обставин щодо наявності постійного місця проживання позивача та її дітей на території України, а також врахування думки малолітніх дітей щодо їх бажання проживати разом із мамою.
У відповідності до вимог Договору між Україною і Республікою Польща "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах", ратифікованим Верховною Радою України 04.02.1994 року, відповідач повинен вжити заходів щодо забезпечення дотримання прав позивача та її малолітніх дітей, зокрема в питанні застосування законодавства тієї Договірної Сторони, громадянином, якої є дитина.
Крім того, на думку суду, представники Міністерства закордонних справ України на території Республіки Польща, повинні були звертатись із відповідними клопотаннями до державних органів Республіки Польща до компетенції яких входить питання захисту прав дітей, з метою вирішення питання про повернення малолітніх дітей матері та направлення до постійного місця проживання на території України. Той факт, що Посольством України в Республіці Польща направлялись численні запити та інформації щодо вказаної справи не можуть слугувати підставою для визнання судом тієї обставини, що відповідачем вживались усі вичерпні заходи, спрямовані на захист прав позивача та її малолітніх дітей, як того вимагають положення Консульського Статуту України. Також, на думку суду, не може вважатись наданням належної допомоги громадянину України, рекомендація звернутись у певні юридичні компанії з метою забезпечення захисту прав особи на території Республіки Польща. Більше того, до укладення позивача угоди із захисником, в силу вимог ст. 26 Консульського Статуту України, консул має право представляти в установах держави перебування громадян України, без наявності окремого доручення.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, що Позивач ОСОБА_2 разом із своїми малолітніми дітьми - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, тривалий час проживала на території Республіки Польща. Вказана обставина не заперечується сторонами по справі.
17.04.2013 року до Консульського відділу Посольства України в Республіці Польща звернувся представник Воєводського Центру сімейної допомоги з проханням сприяти у спілкуванні з громадянкою України ОСОБА_2, з метою з'ясування ситуації з подальшою опікою над її малолітніми дітьми: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки рішенням Районного суду для району Варшави Прага-Південь від 9 квітня 2013 року обмежено батьківські права ОСОБА_2 щодо її дітей та призначено неповнолітніх дітей до державної опіки в Будинку для дітей № 4 в м. Варшаві.
18.04.2013 року першим секретарем з консульських питань Диризою С.І. та аташе з консульських питань Максименко Н.В. було запрошено ОСОБА_2 до консульської установи, де, як зазначає відповідач, проведено співбесіду, за результатами якої громадянці України надано консульсько-правову консультацію та запропоновано скласти офіційне звернення до консульської установи.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_2 з 15.03.2011 року перебувала у Польщі разом з дітьми на підставі польської візи, термін дії якої закінчився 20.09.2011 року. Як пояснила позивач, вона не була депортована з Польщі через її участь , як свідка у судовому процесі. Її дочка ОСОБА_3 ходила на той час до польської початкової школи № 152 у Варшаві, а ОСОБА_4 - відвідував дитячий садок у м. Варшаві. В судовому засіданні також встановлено, що батьки ОСОБА_2 проживають у Польщі.
Слід зазначити, що ОСОБА_2 подавала до польських органів документи на отримання дозволу на тимчасове проживання в Польщі, але тільки у квітні 2013 року отримала позитивне рішення і дозвіл на тимчасове проживання в Польщі протягом трьох місяців, що унеможливлювало питання щодо пошуку роботи з метою отримання постійного джерела доходів для утримання дітей і покриття видатків за оренду помешкання. У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Осередку жертв насилля у сім'ї "Дом", де і була розміщена разом з дітьми.
Згідно пояснень працівників консульської установи, судом встановлено, що 05.03.2013 року вказаний Осередок поінформував про занепокоєння ситуацією щодо вчинення материнської опіки і виховання ОСОБА_2 стосовно її малолітніх дітей, у зв'язку з чим на підставі подання Інтердисциплінарної групи протидії насиллю в сім'ї Дільниці Весола міста Варшави до Районного суду для Варшави Прага-Південь, яким 09.04.2013 року винесено рішення щодо обмеження батьківських прав ОСОБА_2 щодо її дітей та призначено неповнолітніх дітей до державної опіки в Будинку для дітей №4 в м. Варшава.
В ході зустрічі проведеної 18.04.2013 року ОСОБА_2 висловила також прохання якнайшвидше розв'язати побутові проблеми і повернути своїх дітей. У результаті проведеної співбесіди з ОСОБА_2, працівниками консульської установи їй було рекомендовано до наступного судового засідання, яке було призначено на 13.05.2013 року, зібрати в Україні документи, що підтверджують наявність у неї і її дітей місця проживання та фінансових засобів до проживання з соціальних виплат в Україні і представити їх до польського суду для повернення їй батьківських прав і отримання дозволу на виїзд разом з дітьми в Україну. Також, ОСОБА_2 було рекомендовано звернутися в Україні до юридичних компаній "Укрінюрколегії" та "Правовий радник", з якими підписані угоди про співпрацю з МЗС України для отримання правових консультації і вирішення питання щодо адвокатського захисту її прав у польському суді.
Вказані обставини викладені в письмових поясненнях працівників Посольства України в Республіці Польща. Однак, колегія суддів зазначає, що жодних доказів на підтвердження вказаних обставин представником відповідача - Міністерства закордонних справ України, суду не надано.
Слід зазначити, що рішення польського суду було надіслано Міністерством юстиції Республіки Польща 26.04.2013 року до Посольства України з проханням про правову допомогу у справі його легалізації і виконання українською стороною (т.2 а.с.19-30). У свою чергу, консульська установа надала польській стороні інформацію про порядок зносин українських органів судочинства і правопорядку у цивільних та кримінальних справах відповідно до Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого 4 лютого 1994 року Постановою Верховної Ради України № 3941-XII (т.2 а.с. 31,32). Крім того, інформація про ситуацію у справі ОСОБА_2 направлялася Посольством України в Республіці Польща до ДКС МЗС України (т.2 а.с.33-44). 13.05.2013 року під час чергової зустрічі працівників Посольства України в Республіці Польща з ОСОБА_2 та її родичами, а саме матір'ю та сестрою, позивач склала письмову скаргу в якій стверджувала, що неодноразово складала до суду заяви про дозвіл на відвідування дітей, які на той час не були розглянуті; на те, що діти підчас літніх канікул виїжджали на море та відпочивали в горах, на що мати згоди не давала. Крім цього, вона стверджувала, що працівники Дитячого будинку № 4 не надавали їй інформації про місце перебування її дітей. На прохання побачитися з дітьми їй також відмовляли; скаржилася також на поганий психічний та фізичний стан своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Зі слів матері діти хворіють, їм не надається кваліфікована медична допомога, а мати не може прийти відвідати хворих дітей.
У зв'язку з чим консульським відділом Посольства України в Республіці Польща було направлено офіційне звернення до Районного Суду для Варшави Праги - Північ щодо стану розгляду справи та стану здоров'я дітей (т.2 а.с.45,46).
Відповідач зазначає, що з метою вивчення умов перебування дітей, виховання та стану їх здоров'я, а також додаткового з'ясування ситуації радник з консульських питань С.В.Міняйло та аташе з консульських питань Н.В.Максименко відвідали філію "Вілла" Дитячого будинку №4 м. Варшави, де провели зустрічі з керівництвом дитячого будинку та вихователями, на підтвердження чого надали лист від 12.06.2013 року адресований ДКС МЗС України (т.2 а.с.47,48).
Так, в листі зазначено, що умови проживання та виховання, які забезпечують працівники філії дитячого будинку відповідають потребам дітей, що позитивно впливає на психологічний стан вихованців. Малолітня Діана ОСОБА_2 ходила на той момент до 4 класу початкової школи, ОСОБА_4 відвідував садочок. Окрім того, діти мали можливість відвідувати різні спортивні секції. Вихователі позитивно відгукувалися про малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які досить швидко адаптувалися у дитячому колективі дитячого будинку. Вчителі школи та вихователі дитячого садка позитивно відгукувалися також про їхню поведінку та успіхи у науці. Та оскільки, під час відвідувань дітей у дитячому будинку ОСОБА_2 вчиняла конфлікти та сварки з дітьми та співробітниками дитячого будинку, керівництво дитячого будинку звернулося до суду щодо обмеження її права на відвідування, яке було задоволене, адже зустрічі негативно впливали на морально-психологічний стан дітей. Після кожного відвідування діти були знервовані, часто плакали.
В той же час, на підставі показань малолітнього свідка ОСОБА_3, пояснення якої відбирались судом в присутності практичного психолога Івано-Франківської загальноосвітньої школи №3 Ліщинської І.А., в судовому засіданні даний факт не знайшов свого підтвердження, так як, жодних бесід з малолітніми дітьми позивача окрім постійних працівників дитячого будинку, не проводилось, а позивач при зустрічі із дітьми поводилась адекватно ситуації, яка склалась. Дані відображені в Інформаційному листі від 12.06.2013 року не може слугувати доказом проведення таких дій та підтвердити факт відвідування.
З пояснень свідків встановлено, що 18.06.2013 року, консульськими посадовими особами Посольства України в Республіці Польща було проведено зустріч з матір'ю Позивача - ОСОБА_14, яка повідомила про те, що вони разом з чоловіком подали заяву до суду про призначення їх опікунами малолітніх внуків - ОСОБА_4, ОСОБА_4 та пройшли психологічні тести наприкінці травня 2013 року.
З метою захисту прав громадянки ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей і отримання роз'яснення щодо порядку та процедури, відповідно до яких судове рішення іноземних судів, зокрема польських, щодо позбавлення батьківських прав громадянина України, набуває чинності на території України та обставин, за якими воно є обов'язковим для виконання органами державної влади України, Посольство України в Республіці Польща направило листи до Міністерства соціальної політики України та Міністерства юстиції України (т.2 а.с.49-55). 04.09.2013 року, консульськими посадовими особами було проведено чергову зустріч з позивачем та її рідними - матір'ю та сестрою. Позивач поінформувала, що вона зібрала усі необхідні документи та передала на розгляд польського суду. Під час бесіди ОСОБА_2 склала письмову скаргу, в якій зазначила, що зверталася до суду із заявами про дозвіл на відвідування дітей, які залишилися без розгляду. Наголосила, що працівники дитбудинку не надавали їй інформації про місце перебування дітей, відмовляли у побаченнях. Позивач була переконаною, що психічний та фізичний стан її дітей є поганим, стверджувала, що діти хворіють, їм не надається кваліфікована медична допомога (т.2 а.с.56-60).
09.09.2013 року Посольством України в Республіці Польща направлено офіційне звернення до Районного суду для району Варшави Прага-Південь щодо стану розгляду справи та стану здоров'я дітей.
18.09.2013 р. Районний Суд поінформував Посольство про те, що відповідно до довіреності Позивача від 05.09.2013 року у суді її інтереси представлятиме адвокат (т.2 а.с. 65-68). Окрім того, повідомив, щодо тверджень ОСОБА_2 про прикрий стан здоров'я дітей, з інформації, наданої Дитячим будинком № 4 в Варшаві, де перебували малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, випливало, що вони мали можливість під час літніх канікул відпочивати та оздоровлюватися. Натомість працівники Дитбудинку скаржилися на відсутність конструктивної співпраці з матір'ю дітей, вони також неодноразово стверджували, що її присутність перешкоджала функціонуванню Дитячого Будинку. З висновку Діагностично- Консультаційного Родинного Осередку виникає, що їхня мати має негативний вплив на емоційний розвиток дітей, які не відчувають її підтримки.
Районний Суд, також, повідомив термін розгляду справи, запланований на 4 жовтня 2013 року та висловив згоду на присутність представника дипломатичної установи підчас судового засідання (т.2 а.с.61-64).
Як встановлено судом з пояснень представників сторін, 04.10.2013 року у Районному Суді для Варшави Праги - Південь відбулося чергове судове засідання щодо неї та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на якому був присутній співробітник консульського відділу Посольства України в Республіці Польща, який проінформував про результати судового засідання у справі малолітніх дітей ОСОБА_2 ДКС МЗС України (т.2 а.с.69). Наступне засідання у справі ОСОБА_2 було призначено на 19 січня 2014 року.
Однак, вже 13.01.2014 року до Консульського відділу Посольства України в Республіці Польща надійшла інформація від Районного суду для Варшави Праги - Південь про те, що 11.01.2014 року ОСОБА_2 разом зі своїми батьками не повернули малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до філії №1 Дитячого будинку № 4 на вул. Контушовій, 18, у Варшаві.
Згідно з інформацією отриманою від правоохоронних органів Республіки Польща, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_2 та її батьками перетнули державний кордон між Україною та Республікою Польщею (т.2 а.с. 70-73).
У зв'язку з вищенаведеними обставинами Консульським відділом Посольства України в Республіці Польща було направлено лист до Управління у справах сім'ї, молодіжної та гендерної політики Івано-Франківської міської ради щодо належного контролю та нагляду за дотриманням прав та інтересів малолітніх дітей (т.2 а.с.74).
Заперечуючи проти позову Міністерство закордонних справ України, вказує на те, що представниками консульського підрозділу вживалися достатні заходи з метою забезпечення консульського супроводу та надання сприяння позивачу у користуванню нею правами, наданими законодавством України та Республіки Польща, а саме: - забезпечувався всебічний і об'єктивний розгляд звернень громадянки України ОСОБА_2 ; - здійснювався консульський супровід та контроль за станом розвитку подій у справі, на регулярній основі проводилися особисті зустрічі та телефонні консультації з позивачем з метою надання відповідної консульсько-правової допомоги; - про перебіг справи та вжиті заходи консульські посадові особи Посольства України в Республіці Польща на постійній основі інформували керівника дипломатичної установи в Республіці Польща та керівництво МЗС України; - використовувалися наявні правові механізми захисту прав громадянина України в межах, дозволених законодавством обох держав та міжнародним правом, з метою забезпечення неупередженого розгляду її справи у польському судовому органі (надавалася відповідна консульсько-правова консультація, рекомендувалося зібрати в Україні документи, що підтверджують наявність у неї і її дітей місця проживання та фінансових засобів до проживання з соціальних виплат в Україні і представити їх на розгляд польського суду з метою повернення їй батьківських прав і отримання дозволу на виїзд разом з дітьми до України тощо);- проводилася наполеглива робота з органами судової влади, органами юстиції Республіки Польща з метою визначення шляхів захисту прав позивача та її неповнолітніх дітей (направлялися офіційні звернення до суду м. Варшави щодо надання інформації по суті справи, стану розгляду справи та стану здоров'я дітей, а також щодо надання представнику консульського підрозділу можливості бути присутнім на судових засіданнях); - забезпечувалася присутність консульських посадових осіб на судових засіданнях з метою забезпечення контролю щодо дотримання прав учасника судового процесу, недопущення будь-якої, у порівнянні з громадянами держави перебування, дискримінації; -проводилася наполеглива робота з керівництвом Дитячого будинку № 4 м. Варшави (проводилися зустрічі з керівництвом дитячого будинку, та вихователями з метою з'ясування умов проживання та виховання дітей позивача).
Водночас слід зазначити, що відповідно до статті 1 Консульського статуту України, затвердженого указом Президента України №127/94 від 02.04.1994 року, консульські установи України (далі - консульські установи) захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України.
Консул виконує функції, передбачені цим Статутом і законодавством України (частина перша статті 12 Консульського статуту).
Відповідно до статті 20 Консульського статуту консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.
Консул зобов'язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України. У випадку, якщо після звернення консула до властей держави перебування не будуть відновлені порушені права юридичних осіб і громадян України, консул зобов'язаний повідомити про це Міністерство закордонних справ України та главу дипломатичного представництва України в державі перебування.
Згідно з статтею 26 Консульського статуту консул має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони є відсутніми і не доручили ведення справи якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, поки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів.
В контексті вищенаведених норм, колегія суддів приходить до висновку, що зважаючи на важливість та терміновість ситуації, яка виникла, посадові особи Посольства України в республіці Польща, повинні були повно та всебічно з'ясувати усі обставини у даній справі, і за умови виявлення порушень прав громадян України та з урахуванням вимог чинного законодавства і міжнародних договорів, вжити перед відповідними органами Республіки Польща, заходів спрямованих на забезпечення недопущення порушень прав громадянки України ОСОБА_2 та її малолітніх дітей; вжити усіх необхідних заходів щодо повернення малолітніх дітей позивача на територію України, з урахуванням встановлених обставин щодо наявності постійного місця проживання позивача та її дітей на території України, а також врахування думки малолітніх дітей щодо їх бажання проживати разом із мамою.
У відповідності до вимог Договору між Україною і Республікою Польща "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах ", ратифікованим Верховною Радою України 04.02.1994 року, відповідач повинен вжити заходів щодо забезпечення дотримання прав позивача та її малолітніх дітей, зокрема в питанні застосування законодавства тієї Договірної Сторони, громадянином, якої є дитина.
Крім того, на думку суду, представники Міністерства закордонних справ України на території Республіки Польща, повинні були звертатись із відповідними клопотаннями до державних органів Республіки Польща до компетенції яких входить питання захисту прав дітей, з метою вирішення питання про повернення малолітніх дітей матері та направлення до постійного місця проживання на території України. Той факт, що Посольством України в Республіці Польща направлялись численні запити та інформації щодо вказаної справи не можуть слугувати підставою для визнання судом тієї обставини, що відповідачем вживались усі вичерпні заходи, спрямовані на захист прав позивача та її малолітніх дітей, як того вимагають положення Консульського Статуту України. Також, на думку суду, не може вважатись наданням належної допомоги громадянину України, рекомендація звернутись у певні юридичні компанії з метою забезпечення захисту прав особи на території Республіки Польща. Більше того, до укладення позивача угоди із захисником, в силу вимог ст. 26 Консульського Статуту України, консул має право представляти в установах держави перебування громадян України, без наявності окремого доручення. Однак, жодних з вищеперерахованих дій відповідачем вчинено не було, а доказів, які б підтверджували вчинення належних та вичерпних заходів спрямованих на захист прав громадянки України ОСОБА_2 та її малолітніх дітей, представником відповідача суду не надано.
Як наслідок, підсумовуючи все вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, про те, що заявлений адміністративний позов підлягає до часткового задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності Міністерства закордонних справ України щодо неналежного вжиття заходів, спрямованих на захист прав громадянки України ОСОБА_2 та її малолітніх дітей на території Республіки Польща та зобов'язання Міністерства закордонних справ України вжити заходів спрямованих на забезпечення належного захисту прав і свобод громадянки ОСОБА_2 та її малолітніх дітей на території Республіки Польща.
Що стосується вимоги позивача зверненої до Міністерства закордонних справ України щодо зобов'язання Міністерства закордонних справ України вжити заходів перед консульською установою України в Республіці Польща для захисту та піклування по відношенню до позивача та її малолітніх дітей (громадян України) у спосіб пред'явлення до відповідного суду Республіки Польща позову в інтересах позивача та її дітей з такими вимогами: визнання дій службових осіб Міністерства праці і соціальної політики Польщі щодо відібрання дітей та поміщення їх у дитячий будинок №4 м. Варшави, протиправними; визнання протиправними приписи службових осіб дитячого будинку №4 міста Варшави щодо повернення ОСОБА_2 її малолітніх дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави; зобов'язати Міністерство праці і соціальної політики Польщі припинити протиправні, неправомірні та незаконні дії і бездіяльність, що стосуються вимог повернення ОСОБА_2 її малолітніх дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави; зобов'язати виплатити ОСОБА_2 Міністерством казни Польщі за рахунок держави Польща моральну шкоду еквівалентну 3000 євро, то слід зазначити наступне.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено відсутності у неї можливості чи позбавлення права на звернення із такими позовними вимогами особисто чи через представника до відповідного національного суду Республіки Польща, що в подальшому не виключає можливості представлення її інтересів у відповідності до статті 26 Статуту. А отже, на думку суду позов в цій частині не підлягає до задоволення.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що у відповідності до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 17.01.2014 року представник дитячого будинку №4 м. Варшави звернувся із заявою до Міністерства юстиції України при вжитті необхідних попередніх заходів про забезпечення повернення неповнолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 на територію Республіка Польща. Вказане звернення обґрунтовує наявністю Постанови Районного суду для Варшави Праги-Південь в Варшаві V Відділ з питань сім'ї та неповнолітніх від 09.04.2013 року. Для вжиття необхідних попередніх заходів копію вищевказаної заяви Міністерством юстиції України направлено в Головне управління юстиції в Івано-Франківській області (т.1 а.с. 13,14).
Пунктом 12 Порядку виконання на території України Конвенції про аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою КМ України від 10 липня 2006р. №952 ( у редакції постанови КМУ від 02 вересня 2010р. №795) встановлено, що територіальний орган Мін'юсту за місцезнаходженням дитини в разі надходження від Міністерства заяви про сприяння її поверненню: вживає заходів для одержання від особи, у якої перебуває дитина, згоди на добровільне повернення дитини, а також інформує таку особу про умови Конвенції.
Як встановлено в судовому засіданні, у відповідності до вимог вказаного Порядку та доручення Міністерства юстиції України, представником Головного управління юстиції в Івано-Франківській області проведено бесіду з ОСОБА_2 та запропоновано дати згоду на добровільне повернення дітей до Республіки Польща, а також ознайомлено з положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, роз'яснено зміст статей 1, 3-5,13,16-20.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Міністерство юстиції України через свій територіальний орган - Головне управління юстиції в Івано-Франківській області, при вжитті заходів до виконання заяви представника дитячого будинку №4 м. Варшави діяло у відповідності до Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою КМ України від 10 липня 2006р. №952.
В той же час, позивачем не наведено жодних обставин та не надано доказів, які б підтверджували допущення бездіяльності Міністерством юстиції України відносно неї та її малолітніх дітей.
Як наслідок, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги звернені до Міністерства юстиції України про визнання протиправною, незаконною та неправомірною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не вчинення присікальних дій проти вимоги про повернення дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави, підтриманої Міністерством юстиції Польщі та зобов'язання Міністерства юстиції України припинити протиправні, неправомірні та незаконні дії і бездіяльність, що стосується вимоги повернення позивачем малолітніх дітей до дитячого будинку №4 м. Варшави, є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Міністерства юстиції України звернутися до відповідного національного суду України з питань щодо можливості виконання рішення суду Польщі про позбавлення батьківських прав позивача та відібрання від неї малолітніх дітей, то слід зазначити, що в судовому засіданні не встановлено наявності рішення суду Республіки Польща про позбавлення ОСОБА_2, батьківських прав та відібрання у неї дітей, яке б підлягало до виконання на території України, що підтверджується, в тому числі, й довідкою від 16.06.2014 року (т.2 а.с. 2).
Разом із іншими позовними вимогами ОСОБА_2 заявлено вимогу про зобов'язання Державної казначейської служби України виплатити ОСОБА_2 моральну шкоду еквівалентну 100 000 грн.
Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди, а об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспільного життя, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.
Згідно з пунктом 5 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
Як вбачається із заявленого позову, позивач обґрунтовує завдану їй моральну шкоду, спричиненими стражданнями, які виникли у неї внаслідок незаконного, на її думку, відібрання дітей на підставі рішення суду Республіки Польща, відсутністю можливості спілкуватись із своїми дітьми, піклуватись про них. Однак, в судовому засіданні не встановлено, що ці страждання виникли внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідачів - суб'єктів владних повноважень України. В той же час, з обґрунтувань зазначених позивачем щодо завдання їй моральної шкоди, вбачається, що така шкода завдана їй внаслідок протиправних дій суб'єктів владних повноважень Республіки Польща, а також суб'єкта іншої держави - адміністрації дитячого будинку. Як наслідок, колегія суддів констатує, що зобов'язання по відшкодуванню завданої моральної шкоди, повинна нести та особа, яка її завдала, за умови доведеності завдання такої шкоди. А отже, вказана позовна вимога не підлягає до задоволення.
А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства закордонних справ України та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 року у справі № 809/1250/14 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
Д.М. Старунський